Я не виберусь звідси, але у полон не здамся. Віталій Грицаєнко загинув на завданні у Маріуполі
Він мріяв водити сина в кіно й займатися з ним спортом, але не встиг — загинув у боях за Маріуполь, коли Святославу було лише три. Віталій Грицаєнко, позивний “Гоголь”, родом із Полтави, служив у полку “Азов” і був заступником командира з бойової підготовки. Він віддав життя під час успішного рейду в тил ворога 19 березня 2022 року. Уже посмертно йому присвоїли звання Героя України, а в Полтаві на його честь названо вулицю та ліцей, де навчається патріотична молодь. Третього серпня Віталію могло б виповнитися 35.
Для Свої поділилися спогадами про тепер Героя України дружина Вікторія та побратим “Єрмалай”.
Кохання з першого погляду
Вікторія говорить про Віталія, що він був найкращим у світі чоловіком, батьком, другом. Мужній, справедливий талановитий, патріот з великої літери. Каже, що на своєму життєвому шляху більше не зустрічала людей, подібних коханому. Вони познайомилися 4 вересня 2013 року у Харкові. Того дня Вікторія з одногрупниками з Харківського національного університету внутрішніх справ гуляла в парку імені Шевченка.
“І тоді я вперше побачила Віталія, він був кумом мого одногрупника Олега. Скажу чесно, це було кохання з першого погляду, бо не закохатися у Віталія було неможливо. Його щиру посмішку і ясне обличчя, наче у янгола, я і досі пам'ятаю. Тоді сама собі сказала, що він буде моїм. Це моє щастя, це мій чоловік і я зроблю все, щоб бути поруч із ним”, – згадує Вікторія.
Віталій і Вікторія
На початку 2015 року Віталій пройшов “Курс молодого бійця” і приєднався до лав до “Азову”.
“Він наголошував, що він постійно буде на службі. А я по закінченню університету зможу викладати, бачитися ми будемо вкрай рідко. Але кохання перемогло, бо я розуміла, Віталій – моя людина, яку чекатиму стільки, скільки треба. Наші стосунки будувалися на щирому коханні та великій довірі”, – розповідає Вікторія.
Навчався в університеті разом з “Редісом”
В "Азові" Віталій починав з рядового, кулеметника вогневого розрахунку. До армії працював тоді ще в міліції й мав звання лейтенанта, але, каже Вікторія, воно в полку не мало ніякої ваги. Та “Гоголь” почувався на своєму місці, постійно працював над собою і самовдосконаленням.
“Щороку Віталій отримував нагороди, це були не подяки і грамоти, а пістолети, годинник від Нацгвардії. Казав, що у нього вже є всі нагороди, не вистачає тільки Героя України. Бачите, якою ціною він заслужив на це високе звання…”, – говорить Вікторія.
Разом з побратимом Денисом “Редісом” Прокопенком, командиром "Азову", вступив до Національного університету оборони України (командно-штабний інститут застосування військ) за спеціалізацією “Бойове застосування та управління діями військових частин механізованих і танкових військ”.
Віталій на службі
А ще Вікторія розповіла про позивний Віталія. Каже, чоловік дуже пишався, що він родом з Полтави. Його батько – Микола Грицаєнко, свого часу працював в обласному українському академічному музично-драматичному театрі імені Миколи Гоголя, він очолював інженерну службу. І театр став другою домівкою для хлопця. Оскільки у Полтаві всіх працівників театру традиційно називають “гоголівцями”, то прізвище письменника Віталій знав задовго до того, як прочитав його твори. Тому коли опинився на службі, Грицаєнко одразу обрав собі псевдо на честь свого земляка.
Весілля гуляли 3 дні
30 грудня 2015 року Віталій освідчився Вікторії, це було у Юр'ївці, на одній з баз підрозділу. Весілля гуляли на Кіровоградщині, батьківщині Вікторії. Майбутня подружжя збирало гроші на весілля самі. Віталій і Вікторія одружилися 9 вересня 2016 року. Святкування розтягнулося на три дні.
