Було так страшно, що не чула рухи дитини в животі. Я виїхала з окупації та народила у Львові
Під час війни громадські організації жіночого лідерства частково перетворились на гуманітарні. У час, коли багатьом жінкам потрібно починати життя з нуля, будь-яка підтримка стає дуже цінною. Які потреби зараз вони відчувають і наскільки успішно вдається їх вирішувати? Розповідаємо історію Світлани, яка виїхала з окупації, народила дитину та знайшла допомогу в прихистку Центру «Жіночі перспективи».
Місцева лікарня закрилася, зв'язку не було, а швидкі вже нікуди не виїжджали
Загалом з початку війни організація прихистила і надала підтримку близько 1000 українкам. Серед них і мешканка окупованого Ізюма Світлана, яка вагітною змогла вибратися с міста, дістатися до Львова і там народити без ризику для свого життя.
У день початку війни Світлана знаходилася вдома у невеликому селищі між Балаклеєю та Ізюмом. На той момент вона була на третьому триместрі вагітності. Її чоловік працював на будівництві в Ірпені, щоб заробити гроші на пологи.
Світлана у мирному Ізюмі
«24 лютого я прокинулася о 3:30 від того, що почула вибухи. Одразу ж зателефонувала до чоловіка. Він уже не зміг вибратися з Ірпеня, бо їхній район з першого дня потрапив під обстріл авіації. Через кілька днів стали бомбити і наше селище. Прилітало до дворів мирних жителів. Наш будинок знаходиться біля залізниці, і в момент обстрілу він просто ходив ходуном», — розповідає Світлана.
На початку березня після чергової бомбардування до селища зайшли чотири колони окупантів. Частина важкої військової техніки розташувалася на околиці, решта пішла далі. Росіяни попередили старосту селища про наслідки після можливих провокацій, обіцяли зрівняти із землею, якщо місцеві даватимуть відсіч. Але на той час у селищі залишилися майже одні пенсіонери.
«У нашому будинку не було льоху, тому я зібрала речі та переїхала до тітки. Перші дні ми не вилазили з підвалу. Йшли постійні обстріли, хоч наших військових на той момент тут не було. Потім я перебралася в будинок бабусі, після її смерті він стояв порожній. Там був глибокий і надійний льох. Але все одно було дуже страшно. Від цього я не чула, як рухається в животі дитина», — каже про пережите Світлана.
У мирному житті Світлана працювала агрономом
Світлана із чоловіком за місяць до початку війни
Сьомого березня чоловікові Світлани вдалося нарешті вибратися з Ірпеня. П'ять кілометрів він йшов пішки під постійними обстрілами. Там була справжня м'ясорубка. Дивом йому вдалося дістатися Києва, а потім вже на окуповану територію рідного селища. На той час місцева лікарня закрилася, її зайняли росіяни. Зв'язку не було, швидкі нікуди не виїжджали.
«Ми вирішили вибиратись на українську територію. Хоча, якби не вагітність, я б, мабуть, залишилася, не хотіла покидати хату. Та й грошей практично не було. У машині наших знайомих знайшлося одне місце, і я поїхала разом із ними. Ми проїхали шість ворожих блокпостів. Потім дісталися Мерефи, а звідти до Полтави», — згадує важкий шлях до свободи Світлана.
Кілька днів вона провела у Полтаві. Відпочила і навіть сходила до жіночої консультації. Ситуація була непроста, оскільки Світлана виїжджала практично без нічого. Їй дали список необхідного для пологів, але придбати все це жінка не змогла. Вона списалася з чоловіком, і він порадив їхати на захід України, шукати волонтерський штаб і просити допомоги.
«Був кінець березня, день пологів стрімко наближався, і я почала обдзвонювати пологові будинки Львова. В одному з них мене погодились прийняти безкоштовно. Я приїхала туди, маючи при собі лише документи та невелику сумку з дитячими речами. Мене оглянув завідувач відділення та оформив у стаціонар, де я провела до пологів трохи більше місяця», — розповідає Світлана.
У пологовому будинку у Львові для Світлани створили комфортні умови для життя та народження дитини. Все безоплатно
1 травня вона благополучно народила сина Дениса. Жінка зазначає, що за цей час із неї не взяли жодної копійки. Усі необхідні аналізи, обстеження, перебування у палаті та харчування були безкоштовними. Її забезпечили всім необхідним, всіма засобами гігієни, навіть домашню їжу приносили. Персонал пологового будинку також допоміг влаштуватись після виписки. Так Світлана потрапила у притулок для біженок із дітьми від Центру «Жіночі перспективи».
З собою вона привезла невелике придане для малюка — манеж, який подарували їй у пологовому будинку. У шелтері первістка Світлани любовно охрестили «Ізюмчиком». Там її оточили турботою та увагою, щоб переселенка не відчувала себе самотньою далеко від дому та практично без зв'язку з рідними.
Весь цей час чоловік жінки намагався вирватися з окупованої території. А вона сама шукала житло для сім'ї. У Центрі організували збір коштів на її користь, а коли набралася необхідна сума, Світлана винайняла квартиру. Тепер нарешті вони возз'єдналися і починають життя наново.
