Об’єднує переселенців та розвиває молодіжні центри. Історія Лоліти Глотової з Луганщини
Коли війна забирає звичне життя, найголовніше — зберегти людяність і знайти нові сенси. Такої думки дотримується 25-річна Лоліта Глотова з Луганщини. Вперше вона втратила дім у 2014 році через російську окупацію Алчевська. Вдруге — у 2022 році через початок повномасштабної війни їй довелося виїхати з Лисичанська. Переїжджаючи з міста до міста, вона не просто шукала прихисток, а створювала спільноти, допомагала іншим і знаходила сили для розвитку. Ниніі Лоліта — активістка, яка об'єднує переселенців і молодь, доводячи, що навіть у найскладніші часи можна не лише виживати, а й творити позитивні зміни і будувати майбутнє.
Дитинство, розірване війною
Луганщина, 2014 рік. 15-річна Лоліта вперше стикається з реальністю війни. Її рідний Алчевськ опиняється під російською окупацією.
“Насправді, коли почалася російська збройна агресія, я абсолютно все розуміла, тому що ми одразу на собі її відчули. Почались бойові дії, одразу виникли великі проблеми з комунікацією”.
Лоліта Глотова
Лоліта згадує, влітку 2014-го у місті не було ні інтернету, ні газу, ні води, ні світла.
“В Алчевську взагалі була проблема з продуктами, магазини були повністю порожні. Воду ми ходили набирати біля церкви”.
Російська агресія вплинула і на навчання.
“Через відсутність електроенергії уроки перенесли на декілька годин пізніше. До школи ми йшли, коли світлішало. Вчилися за скороченим графіком”.
Жити в таких умовах та ще й в окупації було вкрай важко. Тому Лоліта перебралась до Лисичанська. Цей переїзд став для дівчини справжнім випробуванням. Нове незнайоме місто, інша інфраструктура, ритм життя — все було незвичним. Але Лоліта швидко адаптувалася.
Лоліта на одному із заходів у Лисичанську
“Згодом я звикла. Продовжила навчання, активно брала участь у різних заходах. Насправді я дуже швидко знаходжу друзів, налагоджую комунікацію, зв'язки з людьми, тому це мені дуже допомогло”.
Знайти свій шлях
У Лисичанську Лоліта почала розвиватись у професійному напрямку. Вона навчалась у педагогічному коледжі, займалася вокалом та хореографією в палаці культури, а згодом почала там працювати.
“Після студентської практики мене запросили ще працювати в дитячий садочок. Тобто я мала вже дві роботи”, — згадує Лоліта.
У Лисичанську Лоліта працювала з дітьми
Згодом вона вступила до Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, де опановувала одразу дві спеціальності. А паралельно Лоліта зайнялася громадською діяльністю — стала волонтеркою та модераторкою молодіжного медіа-хабу.
“Взагалі, я була дуже активною ще з дитинства. Займалась учнівським самоврядуванням, ще малечею відвідувала різни гуртки, коли подорослішала, почалась творча діяльність — вокал, хореографія. І потім те, що було моїм захопленням, стало моєю професією”.
До останнього не вірила у початок великої війни
Повномасштабне вторгнення стало для багатьох українців несподіванкою. Лоліта не стала винятком.
“Багато людей казали, що буде велика війна, але, якщо чесно, я зовсім у це не вірила. Була абсолютно спокійною”, — зізнається Лоліта.
Тож початок повномасштабного російського вторгнення став для неї справжньо несподіванкою.
Попри війну - будувала плани у Лисичанську
“Мені зателефонувала моя колежанка о шостій ранку, сказала, що вибухи лунають в їхньому мікрорайоні. Ми пішли все одно на роботу. У нас в палаці культури було гарне підвальне приміщення. Згодом туди почали сходитися місцеві жителі”.
Навіть тоді Лоліта не усвідомлювала повністю серйозності ситуації.
“Я до кінця не розуміла, бо навіть коли ми були в підвалі палацу культури через декілька днів після початку російського вторгнення, я все одно сиділа і казала, що планую далі свою діяльність, говорила про мрії, куди я хочу поїхати. Вже потім, коли ми розуміли, що їсти нічого, з комунікацією проблеми, російська армія нещадно обстрілює місто і почалось реальне виживання — от тоді я зрозуміла, що почалася справжня війна”.
“Біда згуртувала нас більше”
В умовах небезпеки та виживання Лоліта не думала лише про себе. Вона та її колеги організували прихисток для місцевих жителів у підвалі палацу культури, допомагали людям з базовими потребами.
“Всі жителі нашого мікрорайону, як родина. У нас там є дитячий садок, в якому я працювала, коледж, де я навчалась, палац культури, де працювала, і школа, з якою я співпрацювала. Ми всі знали одне одного. І майже всіма дітьми, які були на цьому мікрорайоні, я опікувалася”.
Вихованці Лоліти
Тоді, ділиться Лоліта, жителі мікрорайону намагалися підтримувати та допомагати одне одному.
“До прикладу, жіночці літнього віку ми тягали воду, вона могла нам допомогти їжею. Ми не могли залишатися байдужими до людей, яким складніше, ніж нам. Біда згуртувала нас більше”.
Рішення про виїзд
У Лисичанську ставало все небезпечніше, і у квітні 2022 року Лоліта вирішила їхати з міста.
“Спочатку я не хотіла виїжджати. Проте все змінилося, коли я потрапила під обстріл. Того дня ми з моїм похресником, якому на було 11 місяців, вийшли на вулицю. Відійшли від під'їзду на декілька метрів, як армія рф почала бити “Градами”. Ми буквально летіли назад до підвалу. Ось тоді я остаточно зрозуміла, що залишатися вже дуже небезпечно”.
