Війна за життя хлопців на фронті триває. Ольга Жидкова про втрату брата і досвід волонтерства
Ольга Жидкова двічі втрачала дім. У 2014 "русская весна" вигнала її з рідного Луганська. У 2022 повномасштабна війна росії проти України — із Сєвєродонецька. З нової домівки Ольга поїхала лише у квітні. Перші місяці війни вона намагалась бути корисною — роздавала продукти, шукала їх, допомагала з евакуацією. В цей же час її брат Андрій пішов служити. Він був науковцем, активістом, викладачем, мирною людиною, яка менше за все хотіла війни. Але росія не залишила права на сумнів і чоловік вступив до лав Луганської ТРО. У листопаді 2022 він загинув. Його смерть боляче відгукнулась у Ользі, але вона не здалась і продовжила допомагати теробороні. Сьогодні вона збирає гроші на планшети, приціли та інше необхідне нашим захисникам. Перед днем народження Андрія Свої поговорили з Ольгою про його загибель, потреби ТРО, психологічні травми бійців, зруйновані сім'ї та Луганськ, який росія переконала у винятковості.
Ви до квітня були у Сєвєродонецьку. Допомагали місцевим — роздавали їжу, займались евакуацією. Гуманітарний штаб, у якому ви працювали, одним з перших потрапив під обстріл ворога. Ви бачили смерть та хаос, однак не зупинились у бажанні допомагати і сьогодні допомагаєте Луганській теробороні. Які у хлопців потреби?
Ми допомагаємо хлопцям на Кремінському, Сватівському та Авдіївському напрямках. Їм потрібні планшети. На жаль, така техніка — це щоденний витратний матеріал. Їх обстріляли, планшет пробило і все знову. Як і дрони для відстеження пересування ворога. Знаєте, іноді важко зібрати кошти. Лежу нещодавно, мені треба хлопцям купити планшет і прилад для їзди вночі, а в мене немає грошей. Думаю, де їх взяти? Не повірите. В цей самий момент мені падає на гаманець 20 тисяч. І я купую все необхідне. Думки матеріальні.
Бути волонтером, який допомагає фронту — це важко? Бо я себе ним не уявляю. Банально, я не знаю куди бігти і за що хапатись.
Я жінка, але опинилась в умовах, коли довелося дізнаватись, що таке коліматорний приціл, що таке глушник, що таке прилад нічного бачення. Час такий сьогодні. З нового року ми зібрали для 111 і 110 бригад 420 тисяч гривень. Люди втомлюються постійно донатити. Не можна постійно просити, треба щось людям давати натомість. Наприклад, ми з Сашком Плаксіним придумали акцію “Фотосесія за донат”. За 500 гривень він фотографує людей. Кожен в цій ситуації щось отримує.
Луганській теробороні потрібні біноклі, системи скиду на дрони "Мавік", активні навушники, рюкзаки та багато іншого.
Якщо хочете підтримати волонтерську роботу Ольги, ось реквізити:
- 5375 4114 2181 6989 — Ольга Жидкова, Мonobank.
Іноді розмовляю з хлопцями, вони кажуть: “Нам нічого не треба, залиште собі!”. Це не правильно. Ми маємо відчувати свою дотичність до перемоги. Військовим важливо знати, що ми про них піклуємось. Не має бути так — військові воюють, ми собі живемо. В такій ситуації ми не об’єднаємось органічно після перемоги.
Ваш брат служив у Луганській теробороні. У листопаді 2022 він загинув. Ви писали у Фейсбуці, що 5 днів після його загибелі не пам’ятаєте. Ви болісно пережили цю втрату?
Від природи я дуже сильна. Про загибель брата я дізналась від друга. 4 листопада о 7:14 ранку я отримала від Андрія смс. Він писав, все добре. Але потім мені подзвонили друзі і якось дивно почали зі мною говорити. Я подумала, мені здалось. Потім брат не виходив на зв’язок і я звернулась до друга, який служив разом з ним. Він написав: “Пробач, ти дізнаєшся це від мене. Андрій загинув”. Коли читаєш таке, відчуття наче тебе розірвало, але ти цілий. Земля пішла з під ніг. Страшніше отриманого смс було сказати про це мамі. Я сказала і виявилось, горе не вбиває. Воно робить нас сильнішими. Прощання з Андрієм відбувалось 9 числа. І тільки коли я дивилась відео, то збагнула скільки днів минуло з його загибелі. Це правда, що я втратила лік часу.
Загибель Андрія боляче відгукнулась у моєму серці. Хоча я не знав його особисто. Ви говорили з ним про можливу загибель на війні?
Андрія через стан здоров’я не брали у армію. Напередодні війни йому виповнилось 50 років. Він був дуже мотивованою людиною. Як науковець, Андрій хотів розробити систему, яка заплутувала шлях повернення дрону. Його загибель не випадковість. Орки відстежили повернення дрону і накрили "Градами" квадрат, де були наші хлопці.
Ви з Луганська. Довгий час після окупації міста ви жили між ним та Сєвєродонецьком. Як змінювались люди там після 2014 року?
Люди почали дивитись Скабєєву. Планомірно її пропаганда засіла у них. Вони, живучи у руїнах, повірили, що вони частина росії і що вони дуже особливі. При цьому вони ходили серед сміття, мились по годинах, але були особливими. Є вираз “Россия страшна мизерностью потребностей”. Ось ця мізерність потреб раптово стала притаманна луганчанам. Вони адаптувались під погані умови, їм стало комфортно жити. Вони перестали виїжджати за межі Луганська і завжди розповідали, як погано в Україні. При цьому вони із задоволенням їли українські продукти, пили ліки українські, бо російські не виробляють. Але Скабєєва казала, що все у них добре, а там все погано, і вони за нею повторювали.
Чому луганчани не усміхаються, навіщо Ольга голосувала за Януковича, як помирити прихильників України та росії після деокупації сходу та як поводилися сєвєродончани у перші дні великої війни, дивись у повному інтерв’ю вище. Для зручності ми зробили таймкоди.
Свої в Telegram 
