Фарш замість рук та ніг. Василь Піпа про важку роботу екіпажу "Білий Янгол" на Донеччині
На Мар'їнському напрямку працює поліцейський екіпаж "Білих Янголів", який займається евакуацією людей, порятунком поранених, розвезенням гуманітарної допомоги. Один з членів екіпажу — Василь Піпа. Чоловік 9 років живе та працює поруч з війною. За останній рік він бачив особливо багато — людей з переламаними руками, наляканих дітей, смертельну небезпеку. Найбільше вона відчувається у Вугледарі та Красногорівці. Ці міста щоденно під обстрілами, але там залишаються люди. Отже Василь з напарниками має їхати туди і допомагати. Між виїздами Свої вдалось поговорити з Василем про труднощі евакуації, померлих цивільних, несвідомих батьків і відповідальність за життя. Попереджаємо, деякі фрагменти тексту можуть вас засмутити.
Василь Піпа в поліції за покликом. Спочатку навчання у Донецькому юридичному інституті МВС України. Потім служба. Свій шлях він починав у ще не реформованій міліції. Де, як зізнається чоловік, панувала корупція, кругова порука і було достатньо людей з нечистими думками. Той період Василь пережив, зціпивши зуби.
Коли у лютому 2022 з Донецька почали евакуювати жителів, для Василя все стало на свої місця. Буде війна — зрозумів він. Майже рік чоловік працює в поліцейському екіпажі “Білий Янгол” на Мар’їнському напрямку. Евакуює людей, розвозить гуманітарну допомогу, допомагає вирішувати побутові проблеми тим, хто залишився жити під обстрілами. Ми зустрічаємось з Василем онлайн. Він у Кураховому, я в Києві.
Гіркий досвід навчить
Як виникла назва для поліцейського екіпажу — “Білий Янгол”?
Жителі Мар’їнки називали “білим янголом” цивільну машину "швидкої", на якій екіпаж поліції ніс службу. Ми доставляли у місто гуманітарку, евакуювали людей, постраждалих чи трупи. "Швидка" була зручним транспортом, бо в ній можна надавати медичну допомогу постраждалому. Автомобіль з червоними хрестами, який з'являється у напівзруйнованому місті — це диво.
Роботу у підрозділі “Білий Янгол” я би назвав суспільним навантаженням. Між виїздами ми виконуємо функціональні обов’язки. Я, наприклад, криміналіст.
Василь і врятована собака
Взагалі, поліція з початком великої війни почала виконувати функції, їй не властиві, — евакуацію населення, надання гуманітарної допомоги, медичної допомоги. Ми виконуємо роботу парамедиків. Хоча далекі від медицини. Цей напрямок довелось дуже швидко опановувати. Іноді з гірким досвідом.
Яким саме?
У нас на руках помирала людина. Минулого тижня було повідомлення про обстріл приватного будинку в Красногорівці. На місці знайшли постраждалу жінку. У неї були важкі поранення. Ми намагались надати їй медичну допомогу, але травми були несумісні з життям. Ноги, руки поламані. Фарш суцільний. Вона померла у транспорті під час евакуації.
Війна, як спосіб життя
Ви раніше вмовляли цю жінку поїхати?
Ні. Ситуація у Красногорівці, на території колишнього Мар’їнського району, дуже специфічна. Я кажу колишнього, бо міста і селища там майже знищені. Лінія фронту пролягає там ще з 2014 року. За цей час виросли діти, вони ходили в школу. Там працювала лікарня, технікум, а війна не закінчувалась.
Звідти тяжко людей вмовляти виїхати. За 9 років війна для тих, хто тут лишається, стала способом життя. Наприклад, в Бахмуті трохи інша ситуація. Люди там у шоковому стані, і це змушує їх швидше ухвалити рішення про виїзд.
Я читав, що з Мар’їнки евакуювали 100% цивільних. Це так?
Наразі я не можу сказати, чи лишаються там люди. Два місяці тому хлопці розповідали, що під час вуличних боїв між позиціями двох армій вилізла старенька і по своїх справах десь пішла. Хлопці були ошелешені цим випадком. З цих сіл не можна всіх вивезти. Люди мігрують.
