Допомогла тисячам переселенців і продовжує розвивати ініціативи. Історія Ганни Рясної з Лисичанська
Ганна Рясна все життя присвятила культурі та розвитку молодіжних ініціатив на Луганщині, але війна змінила її реальність. У 2014 році вона стала допомагати переселенцям, які переїхали до Лисичанська, а у 2022 втратила там свій дім через велику війну. Зараз вона живе у Дніпрі. Власний біль Ганна перетворила на допомогу тисячам інших людей. Вона продовжує підтримувати переселенців, працювати з молоддю, реалізовувати нові ініціативи і керує шелтером для ВПО. А ще — разом з чоловіком відновила сімейну справу з бджільництва.
Перші кроки у культурі
Ганна народилася і виросла у Лисичанську, що на Луганщині. Змалечку була активною та допитливою дитиною, і згодом це стало визначальними у її подальшому житті.
Після закінчення школи Ганна вступила до педагогічного коледжу, потім отримала дві вищі освіти: одну в Донбаському державному педагогічному університеті, а іншу — в Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв України. Тож вибір професійного шляху був очевидним — Ганна вирішила присвятити себе культурній та соціальній сфері.
Ганна Рясна
Працювала помічницею режисера в Лисичанську міському палаці культури і поступово підвищувала свій рівень: була завідувачкою сектору, художньою керівницею, а потім стала директоркою палацу.
“Я дуже любила свою роботу, але з часом відчула вигорання. Культура — це сфера, де події циклічні. Ми працюємо від події до події, від свята до свята, і воно все по колу повторюється. Тож мені захотілося спробувати щось нове”, — згадує Ганна.
Тоді Ганна вирішила піти в іншу структуру і почала працювати директоркою Луганського обласного центру підтримки молодіжних ініціатив і соціальних досліджень.
Активності за участі Ганни
“Ця установа працювала при Управлінні молоді та спорту Луганської облдержадміністрації. Нашою головною метою була підтримка молодіжних ініціатив, розвиток лідерського потенціалу та згуртування молодіжної спільноти області”.
Підтримка переселенців та розбудова громади
Початок російської агресії в 2014 році став переломним моментом у житті Ганни. Вона побачила, як до Лисичанська приїздять люди, які втратили свої домівки через війну, і зрозуміла, що не може залишатися осторонь.
“У 2014 році я вийшла з декретної відпустки на роботу. Я тоді працювала художньою керівницею у палаці культури. До нас стали звертатися по допомогу переселенці з Луганщини й Донеччини. Ми розуміли, що маємо допомагати їм не лише матеріально — речами, продуктами, а й морально, створювати умови для інтеграції”.
Ганна працювала у громадському секторі на Луганщині
Ганна і її команда реалізували багато корисних ініціатив для переселенців. Проте у 2014 році у будівлю палацу культури влучила ворожа ракета. І тоді вона разом з Міжнародною організацією з міграції створила Координаційний центр “Візьмемось за руки, друзі”, аби об'єднати ВПО і місцевих жителів. Завдяки цьому проєкту вдалося створити спільноту, яка допомагала один одному у складний час.
“Потім ми відкрили розмовний клуб “Думай українською”. Згодом організували кімнату психологічного розвантаження “Ми разом” для надання медико-соціальної реабілітації ВПО з психічними розладами”.
Окрім цього, Ганна з командою реалізували ще кілька важливих ініціатив:
- центр дозвілля для людей з вадами зору та слуху, що надавав можливість адаптації через інтерактивні заходи;
- платформа “Кому 50+”, яка допомагала людям старшого віку знайти нові можливості для самореалізації;
- проєкт “Український букет народів”, що сприяв знайомству з культурами різних етнічних груп, що мешкали в регіоні;
- молодіжна платформа на базі палацу культури;
- цифрова лабораторія в межах проєкту цифрової трансформації для професійної освіти.
За роки роботи реалізувала багато активностей
“Цифрова лабораторія була класним проєктом перед повномасштабним вторгненням. Студенти вищих професійних училищ на базі нашого палацу культури могли пройти навчання з 3D-моделювання, робототехніки. За результатами навчання вони отримували від нас грантові кошти на закупівлю обладнання, щоб вони розвивали це як підприємництво”, — розповідає Ганна.
За тиждень до великої війни очолила молодіжну раду
Цікаво, що Ганна очолила Луганську обласну молодіжну раду за сім днів до повномасштабного вторгнення.
У 2022 році Ганна очолила молодіжну раду Луганщини
“Молодіжна рада — це консультативно-дорадчий орган, за який люди, які входять до її складу, не отримують фінанси. І це призводить до того, що робота робиться не якісно, бо члени ради залучені у процеси не системно. Тож я вирішила подати свою кандидатуру, бо була дуже вмотивована, до того ж моя професійна діяльність була пов'язана з волонтерством та громадською роботою”, — пояснює вона своє рішення.
Початок повномасштабного вторгнення та переїзд до Дніпра
Ганна згадує, що не вірила до останнього у початок повномасштабної війни. Хоча її чоловік, колишній військовослужбовець Нацгвардії України, говорив про можливе загострення.
“Він постійно казав, що ми маємо думати, що робитимемо, коли почнеться російський наступ. Тривожний чемоданчик у нас був вже зібраний. Але якщо взяти тривожність на рівні громади або області, особливо я її не відчувала”.
24 лютого 2022 року Ганна була вдома з чоловіком і сином.
“Рано вранці сусід постукав у наші двері, казав, що почалася війна. Тієї ж миті ми вирішили, що треба виїжджати”.
