Ми запросили молодь зі сходу на сплав у Святогірську. І вручили подарунки від спонсорів конкурсу
Редакція Свои.City зустрілася з учасниками рейтингу "30 до 30-ти. Незалежна молодь, яка розвиває схід" у Святогірську. На березі Сіверського Дінця ми приготувалися до сплаву на катамарані. Розповідаємо про пригоду і знайомимо з переможцями.
Хто гребе
Це Ян Птушко. Він художник з Сєвєродонецька і створює мурали на сході. Раніше він ставав героєм наших публікацій. Свои писали про Яна, коли він створював мурал на дев’ятиповерхівці у Торецьку, а також про інші його роботи. В нашому конкурсі рандом обрав для нього брендовані подарунки в стилі "Луганщина моя" від Департаменту міжнародної технічної допомоги, інноваційного розвитку та зовнішніх зносин Луганської ОДА. Їх ми тут – просто на автовокзалі – і вручили.
Ян Птушко
Наймолодшою у нашій команді стала 19-річна Єлизавета Портнова з Бахмута. Дівчина займається громадською діяльністю в сфері студентського та молодіжного самоврядування. Вона отримала в подарунок картину з рожевими ромашками від кураторки арт-резиденції "Тонка Червона Лінія" Лєни Клочко.
Єлизавета Портнова
Ще однією учасницею нашої команди стала Анастасія Руднєва. Вона – наша колега-журналістка з Сєвєроднецька, працює на регіональному телеканалі і веде ранкові ефіри. Для неї останні новинки книжкового ринку приготувало видавництво "Наш формат".
Анастасія Руднєва
Такі ж набори книг від видавництва відправилися до лікарки Анастасії Кремезної у Рубіжне та кікбоксерки Уляни Міщенко в Маріуполь. Свої подарунки від спонсорів також отримали Кирило Горбань - сюрприз від Фундації "З країни в Україну" та Леон Білицький - бокс-сюрприз з товарами від виробників зі сходу від Свой.Маркет.
Вже невдовзі ми шкодуватимемо, що вони не змогли приїхати на сплав. Адже гребти шістьом складніше, ніж десятьом. Хоча до нас приєдналися наші друзі: Марина Литовка, вона юристка і працює в сфері надання правової допомоги в Сєвєродонецьку, і Михайло Корольов – відеоблогер зі Слов’янська, який знімав для Свои відеопроєкт про місця сили на сході.
Що дивимося
Тож, на нас чекає двогодинний сплав з Богородичного до Святогірська, який організували для нас партнери із ГО "Крила". Це дуже мальовнича природа та спокійна течія. І одразу виявилося, що кожен з учасників по-різному собі уявляв катамаран.
"Це ж треба ногами крутити, хіба ні?" - питають одночасно Єлизавета та Марина.
"Ні, то прогулянковий катамаран, а у нас весловий туристичний", - пояснює наш інструктор Олександр, поки ми вдягаємо дощовики та рятівні жилети.
Прогноз на день був не дуже, але ми вирішили не скасовувати пригоду. Дощ почався саме тоді, коли ми почали свій сплав.
"Скільки плисти до тих дальніх печер?" - питає Ян, який раніше сплавлявся Дінцем на Луганщині, але на каяках та в нормальну погоду.
Інструктор каже, що в нормальному ритмі це займе хвилин 40. Тож наша перша ціль - дальні печери Святогірського монастиря. І ми намагаємося гребти синхронно, щоб її досягти.
"А ви звідки пливете?" - по-журналістськи питає Анастасія у пари в байдарці, яка пропливає повз нас. Виявилося, що це жителі Слов'янська, і їхній сплав з Ізюма триває вже другий день. Закінчують, як і ми, у Святогірську.
Дощ то стихає, то стає сильнішим. Ми гребемо, мріючи, що коли припливемо, то підемо в найближчий супермаркет за сухими шкарпетками. Дощовики не покривають ноги, тож всі наші штані вже до нитки промокли.
На найближчому причалі ми прибиваємося до берега. До печер шлях через ліс та вгору. Тут злива розмила землю та крейду, дуже слизько.
До цього в дальніх печерах бував тільки Михайло: він заспокоює нас у крейдяних коридорах, пояснюючи, що до великої келії зовсім трохи. Чим нижче ми спускаємося, тим холодніше стає. Розвилки та простір, що звужується, лякають, і ми наполягаємо, що треба повертатися на поверхню. Але все-таки доходимо до печерної каплички.
Повернувшися до берега, ми питаємо, скільки ще гребти. Дощ посилився, нам потрібно ще 20-30 хвилин.
"Тут, на катамарані, навіть під дощем, краще, ніж в печерах", - каже Єлизавета, яка вже, як і ми, змирилася із мокрим одягом, волоссям та брудним взуттям.
"Цей сплав вчить нас смиренності", - каже Анастасія, яка пливе вже босоніж, її кросівки випадково впали до води. І ми гребемо серед осінніх берегів, які починають жовкнути, а на горизонті вже бачимо скелі Лаври, міст та гору зі скульптурою Артема. Марина знімає для нас ці сторіз на пам'ять.
"Нарешті! - каже Ян, коли ми злізаємо з катамарана біля набережної. - Через погоду це було складно, але так я точно запам'ятаю цей сплав!"
Наш інструктор Олександр підбадьорює, що ми справжні герої. Адже за сезон він сплавлявся понад 20 разів, але в таких складних умовах ще ні.
Бажання зігрітися та перевзутися в сухе бере верх. Ми скуповуємо шість пар теплих шкарпеток та гумових капців у місцевому магазині. Дивлячись на наш втомлений мокрий лук, нам пропонують зробити знижку - для своїх. Біля найближчого озера на нас чекає Дмитро - він також з команди, яка розвиває туризм у Святогірську. І вже приготував для нас смачний плов та овочі. За розмовами ми знайомимося ближче: говоримо про свої міста, про схід і те, що ми залишили в окупації. І ці історії роблять з нас своїх людей.
Свої в Telegram 
