Ви маєте врятуватись, а з нами вже все ясно. Анна Зайцева розповіла про евакуацію з "Азовсталі"

24 лютого Анна почула знайомі їй ще з 2014 року звуки: артобстріли і бобмбардування. Її чоловік Кирило, який працював на “Азовсталі”, сказав що вони з дитиною можуть сховатись в укритті комбінату. Тож з найперших днів повномасштабного вторгнення їхня родина перебувала там.

Жінка пригадує, що вони могли виживати завдяки генератору, для якого зливали пальне із заводських машин, питній воді, медикаментах та їжі, яку приносили їм українські захисники. У найважчі часи військові віддавали цивільним свої пайки і говорили: “Головне, щоб ви врятувались і ваші діти могли жити. А з нами вже все ясно”. Але їжа закінчувалася і коли це відбувалося люди нарізали хліб тонкими скибочками і розтягували такі шматки на 2 дні. А генератор нерідко ламався, тож нагрівати воду для розведення дитячої суміші Ані доводилось свічкою.

“Ми говорили дітям правду. Говорили, що це війна, що там літають бомби і помирають люди. За 2 місяці наші діти подорослішали на декілька років вперед. Навіть мій син”, —пригадує жінка, яка перебувала в укритті “Азовсталі” з 4-місячним сином.

День, коли Анні вдалося виїхати разом з іншими людьми, почався з тиші, яка стала великою рідкістю для Маріуполя. До цього багато хто з цивільних намагався виїхати з “Азовсталі”, але плани людей постійно зривалися через обстріли — або ж їх просто не випускали з міста на блокпостах. Анна каже: “Я не можу навіть порахувати, скільки разів ми “були евакуйовані”.

З вікна евакуаційного автобуса жінка дивилася на своє рідне місто, яке було повністю зруйнованим. Вона із жалем згадує, як Маріуполь розквітав і як ставав європейським містом з 2014 року, але зараз від нього залишились лише порожні й згорілі будівлі

Та це не найстрашніше на думку Анни, адже місто можна відбудувати. Але у Маріуполі все ще залишаються люди, які нікуди не можуть поїхати і вимушені жити в таких умовах.

О 12 ночі Анна приїхала до фільтраційного табору, де перебувала величезна кількість російських військових. Там цивільних поділили на жінок і чоловіків. Жінкам сказали повністю роздягнутися, після чого почали проводити обшук усіх частин тіла в одній парі рукавиць на всіх. Вони шукали “нацистські татуювання” і синці, отримані нібито внаслідок бойових дій. Татуювання Анни французькою “La vie est belle” (фр. життя прекрасне — Свои) вони прийняли за німецьке нацистське гасло.

Також працівниці фільтраційного табору говорили, що жінки з “Азовсталі” брехали про перебування в бункері, адже вони “занадто гарно виглядали”. Розпитували Анну і про політичні погяди її чоловіка — учасника Революції Гідності й військового, який залишив службу після народження сина і повернувся до неї у лютому. У Маріуполі в родини не залишилось нічого.

“Мене дійсно звільнили. Від мого дому, який скоро будуть зносити, від моїх рідних, які загинули, від друзів, від моєї викладачки французької. Звільнили від усього, що мене надихало і що робило мене щасливою”, —зазначає Анна.

Але жінка сподівається, що зможе повернутись до відбудованого, українського Маріуполя.

Мама близняшек из Северодонецка погибла от ранения в голову. Семье нужна помощь

Сначала ничего не понял, а потом увидел дырку в своем плече. Сейчас я не могу вернуться домой в Лима

Читайте українською через додатки у смартфоні. Ось 8 книг, які можна прочитати безкоштовно