“У перший день зібрали рідних, друзів і побратимів. Загалом було 60 людей. Ми тоді вінчалися: в церкві перед Богом поклялися, що завжди будемо разом. На другий день ми були в українському вбранні, святкували за нашими традиціям. Співали українські пісні. А третій день з найближчими вже зібралися вдома. На медовий місяць поїхали у подорож містами України, були зокрема і у Львові”, – розповіла Вікторія.
Весілля Віталія та Вікторії
21 січня 2019 року в сім’ї народився син. Віталій назвав його Святославом. 7 місяців родина жила нарізно: Вікторія з сином в Харкові, “Гоголь” – на Донеччині. А потім вони зрозуміли, що на відстані їм важко і всі разом оселилися у Юр’ївці.
На службі був вимогливим і суворим, вдома – люблячим батьком
На службі “Гоголь” був дуже суворий та вимогливий, завжди боровся за справедливість і правду. Таким і має бути заступник командира з бойової та спеціальної підготовки – цю посаду Віталій Грицаєнко обіймав з 2019 року і до самої загибелі.
“Він приймав у всіх “азовців” домедичну та вогневу підготовку, тактику. Пояснював хлопцям, що вони всі повинні мати вищу освіту, вчитися добре. Таким вимогливим він був абсолютно до всіх, навіть до своїх близьких друзів. І всі його знали не як Віталія Грицаєнка, а я справжнього “Гоголя” з Полтавщини.
Віталій з маленьким Святославом на березі Азовського моря
А вдома він був люблячим батьком. І навіть, коли він приходив зі служби втомленим, завжди приділяв час Святославу. Син любив взувати таткові берці, форму і ходити по кімнатах. Віталій любив спорт, тому вони разом відтискалися та боксували. А ще Віталік чекав, коли Святослав підросте, щоб суто чоловічою компанією ходити в кіно, купляти потайки від мене чипси та попкорн, бо я за здорове харчування”, – згадує Вікторія.
Переходила з одного місця на інше – мене шукали в Маріуполі
У 2021 році родина переїхала до Маріуполя. Орендували квартиру, Вікторія пішла працювати в Головне управління Національної поліції в Донецькій області, син пішов у садочок. Все в їхньому житті було добре, але ближче до Нового року Віталій в одній з розмов сказав дружині, що у разі наступу росіян вона має забрати Святослава і одразу ж їхати з міста. Вікторія слухала чоловіка і сподівалася, що буде так, як колись у 2014 році.
“Я без дозволу свого керівництва не могла поїхати. Я в поліції вже 15 років, у мене були обов'язки, я відповідальна. Але ніхто не очікував, що буде повномасштабна війна, що місто знищуватимуть, вбиватимуть людей. Євген, старший брат Віталіка, приїхав на автівці й до Полтави забрав Святослава. А я залишилася. В перші дні купувала все необхідне, їжу з водою розвозила "азовцям" на позиції. Коли почалися сильні обстріли, ховалася в гаражі у Правобережному районі Маріуполя, в ямі, де ремонтують автівки. Зі мною було ще семеро знайомих. Згодом перебралися у квартиру, не в ту, яку орендували. Бо за цією адресою нас вже шукали. Віталій попереджав, що треба постійно переходити з одного місця на інше. Ми ходили в масках, ховалися, допомагали хлопцям шукати тих людей, які ставили мітки на будинках – потім ці будинки постійно обстрілювали”, – розповідає Вікторія.
Віталій знайшов бензин, щоб дружина змогла виїхати з пекла
22 дні в окупації Вікторія називає пеклом. Вона стільки всього за цей час пережила: топила сніг, аби напитися води, додаючи у цю воду краплі йоду для знезаражування, їла цвілий хліб. Дуже схудла. На власні очі бачила смерті людей. Навіть тоді, під постійними обстрілами, вона ходила у церкву поруч, поки та була цілою. Запалювала свічки й молилася – просила Бога зберегти життя їй та чоловіку. Але найстрашніше її чекало попереду.