У перший день повномасштабної війни Ганна зібрала свої та колег документи на роботі, а її чоловік вирішив долучитися до оборони України. Сім'я виїхала до Дніпра.
“Страшно їхати в зовсім незнайоме місце, нікого не знаєш. Я жодного разу до цього не була в Дніпрі”.
Але завдяки Асоціації молодіжних центрів України, членкинею правління якої була Ганна, вдалося організувати допомогу для переселенців з Луганщини.
“Ми екстрено зідзвонилися, оцінили можливості, створили майданчики у молодіжних центрах України і приймали там тих, евакуювався з Луганщини. Для людей створили такі умови, аби вони могли хоча б на кілька днів зупинитися у наших центрах”.
Новий виток волонтерства
Спочатку Ганна з однодумцями інформували людей про безпечні місця для переселення. А за кілька днів зрозуміли, що цього замало, бо жителям Луганщини бракувало найнеобхіднішого — їжі та ліків.
“Ми зібрали в Дніпрі команду волонтерів, з якими скуповували продукти, ліки, памперси і передавали їх на Луганщину. За місяць такої волонтерської роботи у нас утворилась велика і ефективна команда. Знайшлись люди, які розвантажували, завантажували, відправляли допомогу на Луганщину”, — розповідає Ганна.
Ганна допомагає переселенцям з 2014 року
Згодом вона познайомилася з головою Молодіжної ради Дніпра та директоркою департаменту молоді, яка виділили приміщення в палаці культури для волонтерського центру. Там збирали індивідуальні та спільні посилки на волонтерські центри Луганщини: продукти, гігієнічні набори, одяг, матраци, медичне обладнання, а також рації та буржуйки для військових.
“Лисичанськ — це останній форпост, який стояв до останнього. Мій близький друг, Владислав Гуртовий, очолював гуманітарний штаб і останнім разом з французьким журналістом виїхав з міста, коли воно вже було сірою зоною. Ми передавали допомогу жителям Лисичанська до останнього”, — згадує Ганна.
Шелтер для переселенців
Коли допомагати людям, які залишилися в окупації, стало неможливо, Ганна переформатувала роботу. Вона стала координаторкою проєкту організації Stabilization Support Service, яка допомагала організовано отримувати та розподіляти гуманітарну допомогу.
З квітня 2022 року з партнерами з Департаменту міжнародної технічної допомоги Луганської ОДА та громадської організації «Світло культури» Ганна створила шелтер для переселенців з Луганщини — спочатку на 45 місць, а зараз уже на 110.
Жителька шелтеру у Дніпрі
“Спочатку це була зупинка до п'яти днів. Переселенці отримували екстрену психологічну та гуманітарну допомогу і їхали далі або знімали житло”, — пояснює Ганна, й додає, що за цей час через шелтер пройшло понад 20 000 людей.
Зараз умови трохи змінилися. До шелтеру приїжджають переселенці з Донецької, Запорізької, Херсонської областей, а також внутрішні переселенці з Дніпропетровщини.
“Люди живуть у нас довше. Хтось місяць, хтось два. Є пенсіонери, які живуть більше року”, — додає Ганна.
Плани на майбутнє
Ганна має великі мрії та плани щодо шелтеру, підтримки молоді та допомоги вразливим категоріям населення.
“Ми мріємо, що влітку створимо багатофункціональний простір — хаб, де діти, молодь і дорослі Дніпра, в тому числі й переселенці, зможуть отримати багато послуг.
Попереду - багато планів
Серед послуг — навчання та надання ресурсів для створення власної справи, курси робототехніки та медіаграмотності, освітній проєкт для школярів, програма підтримки молоді. Також у планах — збільшення кількості місць для проживання ВПО до 250-300 місць".
Відродження сімейної справи
Попри активну волонтерську діяльність, Ганна та її чоловік не забули про свою сімейну справу — бджільництво.
“У нашій родині це традиція: чоловік, його батько, дідусь — усі були бджолярами”.
Коли чоловік Ганни повернувся з війни у 2018 році, він виграв грант на створення власної справи і почав професійно займатися бджільництвом. Сім'я побудувала приміщення для відкачки меду, створила власний бренд “Династія Рясних”. Однак повномасштабне вторгнення перешкодило розвитку бізнесу.
Ганна з родиною
Після другого повернення чоловіка з війни подружжя відновило справу вже на Дніпропетровщині.
“Ми виграли грант на оновлення діяльності і зараз продовжуємо займатися бджільництвом. Окрім цього в приміщенні нашого виробництва ми робимо цех для відкачування меду, його фасовки, а ще виготовлення професійних пінополіуретанових вуликів. Наразі у команду ми шукаємо працівників. Перевага у нас для переселенців та ветеранів. Нам потрібні люди, які б також цікавились даною сферою і хотіли б разом займатись цією справою”, — каже Ганна.
Шлях до здійснення мрій
А ось на запитання про мрії Ганна відповіла, що найбільше чекає на перемогу.
“Для мене це не перемир'я і не завершення бойових дій на якийсь період. Для мене це повноцінна перемога. Я хочу, щоб поважали кожного ветерана і військовослужбовця. Щоб наше суспільство об'єдналося”.
Головна мрія - Перемога та відбудова Луганщини
А ще, ділиться Ганна, вона мріє повернутися на рідну Луганщину.
“Я мрію про день, коли зможу повернутися в рідний Лисичанськ, мрію відродити там нашу пасіку. Але поки що ми тут, і наша місія — допомагати та наближати перемогу”, — підсумовує Ганна.
---
Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України”, яка є частиною Ініціативи Ганни Арендт і реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
Свої в Telegram 
