Про що мовчать діти війни? Як фонд “Голоси дітей” допомагає їм відновитися після життя в окупації
“Голоси дітей” — благодійний фонд, що надає підтримку дітям і сімʼям, які постраждали від війни. Фонд зареєстрували у 2019 році, але неофіційно організація запрацювала ще у 2014 році. Тоді співзасновниця фонду Олена Розвадовська проводила багато часу на Сході України, надаючи гуманітарну допомогу місцевим мешканцям, переконуючи їх евакуюватися й шукаючи можливості для реабілітації постраждалих дітей. Там вона познайомилася з документалістом Азадом Сафаровим, який їздив сходом для створення фільму про війну. Олена й Азад обʼєдналися в роботі над стрічкою “Будинок зі скалок”, а згодом створили й фонд.
Олена Розвадовська і Азад Сафаров
Усі ці роки “Голоси дітей” працювали лише на Сході України, надаючи психологічну допомогу дітям, які постраждали від бойових дій і пережили травматичні події. Втім, після 24 лютого 2022 року робота фонду суттєво масштабувалася, і перед організацією постали нові виклики, адже тепер через повномасштабну війну психологічної підтримки потребують діти по всій Україні.
Не бути одноразовою казкою
Моє знайомство з діяльністю фонду “Голоси дітей” розпочинається з ранкової поїздки до села Феневичі разом з мобільною бригадою психологів. На запланований виїзд з Києва о 9:45 я запізнююся на 5 хвилин. Нарешті діставшись машини знайомлюся з командою. Психологиня Марія схвильовано каже, що боїться невчасно потрапити до дітей на заняття (ймовірно, через моє запізнення), але колега Юлія її заспокоює:
Дорогою ми робимо кілька зупинок. На першій з них підбираємо ще одного психолога — Сергія, який працює в парі з Юлією з дітьми молодшого віку, а також проводить індивідуальні консультації. У цей час починається повітряна тривога і фахівці обговорюють, як вони будуть проводити заняття за таких умов.
А друга зупинка — супермаркет АТБ в селі дорогою до Феневичів, де команда купує собі їжу і воду, аби перекусити в перерві між заняттями.
Решту подорожі психологи обговорюють з водієм “депресивність” селищ, в яких їм вдалося попрацювати. За словами чоловіка, у нашому пункті призначення поява чиєїсь машини сама по собі привертає багато уваги місцевих.
Проїжджаємо село Катюжанка, яке спеціалісти швидко впізнають просто за видом з вікна. І це село, і Феневичи росіяни окупували ще в лютому 2022 року, а вже на початку 2023 року фонд “Голоси дітей” розпочав там роботу, яка тривала практично рік.
За словами співзасновниці фонду Олени Розвадовської, голоси дітей з віддалених містечок і селищ чують найменше, тож працівникам фонду було важливо регулярно проводити там заняття та індивідуальні консультації. Олена каже, що в одній локації вони намагаються провести щонайменше 10 зустрічей, аби це не було “одноразовою казкою” для дітей.
Програма з психологічною підтримкою від мобільних бригад діє не лише на Київщині, а і в селищах біля Миколаєва, Запоріжжя, Чернігова, Дніпра і Кривого Рогу. Також планується робота мобільних бригад на Харківщині, але через нестабільну ситуацію в місті почати вони поки що не можуть.
Я хочу тебе почути
Під’їжджаємо до Феневичів. Водій згадує, що міст через річку Здвиж, який ми бачимо з вікна, підірвали росіяни під час окупації — про це йому розповів місцевий хлопчик. Втім, зараз про це можна дізнатися лише від свідків цієї події, бо сам міст цілий.
Повітряна тривога так і не закінчилася, тож коли ми прибуваємо до Феневицького ліцею, нас ведуть до укриття. Одразу згадую темний, холодний і порожній підвал моєї школи й дивуюся, як за час повномасштабної війни місцевий ліцей встиг адаптуватися до таких умов, адже в укритті зробили ремонт й облаштували цілі класи з партами й навіть ноутбуками в одному з “кабінетів”. Щоправда, місця там доволі мало, а діти й підлітки дуже галасливі.
Вчителька з Феневицького ліцею пропонує Марії провести заняття в невеликій кімнаті без дверей, коментуючи:
Та врешті заняття розпочинається. Для цієї групи це лише 3-я зустріч, тож можна помітити, що не всі підлітки вже добре знайомі між собою. За словами Марії, до групи входять діти різного віку: від 13 до 16 років.