“На жаль, від Червоного Хреста ніякого “зеленого коридору” не було, тому сподівалися тільки на себе. Одного дня повз проїздили поліцейські, сказали, що зараз формується колона і можна виїхати. Але спроба була марною, бо росіяни не дали дозвіл, тому довелося повернутися. Бензину залишалося мало, але Віталік зміг знайти трохи палива. Я чергувала біля автівки, боялася, що можуть злити бензин. Люди вже настільки озвіріли, що могли за десяток літрів бензину вбити”, – вона згадує ті жахіття.
Вікторія не була вправною водійкою, однак щоб зберегти життя зібрала всю волю в кулак і поїхала. Дорога до Полтави зайняла три дні – 15 блокпостів та сотні кілометрів. Каже, якщо забарилася б на кілька годин, то вже потрапила б у Мангуші до фільтраційного табору. А звідти вже б не вибралася живою, бо поліціянтка і дружина “азовця”.
Останні слова “Гоголя”: “Ти мене більше ніколи не побачиш. Я звідти вже не виберуся…”
16 березня Вікторія була в Полтаві, міцно обіймала Святослава і не могла повірити, що їй вдалося вибратися з того пекла.
“З чоловіком востаннє спілкувалася, коли вже була в безпеці у Дніпрі. Він просив, щоб з сином їхала за кордон. Я відмовилась, бо почувалася зрадницею. Сказала, що в його улюбленому місті буду на нього чекати – живим і здоровим. А перед очима наша остання зустріч і слова Віталіка, наче він мені їх знову каже: “Ти мене більше ніколи не побачиш. Я звідти вже не виберуся. Але знай – зброю я не кину і у полон не здамся”. Це були його останні слова…”, – згадує Вікторія.
Віталій в Маріуполі під час повномасштабної війни
“Гоголь” серед перших йшов у бій, за можливості беріг свій особовий склад. У ніч на 19 березня 2022 року група “азовців”, до складу якої входив старший лейтенант Віталій Грицаєнко, здійснила успішний рейд в тил противника. Бійці знайшли і знищили ворожий командний пункт, підірвали один тиловий склад та склад з боєприпасами. Також знищили 1 танк, 2 БТР і близько взводу живої сили ворога, переважно офіцерів. Під час запеклого бойового зіткнення у Лівобережному районі “Гоголь” був тяжко поранений, він загинув миттєво.
Вікторія розповідає, що Віталій сидів на танку, коли в нього влучив снаряд. “Азовця” розірвало на шматки. Побратими впізнали його по рації і окулярах й змогли частково зібрати його тіло. Зберігались останки Віталія Грицаєнка в рефрижераторі на “Азовсталі”.
“Увечері 19 березня мені зателефонував “Редіс” і повідомив про смерть чоловіка, що Віталік загинув як справжній чоловік і хоробрий воїн зі зброєю в руках. Прощалися три дні, як колись ми гуляли наше весілля.
Спочатку прощання в колі з побратимами, з “азовськими” ритуалами. На другий день була кремація в Києві. На третій день, 8 листопада, прах мого коханого привезли в його рідну Полтаву, урну поховали на Алеї слави міського кладовища”, – розповідає Вікторія.
Начитаний, добре знав свою справу і сильно любив Полтаву
"Єрмалай", побратим "Гоголя", в "Азові з 2014 року:
– Для мене “Гоголь” був дуже близькою людиною. Другом! Ми познайомилися, коли він молодим хлопцем прийшов до нас в “Азов”. Я був кулеметником, Віталік тоді потрапив у взвод важкого озброєння. Це такий підрозділ, який надає вогневу підтримку військовим при виконанні певних бойових задач. Я одразу помітив, що він розумний, з базовою освітою, вміє аналізувати і ухвалювати нестандартні рішення в боях. На завданнях зблизилися, тісно спілкувалися. У нас було багато спільного.