Якщо люди повністю залежать від благодійників, вони швидко звикають до цього стану
Центр «Жіночі перспективи» працює вже двадцять чотири роки. Основні напрямки діяльності цієї організації – все, що пов’язано с захистом прав жінок. Це подолання домашнього насильства, допомога вразливим групам жінок, протидія торгівлі людьми, забезпечення гендерної рівності, просування жінок до прийняття рішень, підсилення їх на ринку праці, розвиток феміністичного руху України.
«З початку війни ми продовжуємо працювати по нашим основним напрямкам, але додався ще великий гуманітарний блок. Зараз на заході України дуже багато вимушених переселенців, і ми почали відкривати притулки для них. Вже маємо шість таких притулків, хочемо надати цим людям гідні умови перебування. Багато з них зараз живуть дуже в скрутному становищі», — каже заступниця голови організації Марта Чумало.
Марта Чумало
Правозахисниця наголошує, що бувають такі ситуації, що в одному приміщенні (зал школи, коридор, садочок) на обмеженій території разом живуть діти, жінки, чоловіки, літні люди. Переважно вони сплять на матрацах, інших меблів немає. В таких умовах, без особистого простору, діти та студенти намагалися дистанційно навчатися. Тому громадська організація робить все можливе, щоб надати людям притулки з більш комфортними умовами.
Завдяки новим притулкам 150 переселенців вже переїхали з тимчасових шелтерів. Приміщення центр орендує за благодійні внески та грантову допомогу. Деякі з них львівські благодійники надають безкоштовно, тільки за оплату комунальних послуг. Також організація забезпечує психологічний, соціальний чи юридичний супровід. За словами пані Марти, в цьому є велика потреба, бо траплялись різні випадки: викрадення дітей батьками-кривдниками, домашнє насильство, яке з початком війни, на жаль, продовжується і часто посилюється.
Жінка з дитиною в одному з притулків
Допомога літній переселенці у притулку
«Ми прихистили чимало багатодітних родин, є жінки з дітьми з інвалідністю, жінки поважного віку. Ті люди, які мали більші ресурси, виїхали за кордон, особливо в перші тижні війни. А люди з більшою вразливістю залишилися в Україні. Намагаємось опікуватися ними, надавати їм супровід, щоб вони могли оформити всі соціальні виплати, які гарантує держава. Багато жінок вже працевлаштувалися і працюють», — каже Марта Чумало.
Вона наголошує, що основна ідея допомоги вразливим групам, — дати їм можливість керувати власним життям, щоб люди пристосовувались до нового життя. Тому в притулках не годують готовою їжею, мешканкам надають базові продукти, а готують вони самі. Для багатьох є можливість працювати онлайн чи навчатись на різних курсах, щоб опанувати нову професію.
«Якщо люди повністю залежать від благодійників, вони швидко звикають до цього стану — і потім їм буде складніше інтегруватись до нового життя. Тому ми всіляко сприяємо активній участі, допомагаємо, запитуємо, мотивуємо, консультуємо, робимо групові зустрічі, щоб вони починали рухатися у цих нових умовах. Тим, хто не може (є люди з важчими психологічними травмами), забезпечуємо психотерапевтичну підтримку у безпечних умовах», — підкреслює Марта.
Зараз одностайно у шістьох притулках можуть перебувати 150 переселенок. Але люди мігрують. Хтось евакуюється у інші країни, хтось знаходить собі окремо житло.
Детальна інформація про швидку допомогу переселенцям на сайті організації.
Кухня в одному з притулків
Люди евакуюються з окупованих територій разом з тваринами. Їм теж надають притулок
Як жити дали в умовах війни та евакуації: поради психолога
Психологіня Наталья Гуринович вважає, що під час війни важливо зберегти не тільки фізичне, но і психологічне здоров’я. Зараз у містах є різні консультативні пункти, куди можна звернутися за психологічною допомогою. Не треба нехтувати й професійними психологами для підтримки свого емоційного стану.
«Непрожиті емоції все одно вистрелять. Тому обов’язково треба шукати консультацію з психологом. Розмови з другом полегшення не принесуть. Тим більше, що ви ще й може взяти на себе тягар чужих проблем. У центрах для переселенців проводять різні заходи. Це і терапія з тваринами, арт-терапія і розважальні заходи. І це дуже допомагає відновити психологічний стан», — наголошує пані Наталія.
Треба жити тут і зараз та не згадувати жахливі моменти життя. Про це як раз треба розповідати професійному психологу, щоб він допоміг подолати емоційну кризу.
Наталія Гуринович радить більше перебувати на свіжому повітрі, на природі, ходити на вистави та в музеї, бібліотеки, де зараз організовують різноманітні майстер-класи. Спілкуватись з новими людьми, заводити друзів.
«Треба брати участь у всьому, де можна долучитись, і гнати від себе відчуття, що зараз іде війна і розважатися неможна. Навпаки, треба радіти життю. Навіть під час другої світової війни на окупованих територіях люди ходили в кіно, народжувались діти, і вони були щасливими настільки, наскільки їм дозволяло буття», – підсумувала психологіня.
Свої в Telegram 