Але так, ми евакуювали звідти людей. Одного чоловіка забрали, бо він втомився від обстрілів і образився на знайомих. Коли вони йому дзвонили, то не питали: "Як ти, живий, здоровий?" А питали: "Чи ціла моя хата, ти погодував мою собаку?" І всім на нього було плювати. В нього закінчились сили то терпіти, і ми його вивезли.
Як об стіну горохом!
Для вашого екіпажу які напрямки найекстремальніші? Де найчастіше трапляються халепи?
Мабуть, це Вугледар. Дуже проблемна територія. В сиру погоду туди важко доїхати. Там погана дорога. Тому близько трьох кілометрів треба їхати полем. Це проблема не тільки для нас, а й для інших служб. Тієї ж військової адміністрації, яка не може доставити гумдопомогу туди.
Під час однієї з евакуацій ви забрали маму з дитиною і вмовляли сусідку поїхати разом з ними. Вона відмовилась, а через 2 години її будинок обстріляла російська армія. Такі прикрі випадки ще траплялись? І взагалі, вмовляти людей поїхати важко?
Зазвичай люди до останнього лишаються. Наші вмовляння, як об стіну горохом. Пару днів тому з Красногорівки вивезли чоловіка 1939 року народження з обмороженими ногами. Йому їх ампутують. Ми цього чоловіка бачили востаннє два місяці тому. Говорили з його онуком. Заїздили до них, бо у діда наче був інсульт. Але він пересувався, ходив, розмовляв, ознак захворювання не мав і був напідпитку. Тому ми його не забрали, бо у лікарні б не прийняли. Зв’язались тоді з рідними. Надали їм гарантії, що за першим викликом його евакуюємо. Ніхто до нас не звернувся, і ось такі наслідки.
Наприкінці зими з Вугледара ми вивезли священика з дружиною та дітьми. Вони нас проклинали. Казали, що ми погані, їх примусово вивозимо. Казали: "Ви — вбивці, бо маєте вогнепальну зброю". Ми чомусь вбивці, а не ті, хто руйнував їхнє місто.
Моя особиста думка, треба піддавати осуду людей, які лишають напризволяще у зоні бойових дій дітей та підлітків. Треба більш дієвий механізм впливу розробити. Але треба дітям надавати й альтернативу житла. Щоб вони не їхали внікуди. Не жили у спортивних залах або гуртожитках комунального типу. Держава має надати можливість реабілітуватись і розвиватись дитині, яка жила поруч з війною.
Батьки понесуть відповідальність
Кабмін схвалив механізм примусової евакуації дітей із зони бойових дій. Як його виконують? Добровільно чи з бійками та сварками?
Зараз він діє лише у Бахмуті. До бійок не доходить, ми — дорослі люди. Конфлікти — це стрес для дитини. Мало того, що вона під бомбами живе, ще прийде дядька і намагатиметься її забрати. Продовжуємо вмовляти людей. Думаю, в подальшому будемо складати протоколи на батьків за неналежне виконання обов’язків.
Евакуації дитини з Авдіївки
Що це за батьки, які не годують дітей нормально, тримають їх у антисанітарних умовах, не водять до школи. Ми маємо фіксувати ці дії і передавати до суду матеріали, аби притягнути батьків до адмінвідповідальності за неналежне виховання дитини. Якщо наші вмовляння не діють, якщо їм мало вмовлянь зі сторони адміністрації і школи, ми можемо застосувати такий спосіб впливу.
Ви щодня, ризикуючи своїм життям, допомагаєте людям. Ви відчуваєте себе героєм?
Кожен, хто працює тут, — герой. Я такий самий герой, як і той, хто приймає заяви та повідомлення у черговій частині. Я більше героями вважаю людей вашої професії, з якими мені доводилось працювати. Які на моїх очах відкладали у бік відеокамеру, мікрофон і виносили людей разом з нами, розвантажували гуманітарну допомогу під час обстрілів, допомагали витягати транспорт з багнюки, набирали воду людям. Всі брудні, в болоті і ніхто не сказав: "То — не моє діло, я зараз сфотографую вас, станьте так". Від нас їм велика шана.
Свої в Telegram 
