Більше року брат в полоні у Кадирова в Чечні. “Червоний Хрест” і досі вважає його безвісти зниклим
Для Свої Світлана розповіла історію захисника, у якого сьогодні, 23 серпня, день народження — Сергію 29.
Завжди допомагав мамі, пішов у військо, щоб заробити гроші їй на лікування
Сергій родом з міста Первомайськ на Миколаївщини. З дитинства був звичайним хлопчиком, грався палицями та автівками, робив з друзями шалаші.
“У нас батька немає, тільки мама, я і брат. Тому навіть маленьким Сергій завжди допомагав мамі, піклувався і про мене. Між нами різниця 8 років. Забирав зі школи, брав у свою компанію друзів. Коли подорослішав, намагався поєднувати навчання з підробітками у полі, щоб хоча б трохи полегшити мамі життя”.
Після училища Сергій ще трохи попрацював, а восени 2016 року пішов у армію, де згодом підписав контракт, бо родині дуже потрібні були гроші на лікування мами, яка серйозно захворіла.
Сергій Амандурдиєв
“Пройшов "учебку" у військовій частині А0224 і поїхав на Луганщину у складі 79-й окремій десантно-штурмовій бригади. Брав участь в Антитерористичній операції. Отримав сильну контузію і через це повернувся додому. Війна дуже змінила Сергія, його очі бачили те, що уявити неможливо. Він міг уночі прокинутися й кричати або закривати вуха, якщо почув навіть тихий шум. Йому снилася війна, як гинуть його побратими. Проте за характером брат залишився все тим же, яким був до війни — чуйним, добрим, з відкритим серцем”.
Всі повернулися з бойового завдання, а Сергій зник
До повномасштабного вторгнення Сергій працював водієм. З початком великої війни залишався в рідному Первомайську, періодично їздив на полігон, тренувався і чекав. У квітні 2024 року Сергій сказав Світлані, що треба їхати на передову, на Донеччину, у село Новомихайлівка Покровського району.
“Тоді з братової частини поїхало 400 людей. Я заспокоювала його, казала, що все буде добре. Брат відповів — все буде добре, бережіть себе. Було недовге навчання, 28 травня вже відвезли на Донеччину. А 30 травня, 1, 2 та 3 червня були невдалі виходи на бойові, в один з цих днів навіть поруч підірвалася машина. Брав не зазнав поранень, все було з ним добре”.
12 червня під час бойового завдання Сергій зник. Всі, хто тоді був з ним, повернулися. Побратими зробити розвідку дроном, але його так і не побачили.
“З військкомату подзвонили — ваш брат безвісти зник. Про те що Сергій зник, ми дізналися 12 червня. Я підняла всі служби, бігала, стукала всім у двері, телефонувала у частину, але все марно. В пошуках брата мені допомагали його друзі та побратими. Сергій весь цей час приходив до мене уві снах, давав знаки, де його шукати”.
На відео брат із заплаканими очима, але тримався
І вже 25 червня Світлана побачила братову фотографію, що він у полоні, очі злякані. Але де саме перебуває, невідомо. Проте ця звістка була для сестри й матері, як ковток свіжого повітря, — живий!
Сергій (посередині) у полоні
“Швидко зателефонувала в усі служби для підтвердження полону і знову тиша. І тільки 4 грудня друзі надіслали мені відео — він перебуває в Грозному, у столиці Чечні. До наших полонених хлопців приїжджав Кадиров, наказав мого брата та інших українців поставити, як живий щит, на дах. У ніч 4 грудня був приліт у їхню казарму, але сказали, що було без постраждалих. Я знову не випускаю телефон з рук, дзвоню в усі служби, щоб повідомити їм, що брат дійсно у полоні. Всі підтвердили Сергія як “військовополоненого”, окрім "Червоного Хреста" — вони й досі вважають його “безвісти зниклий”.
Що Світлана з мамою не робили, тільки б зв’язатися з Сергієм. 11 січня 2025 року їм зателефонували на Telegram з прихованого номера.
“На відео брат був із заплаканими очима, але він тримався і намагався щосили не показувати, як йому боляче. Я тоді Сергію сказала, що зроблю все, щоб він був вдома. Мені дозволили зробити скриншот з відео і цю світлину я передала у Координаційний штаб. Через місяць було голосове повідомлення від нього, яке тривало менше ніж хвилину. Після прослуховування голосове повідомлення зникло і з того часу від брата більше немає жодних звісток”.
У полоні працюють з металом і деревом, хлопцям дають п'ять цигарок, є меддопомога
За словами Світлани, чеченці викупляють українських військових у росіян, щоб у подальшому їх обмінювати на своїх.
“21 березня 2025 року був перший обмін з Чечні, додому повернулися четверо наших хлопців. Всі вони були важкопоранені. З одним з них я розмовляла телефоном, він розповів, що Сергій не ушкоджений, без поранень. Що там є медперсонал, який надає допомогу, якщо хтось хворіє, то везуть у лікарню. На добу дають п'ять цигарок, літр супу та хліб. Наші полонені працюють як на легких, так і важких роботах — з металом, деревом тощо. Той хлопець їв з моїм братом з однієї каструлі. Сергій через нього передав, що сумує за нами”.
19 квітня 2025 року відбувся обмін військовополоненими, серед сімох звільнених був Максим Сироватко на псевдо “Борщага”.
Сотні українських військових знаходяться у полоні в Чечні
“Він — найкращий друг мого брата. Сергій розповідав йому, що в нього бойова сестра, що нас любить і дуже хоче додому. У них ліжка були поруч, вони підтримували один одного. Їх мали обміняти ще перед новим, 2025-м, роком, але тоді обмін зірвався. Потім брат був в інших списках, але, як бачите… Загалом на 19 квітня в Чечні перебувало понад двісті українців. А зараз, я впевнена, більше. Максим дуже хоче зустрітися з Сергієм, потрапити на обмін, першим обійняти його і привітати на волі. А я з мамою мріємо почути його голос зі словами: “Я вдома!”.
Свої в Telegram 