Групове заняття у Феневицькому ліцеї
Серед них є закритіші учасники, тож аби “розтопити лід” між ними психологиня використовує картки із зображеннями відомих мемів для обговорення емоційного стану підлітків. Кожен хлопець і дівчина тягнуть картку, називають своє ім’я і коментують, як зображення пов’язане з їхнім настроєм.
Групове заняття у Феневицькому ліцеї
Один з хлопчиків показує мем з Сашком Фокіним з “Кохана ми вбиваємо дітей” і пояснює: “Це я, бо закінчилися канікули”. Після своєї промови кожен підліток має звернутися на ім’я до наступної людини й сказати: “Я хочу тебе почути”. Це лише перший етап заняття, адже попереду — освітня частина. Для її проведення група переходить до шкільного класу, адже повітряна тривога нарешті закінчилася.
Мир в Україні — головна потреба дітей
Марія пише на дошці тему заняття: “Стрес”. Цей навчальний блок складається з інформації про те, що таке стрес, як він виникає, як його сприймає людський організм і яким він буває. Це одне з 3-х занять з модуля, присвяченого саме цій темі. Але згодом заняття в рамках програми відбуватимуться й з інших тем: почуття та емоції, самопрезентація і комунікація, робота в команді, медіаграмотність і критичне мислення, репродуктивне здоров'я, профілактика ІПСШ та багато іншого.
Групове заняття у Феневицькому ліцеї
Але поки що хлопці й дівчата висловлюють свої думки з приводу того, що вони вважають стресом — спочатку йдеться про шкільні контрольні й майбутні екзамени, але невдовзі Марія питає:
“Як ви думаєте, життя в окупації теж можна вважати стресом?”.
Кожен по черзі відповідає: “Так…Так. Звичайно”.
Це було єдиною згадкою про події перших місяців повномасштабної війни за півторагодинне заняття. Психологиня пояснила, чому фахівці намагаються цього не робити:
Про це ж сказала співзасновниця фонду Олена Розвадовська під час інтерв’ю в офісі “Голоси дітей” у Києві. Вона також зазначила, що крім цього війна створює додаткові проблеми для дітей. За словами Олени, чим менші діти, тим частіше в них з'являється страх втратити батьків, більше ніколи не побачити своїх рідних, які опинилися в окупації, втратити свою кімнату чи іграшки. Натомість підлітків дуже турбує їхнє майбутнє, а багато з них зіткнулися з кризою мрій і розчаруванням. Найбільше це пов’язано з розлукою з друзями.
Групові заняття й індивідуальні консультації — не єдині способи, які фонд використовує для боротьби з цими проблемами. "Голоси дітей" також організовують кемпи для підлітків і дітей молодшого віку на базах відпочинку в безпечних місцях, зокрема в Карпатах. Вони спрямовані не лише на відпочинок дітей, а і на формування навичок комунікації й роботи в команді, проживання емоцій через арттерапію, психологічне відновлення на групових консультаціях і під час індивідуальної роботи та інше.
Кемп в Карпатах від "Голоси дітей"
Крім цього, у понад 15 містах в різних регіонах України функціонують осередки фонду, де батькам і дітям надається різноманітна підтримка.
Заняття для дітей в осередках
Також фонд намагається підтримати дітей, говорячи про те, що їх турбує, у подкасті "Голосний подкаст".
За словами Олени, як благодійний фонд, вони можуть займатися тільки кризовим втручанням, але мають надію, що їхні програми зможуть принаймні стабілізувати емоційний стан дітей і соціалізувати їх. Саме це вони й намагаються зробити, зокрема, у Феневичах, де якраз закінчується заняття, присвячене стресу й боротьбі з ним. На завершальному колі хлопці й дівчата діляться тим, що стало для них корисним під час заняття і чи задоволені вони тим, що прийшли туди:
“Цікаво було дізнатися, що стрес буває не тільки негативним”.
Хтось жартує: “Я радий, що прогуляв сьогодні уроки”.
Групове заняття у Феневицькому ліцеї
За словами Марії, підлітки не є тією категорією людей, яку можна легко змусити робити щось проти їхнього бажання. Тож, попри жарти, учасники групи дійсно потребують психологічної підтримки й спілкування одне з одним.
Наступного разу підлітки побачаться з психологами фонду вже за тиждень, а ми повертаємося до Києва.