"Гоголь" тримає прапор "Азова" (в центрі)
Війна – велика наука, яку “Гоголь” постійно вивчав і в уього це добре виходило. Цьому допомагала юридична освіта. Але він і без цього був всебічно розвиненим та дуже ерудованим. А ще начитаним і добре знав історію. Нам на самому початку якраз не вистачало людей з базовою академічною військовою освітою. Він багато тямущого пропонував командуванню, хоча сам тільки починав і був на посаді навідника вогневого розрахунку мінометного взводу.
Віталій дуже любив Україну. Але ще більше він любив свою Полтаву. Для нього не було найкращого місця на землі, це однозначно. Коли хтось, не дай Боже, скаже щось негативне про Полтаву, починалися суперечки, які могли тривати з вечора до самого ранку.
До великої війни ми майже завжди були поруч на всіх операціях в одному секторі. За чотири роки в “Азові” він виріс з рядового гранатометника до старшого лейтенанта і був призначений на посаду заступника командира з бойової та спеціальної підготовки. Він знав абсолютно всі види зброї, яка була у “азовської” піхоти. У Мар’їнці Віталій отримав надзвичайну важку контузію і через стан здоров’я був змушений залишити лінійний підрозділ. Згодом командир “Редіс” призначив “Гоголя” командувати відділом бойової та спеціальної підготовки. Насправді це дуже важливий відділ, бо саме там готували тих, хто потім буде воювати. І від того, як цих бійців навчиш, так і буде працювати підрозділ.
Це дійсно дуже важкий напрямок і дуже важливий. Віталік зміг зібрати команду з професіоналів, у кожного з яких був свій непростий характер. Але “Гоголю” вдалося їх об’єднати заради великої справи. І вийшов міцний колектив, члени якого Віталія поважали, цінували і слухали. На жаль, частини цих людей вже немає в живих, вони як і “Гоголь”, загинули в Маріуполі.
Повномасштабне вторгнення. Ми завжди чекали на цю битву і не сумнівалися, що час великої війни прийде. Просто ніхто не знав, коли саме і в якому форматі.
В Маріуполі “Гоголь” командував протитанковим резервом. Це були не люди, а справжні гладіатори, які брали протитанкові ручні гранатомети і ловили російські танки. Саме ловили, цей термін найбільше підходить, як би це абсурдно не звучало. Вони вишукували танки і їх знищували. Це насправді дуже складно і треба мати “залізні яйця”, щоб підійти до танку на відстань пострілу. Тому щодо звання Героя України, це навіть не обговорюється – “Гоголь” стовідсотково заслужив на це високе звання.
Коли загинув Віталій, що я відчував? Злість відчував. Надзвичайну злість. І велике бажання помститись за смерть друга.
Щоб пам’ять про Героя України жила багато років
Після поховання Вікторія дала собі слово – зробити все можливе, щоб пам’ять про Віталія продовжувала жити через багато років після його героїчної загибелі.
У квітні 2022 року “Гоголю” посмертно присвоїли звання Герой України. Також посмертно він отримав звання капітана. У квітні 2023-го на стіні школи № 20, де він навчався, відкрили меморіальну дошку.
Володимир Зеленський вручає Вікторії і Святославу орден "Золота Зірка", яким Віталія нагородили посмертно
Вікторія на відкритті меморіальної дошки у Полтаві
12 грудня 2023 року на 45-й позачерговій сесії Полтавської міської ради депутати ухвалили рішення про перейменування проспекту Першотравневого на проспект Віталія Грицаєнка. На спортивній базі Національного університету “Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка” наприкінці лютого 2024 року пройшов Чемпіонат Полтавської області з кікбоксингу WAKO, присвячений пам’яті загиблого захисника.
28 липня 2023 року на сесії Полтавської обласної ради депутати підтримали найменування Полтавського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою на честь захисника Героя України Віталія Грицаєнка.
Свої в Telegram 
