Полон вбиває і після звільнення. Морпіх Олександр Савов помер – над ним 1153 дні знущалися росіяни

Символічно, що Олександра не стало 16 листопада, у День вшанування пам’яті загиблих морських піхотинців.

«Сьогодні мій тато помер. Для тих, хто захоче і зможе віддати шану – поховання буде у Миколаєві… Полон вбиває і після звільнення», – написала Анастасія 16 листопада в Instagram.

Олександр Савов на війну пішов добровольцем ще у 2015. Його родина з Миколаєва, і саме там базувалася 36-та окрема бригада морської піхоти, яка почала своє формування після анексії Криму. На початок повномасштабної війни був на ротації у секторі «М», на околиці Маріуполя.

Олександр Савов у день повернення з полонуАвтор: Анастасія Савова/Instagram

«Ми не мали можливості спілкуватися часто. Запам’ятала розмову другого березня, це був мій день народження. Батько привітав, а потім зв’язок на деякий час з ним зник. Згодом я дізналася, що він з побратимами на “Азовсталі”», – розповіла співзасновниця Асоціації морських піхотинців Анастасія Савова Свої.

Після перебування на металургійному заводі Олександр Савов деякий час був в Оленівці, далі його перевезли в Таганрог, після – у Курське СІЗО №1. Після початку Курської операції його вивезли. Згодом стало відомо, що Олександра тримали у Мордовії.

19 березня 2025 року морський піхотинець повернувся з російського полону. Анастасія зустріла батька з прапором його підрозділу. Але він казав, що боїться її обійняти – щоб чимось не заразити.

У російському полоні Олександр пробув 2 роки і 10 місяців. Він пережив жорстокі «прийомки», його били струмом, змушували стояти по 16 годин, катували за українську та тримали тиждень у так званій гумовій камері. В інтерв’ю виданню Frontliner Олександр розповідав, що медичне «лікування» у полоні, включно з численними флюорограмами, більше нагадувало експерименти.

У полоні росіяни жорстоко били за все, зокрема й за українську мову.

«Українською, авжеж, говорити не можна було. Один раз я просив у начальника прального порошку, щоби попрати речі. Сказав: “жменьку”. А російською ж правильно – “горсть”. Так я за ту “жменьку” так отримав, що думав і не встану», – зізнався Олександр.

Ще його та інших українських військовополонених змушували вчити гімн, російські пісні, значення їхньої державної символіки і тому подібне. Потім перевіряли знання, і тільки запнувся – одразу б’ють або змушують присідати чи відтискатися від підлоги. А потім усе одно б’ють», – розповів морпіх в інтерв’ю.

Після полону залишився без грошей. За словами Анастасії, за пів року до повномасштабного вторгнення батько одружився, а вже за місяць шлюб розпався. Але офіційно вони не розлучилися. І дружина цим скористалася.

«Всі виплати, грошове забезпечення, яке мав отримувати батько, вона отримувала. І навіть уже після повернення, ми дізналися, що вона хотіла, щоб він не повернувся. Очікувала, що вона ще отримає за його загибель кошти», – розповіла Анастасія в інтерв’ю ТСН.

У тому пеклі йому допомагали триматися думки про доньку – боєць знав, що на нього чекають. Після повернення у чоловіка діагностували туберкульоз, шкірні захворювання та лімфостаз ніг. Лікував зламані ребра, вибиті зуби, виразки й наслідки хронічного виснаження, а також багато інших фізичних і психологічних травм. А ще Савов намагався навчитися не боятися тиші. Йому було важко всидіти на місці, присутнє постійне відчуття тривоги й звукові галюцинації.

«З повернення почалася інша боротьба – за життя, за здоров’я, за кожен день без болю. Тато повернувся тяжкохворим. Ми вже багато зробили: лікування, діагностика, підтримка психіки та тіла. Але попереду ще більше – реабілітація, відновлення, постійні обстеження. І все це вимагає ресурсів», – писала на своїй сторінці Анастасія 7 липня.

А 24 липня опублікувала світлини з батьком і написала:

«До полону в нас було дуже мало фото. Життя не здавалося крихким, але зараз я фіксую кожну хвилину, кожен погляд, кожну посмішку. Бо тепер я знаю справжню ціну пам’яті.

Майже три роки, разом із іншими, я піднімала свій голос за нього, за його побратимів, за всіх полонених. За право бути вільними, за людяність, яку війна намагається зламати. І продовжую це робити за тих, хто ще в катівнях.

Анастасія і Олександр СавовиАвтор: Анастасія Савова/Instagram

Тато навчив мене бути сильною. Не боятися, вірити в себе, навіть коли навколо темрява. Бути вірною своїм принципам, говорити правду, навіть коли важко. І найважливіше – бути добрішою до людей. Бо ми всі іноді боремось мовчки, а доброта – це теж зброя.

Дякую тобі, тату, що ти є».

Прощання з Олександром буде в Миколаєві. Поки що причину смерті донька не називає. Більш детальну інформацію Анастасія надасть пізніше.

Три тату на знак нашого кохання. Історія “Костиля”, який любив зброю, мотоцикли і дружину Мариську

“Бард” залишився на переправі на “Азовсталь”. Рідні три роки чекають тіло Станіслава Ковшара

Я не виберусь звідси, але у полон не здамся. Віталій Грицаєнко загинув на завданні у Маріуполі