Виїхати з Лисичанська вдалося на останньому евакуаційному автобусі.
Новий початок на Дніпропетровщині
Шлях до нового життя не був простим. Спочатку Лоліта з хлопцем поїхали до родичів знайомих у Тернівку, потім — у село Горянівка. А згодом Лоліті надійшла пропозиція, яка змінила її життя.
“Моя колежанка Ганна Рясна, з якою ми разом працювали в культурній галузі та були членкинями в громадській організації “Світло культури”, запропонувала переїхати до Дніпра. Я розуміла, що коштів немає, жити нема де, а вона в той час вже відкрила шелтер для переселенців з Луганщини. Тож спочатку я переїхала туди”.
У шелтері Лоліта не лише знайшла прихисток, але й долучилася до роботи.
“У нас був штаб, куди приїжджали фури з гуманітарною допомогою. Її ми відвантажували та видавали людям. У релокованому Луганському обласному молодіжному центрі були різні івенти, тренінги, до яких я почала доєднуватись, бо мені було цікаво. А у вільний час я, маючи декілька педагогічних освіт, займалася з дітьми"
З колегами-волонтерами у Дніпрі
Поступово Лоліта почала не лише долучатися до проєктів, а й організовувати їх. Це відкрило для неї нові можливості.
“Я змогла працевлаштуватись в молодіжний центр, почала працювати в міжнародних організаціях по видачі грошової допомоги постраждалим. А потім стала займатися молодіжною політикою”.
Нове покликання
Лоліта каже, займатися молодіжною політикою вирішила, бо на той час вже опанувала багато корисних знань та навичок, які стала вдало застосовувати на практиці.
Паралельно стала займатися молодіжною політикою
Особливо важливим для неї стало створення спільноти для молоді-переселенців.
“Мені подобалось, що я змогла навколо себе згуртувати молодь саме з числа ВПО. А разом з нами згуртувалась молодь Дніпра, потім — молодь області. Так ми налагодили ком'юніті, де ми інтегруємось і даємо можливість для молоді отримувати для себе нові можливості, розвиватись і знаходити нових друзів”.
Рік розвиває молодіжні центри
Працюючи з громадською організацією “Світло культури”, Лоліта познайомилася з командою ГО “Заходи”.
“Команда “Заходи” була дуже близькою нам по душі, бо ми мали спільну місію — допомагати переселенцям, зокрема молоді. Згодом, завдяки спільній роботі, я і сама долучилася до організації”.
Лоліта з частиною команди ГО "Заходи" на форумі
Громадська організація “Заходи” була заснована у 2017 році в Маріуполі переселенцями та студентами. Разом вони працювали над розвитком громадянського суспільства, підтримкою молоді, розбудовою культури та економіки. За роки роботи реалізували близько 200 проєктів. Проте через початок повномасштабного вторгнення зіштовхнулися з новими викликами. Команда переїхала до Хмельницького. Там не лише відновила діяльність, а розширила свої ініціативи.
“Мені дуже приємно, що ця організація об'єднала навколо себе абсолютно різних людей. Наразі над проєктами працюють молодь з Луганщини, Донеччини та Дніпропетровщині”.
Зараз команда “Заходи” у партнерстві з ЮНІСЕФ реалізує масштабний проєкт, який має декілька компонентів: стажування в органах місцевого самоврядування, молодіжна програма Upshift, розвиток молодіжних рад, ментальне здоров'я і розбудова молодіжних центрів.
В організації Лоліта працює вже рік. Тут вона координує роботу молодіжних центрів у Дніпрі та Кривому Розі.
Свято у Криворізькому молодіжному центрі
“Своїми різними навчальними тренінгами, форумами, воркшопами ми об'єднуємо молодь. Тут вони можуть спілкуватися, соціалізуватися, дізнаватися щось нове про себе. Немає значення, в який час ми живемо. Молодь — це майбутнє, і я би сказала, що молодь — це сьогодення. Наразі саме ця молодь, яка має багато сил, багато амбіцій, повинна змінювати свою країну і підтримувати її”.
Інтеграція замість відчуження
Одним з головних завдань, які ставить перед собою Лоліта та її організація, є інтеграція переселенців у нові громади.
Лоліта наголошує: це особливо важливо, коли переселенці у нових громадах відчувають себе “чужинцями”.
“Можливо, це звучить грубо, але багато хто відчуває себе чужим у нових громадах. Але у нас вийшло вибудувати з обласною владою, з іншими установами області класні відносини та заручитися підтримкою. Ми йдемо всі до спільної мети”.
Мрії про майбутнє
Говорячи про професійні плани, Лоліта прагне продовжувати працювати й навіть масштабувати роботу з молоддю. Вона мріє залучити більше людей з Луганщини до своєї діяльності і продовжувати власний розвиток
“Мені б хотілось отримати побільше практичних кейсів, знань, щоб я на 100% відчувала себе кваліфікованою людиною саме в молодіжній політиці”.
Попереду - багато амбітних планів
Щодо особистих планів, Лоліта не втрачає надії повернутися додому.
“Звичайно, надія помирає останньою. Я б хотіла повернутися на Луганщину, повернутися на території, які були окуповані в 14-му році. Я ніколи не була в Донецьку, тож дуже хочу туди приїхати”.
А ще в неї є особлива мрія.
“Я хочу, щоб молодь приймаючих громад, де ми зараз працюємо, колись приїхала на Схід, аби разом відроджувати наш регіон, розвивати його та реалізовувати ініціативи”.
----
Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України”, яка є частиною Ініціативи Ганни Арендт і реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
Свої в Telegram 
