Пуля пройшла в 10 см від моєї голови. Чеченець з блокпосту промахнувся. Монолог Каті Єрської
Журналістка Катерина Єрська з Одеси, але війну зустріла в Маріуполі. Протягом трьох тижнів, перебуваючи під обстрілами, вона допомагала жителям в умовах гуманітарної катастрофи. Кілька днів тому їй вдалось виїхати до Запоріжжя. Про життя в блокаді Катерина розповідає у Фейсбук.
Мати благає, щоб я тікала. Але куди, мамо? Це моя земля
Мені подобається читати та дивитися кіно. Особливо фантастику та постапокаліптичні стрічки. Жодного разу я не уявляла себе їх героїнею. Але зараз шоста вечора. Немає світла, води та зав’язку. Не виходить навіть зателефонувати.
Мати благає, щоб я тікала. Але куди, мамо? Це моя земля. Її боронить мій чоловік. Краще я ляжу у цю землю, ніж піду з неї.
У мене мало бути просте без витребеньок життя. Сценарії, зйомки, спортивна зала та побачення із чоловіком щоп’ятниці. Доля не готувала мене до війни. Нікого з нас не готувала.
На донорському пункті.Фото: Фейсбук-сторінка Катерина Єрська
Але всі мої речі зараз у рюкзаці. Я перу руками та мию голову у відрі. Я знаю, скільки їжі потрібно на 10-20-30 і більше осіб. Я кажу бадьорі слова всім чоловікам з синьою пов’язкою на руці та хочу нагодувати кожного. Тому що сподіваюся, шо десь там якась жінка нагодує мого чоловіка. У якого теж синя пов’язка.
Ви пишете мені у коментарях, що я сильна і мені не страшно. Але я слабка, і мені дуже страшно. Проте є речі, сильніші за цей страх.
Я не плакала зі сльозами жодного дня війни. Хуй вам, клята нечисть, а не мої сльози. Але я заплачу в день перемоги. Бачить бог, я заплачу.
На тривогу “Повітря” вже фактично ніхто не реагує
Маріуполь вже тиждень без світла, води. Декілька днів тому тут вимкнули газ і тут взагалі немає зв'язку. Не ловить ані Київстар, ані МТС. З окремих точок міста можна відправити СМС.
Люди починають замерзати в своїх квартирах. Тривають обстріли лівого берега, зараз перейшли на центр. Мікрорайон Східний практично повністю знесений з лиця землі. Тривають обстріли авіацією, над містом постійно літають літаки і я хочу сказати, що на тривогу “Повітря” вже фактично ніхто не реагує.
По місту працюють близько 50-60 хабів-шелтерів, в яких живуть переселенці. Вони розташовані в кінотеатрах, в торгових центрах, в цілому в усіх великих приміщеннях, які готові прийняти людей. В найбільшому з них перебувають близько 3 тисяч людей, де це - казати не буду. Маленькі комуни об'єднуються 70-80-100 людей.
Люди починають самоорганізовуватись, позаяк їм немає як готувати їжу. Пилять дерева, розламують палети, палять багаття. Продуктові крамниці, аптеки, магазини з продажу одягу або все, що може бути корисним, зламані та пограбовані. Першими, звичайно, постраждали магазини з алкоголем. Містом їздять зграйки мародерів, і я хочу сказати, що населення до них також приєднується, адже місто перебуває в блокаді. Гуманітарний конвой не може сюди прорватись, людям треба щось їсти, їм потрібно лікуватись, хворіють діти.
Жива біла троянда, яку маріупольці дивом знайшли та подарували співробітниці поліції, що патрулює містоФото: Фейсбук-сторінка Катерина Єрська
По місту починає накопичуватись сміття, але це не найстрашніше. Найстрашніше - це тіла вбитих, які лежать просто на вулицях, люди не знають що з ними робити, тому що їх немає кому ховати. Мер міста відбув благополучно, якщо не помиляюсь, десь тиждень тому. Міська адміністрація якось продовжує працювати, в місті є поліція, патрульна поліція, ЗСУ, прикордонники,”Азов”, звичайно ж, медики, всі екстрені служби працюють.
9 березня була розбомблена третя міськлікарня і будинок, що поруч з нею. Прилітає в школи, в освітні заклади, житлові будинки, лікарні і це аж ніяк не військова інфраструктура, це звичайна цивільна інфраструктура, але вуличних боїв немає. Маріуполь продовжує триматись. Так, він взятий у кільце, виїзди з міста заміновані. Так, звідси не можна виїхати, а сюди заїхати, але Маріуполь наш, Маріуполь український.
В один з перших днів волонтерства в Маріуполі прийшла бабуся і принесла це. Нарізані смугами простирадла та акуратно згорнуті в рулони. Нестерильна перев'язка. Дівчата у нашій «аптеці» плакали.
- Дай бог ніколи не знадобиться, - сказана я.
Але знадобилося.
Чеченець з блокпосту розстріляв мою автівку
Під час евакуації в автівку Катерини влучила куля.Фото: Фейсбук-сторінка Катерина Єрська
Чеченець з блокпосту розстріляв мою автівку. Поранену дитину довелось завезти і залишити в лікарні у цих тварей, адже допомогти їй без лікаря ми б не змогли.
Пуля пройшла в десяти сантиметрах від моєї голови. Чеченець з блокпосту промахнувся. Дуже хочу зустріти його ще раз. Тому, що я не промахнусь.
Я в Запоріжжі. Жива, ціла. Дорогою сюди дізналась, що драмтеатру в Маріуполі більше немає. Значить, і моєї квартири, що поруч з ним також.
Зараз прийму душ вперше за три тижні. І ляжу спати. А зранку поїду туди, де потрібна.
Не здавайтесь нізащо та ніколи! Слава Україні!
Мені дуже хочеться викласти фото людей, які справжні герої. Але при цьому страшно за їхню безпеку. Тому ось вам фото маріупольського водовозу. Лівий берег найбільше постраждав від обстрілів.
Разом з однодумцями ми робили все, щоб запобігти гуманітарній катастрофі в Маріуполі. Годували, лікували та одягали. Возили гаряче на передову та в лікарні. Розбирали завали, прибирали тіла вбитих дітей з вулиць міста. Евакуйовували, евакуйовували, евакуйовували.
Зараз в Маріуполі лишаються десятки дорогих мені людей. Будь ласка, читаючи цей пост, подумайте про них, побажайте їм сил вирватись з пекла.
Ми всіх їх дуже чекаємо.
Свої в Telegram 
