Це графічний репортаж про евакуацію під час війни. Його головна героїня — провідниця Ірина Юрченко
Ірина Юрченко працювала провідницею на евакуаційних потягах, що без перерви курсували на захід в перші дні повномасштабної війни. А ще вона виховала захисника Азовсталі — Дмитра Козацького, якого ми знаємо під позивним "Орест". На честь Ірини журнал соціального коміксу “Inker” створив мальопис.
Що сталось?
Журнал соціального коміксу “Inker” опублікував графічний репортаж “Своя війна” про історію матері захисника Азовсталі — Дмитра Козацького, якого ми знаємо під позивним "Орест". Його мати як жінка, яка виховала героя, теж не лишилася осторонь та допомагала наляканим та втомленим українцям перебратися у безпечне місце евакуаційними поїздами.
Зазначається, що Ірина працює в “Укрзалізниці” понад 30 років. Мальопис створено на основі інтерв'ю з Іриною Юрченко, матір'ю Дмитра "Ореста" Козацького, він став частиною сьомого номера журналу на тему “Евакуація”, присвяченого річниці повномасштабного вторгнення росії в Україну.
У чому суть?
“Своя війна” — це історія звичайної української жінки, яка працювала провідницею потягу Київ-Ужгород. У Ірини спокійний та звичайний уклад життя, як у багатьох з нас до війни: стабільна робота, дорослі прилаштовані діти.
Життя за графіком із максимальним ступенем передбачуваності змінюється з першими сиренами. І от тепер: її донька переховується у бомбосховищі, син — в оточенні на "Азовсталі", а вона сама опиняється у сповненому страху та паніки евакуаційному потязі без права на сон і відпочинок. Люди стоячи їдуть абикуди, лише б не чути вибухів та не загинути.
Графічний роман “Своя війна”
У потязі паніка та страх: пасажири не мають вдосталь місця, їжі чи води. На руках у матері непритомніє дитина, що згорає від температури. Ірина намагається допомогти та врятувати маля. Весь цей час вона має бути зразком витримки для пасажирів. Тож лише на кілька хвилин зачинившись у туалеті, жінка може дати волю власним емоціям.
Довідка: “Inker” — журнал соціального коміксу, що почав виходити у листопаді 2021 року. Команда проєкту бачить його як поєднання журналістики та мистецтва. Цей журнал — абсолютний графічний нон-фікшн. “Єдиний фільтр, через який ми пропускаємо історії, це мистецька рефлексія. Кожен художник має право намалювати історію так, як він її відчув, зберігаючи, документальну точність у зображенні головних героїв та основних локацій, де вона відбувалася”, — зазначає команда.
Свої в Telegram 