Поради психолога батькам постраждалих від війни дітей
У рамках матеріалу психологиня фонду "Голоси дітей", Оксана Писарева, поділилася порадами для батьків, чиї діти постраждали через війну.
Оксана Писарева, психологиня БФ "Голоси дітей"
Яка поведінка дитини може свідчити про те, що вона потребує підтримки психолога? На що варто звернути увагу батькам?
У дітей різних вікових груп емоційні проблеми можуть проявлятися по-різному. Втім, батьки, як правило, добре знають свою дитину і її звички. Тому, якщо в поведінці дитини відбуваються зміни, це може бути сигналом про те, що дитина потребує психологічної підтримки.
Варто звернути увагу на такі речі:
-
Зміна поведінки. Дитина може стати більш замкненою, мовчазною, агресивною або, навпаки, дуже емоційною. Вона може також почати відмовлятися від улюблених занять чи регресувати у своїй поведінці.
-
Порушення сну. Дитина може погано засинати, часто прокидатися вночі або ж спати більше, ніж зазвичай.
-
Зміни в харчуванні. Дитина може втратити або набрати вагу, почати переїдати або відмовлятися від їжі.
-
Фізичні симптоми. Дитина може скаржитися на головний біль, болі в животі, нудоту, проблеми з випорожненням та інші складнощі зі здоров'ям.
Як батькам знайти підхід до дитини, яка має закритий характер та не хоче розповідати про свої проблеми?
Причин, чому дитина закривається, може бути дуже багато. Як правило, дитина закривається, тому що вона втратила довіру до дорослих. Дитина може боятися розчарувати когось або бути відторгненою і втратити любов до себе. Дитина може відчувати сором, їй може бути соромно не виправдати очікування. Або ж дитина може боятися бути знеціненою. Якщо дитина скаже, що її щось хвилює, а їй скажуть: "Так що за це ти переживаєш? З мухи слона зробила!", то дитина може зробити собі висновок, що її почуття неважливі.
Тому батькам важливо показати дитині, що насправді її почуття важливі. Наприклад, можна сказати: "Слухай, ми тебе любимо. Ти можеш робити щось таке, що нас засмутить, але це не означає, що ми тебе покинемо і не будемо пробувати тобі допомогти. Ми розуміємо, що, можливо, на те були причини, і ми можемо разом розібратися." Також важливо не намагатися розколупати дитину, а просто протягнути їй руку і сказати: "Я тут, я тебе слухаю, я хочу тобі допомогти. Коли ти будеш готовий/а, я буду тут".
До дітей молодшого віку краще підходити через ігрову форму. Наприклад, можна пограти в гру, в якій дитина може опосередковано розповісти про свої переживання. Якщо дитина не готова говорити, то це не означає, що вона не хоче. Просто їй потрібні час і простір, щоб відчути себе в безпеці. Але якщо навіть згодом дитині не вдасться це зробити, варто звернутися до фахівця.
Багато сімей з дітьми залишаються в прифронтових містах. Як це може вплинути на дітей і які можуть бути наслідки від того, що батьки не намагаються вивезти дітей?
Коли дитина проживає на небезпечній території й проводить багато часу в сховищах, вона не має можливості для нормального розвитку. Вона не може навчатися, спілкуватися, грати, розвивати свою самоідентифікацію, пізнавати світ. Війна постійно тривожить дитину, викликає у неї страх і стрес. Це негативно впливає на її когнітивну діяльність, уповільнює процес навчання та пізнання. Діти, які живуть у зоні війни, часто втрачають друзів. Це негативно впливає на їхні соціальні зв'язки. Війна руйнує всі сфери життя дитини, в яких вона повинна себе реалізовувати.
Але що краще зробити в цій ситуації: залишатися на прифронтових територіях чи виїжджати?
Війна — це завжди стрес для дітей, незалежно від того, чи залишаються вони вдома, чи виїжджають з небезпечної зони. Залишаючись вдома, дитина стикається з небезпекою та постійним стресом. Вона може чути вибухи, бачити руйнування, втратити близьких людей. Переїзд також є стресовим фактором, адже дитина змушена залишати свій звичний світ, друзів, рідних. Їй потрібно адаптуватися до нового середовища, нових людей, нових звичаїв. Це може призвести до проблем з навчанням, поведінкою, розвитком. Який же варіант є кращим? На жаль, однозначної відповіді на це питання немає. Краще, щоб не було війни.
Свої в Telegram 
