Все “під нуль” знесено — повертатись нікуди. Людмила Телега про евакуацію зі Званівки і волонтерство

Званівка до повномасштабної війни

До повномасштабного вторгнення селище Званівка Бахмутського району Донецької області квітло й розвивалося. Попри те, що у 2014 році місцеві жителі відчули на собі початок війни й окупацію росіянами територій Донецької області у вигляді періодичних звуків вибухів, місцеві жителі заспокоїлись вже наступного року.

До Великої війни у Званівці проводились свята й розвивалися творчі колективи.

День Незалежності України у ЗванівціАвтор: особистий архів

“Мене обрали головою ради ветеранів, а я така дієва людина, що не могла сидіти без діла й створила ансамбль “Горлиця” у своїй громаді. За сім років існування ми вже встигли виступити і на теренах області, й на теренах всієї України”.

Пані Людмила каже, що на початку 50-х років минулого сторіччя в три села їхньої громади, у тому числі й Званівку, переселили бойків — колишніх мешканців села Ліскувате Хирівського району та Мочари Нижньо-Устрицького району Дрогобицької області, території яких були передані ПНР на підставі угоди про обмін ділянками території між Польщею й УРСР від 15 лютого 1951 року.

“У нас різнобарвне населення. У 1951 році, коли вирівнювали кордони між Україною та Польщею, звідти до нас переселили людей — в три села, в тому числі в наше. Так переплелися дві культури, які доповнили одна одну. І, звичайно, ті нащадки бойків, що народилися в Званівці, вже мого віку. І наш ансамбль — він дуже різнобарвний і співучий”.

Руїни школи, в якій працювала пані ЛюдмилаАвтор: особистий архів

Перший день Великої війни пані Людмила пригадує майже шоковим станом і підвищеним тиском.

Коли мені зранку зателефонувала наша завучка, і сказала, що почалася повномасштабна війна, то я, як гіпертонік, одразу залишилась вдома, бо довго не могла налагодити тиск

“Перше, що спало мені на думку — написати своєму двоюрідному племіннику, що мешкає в Москві. Ми були в дуже гарних відносинах: вони до нас приїздили у відпустки. Майже щороку вони були у нас, а ми до них їздили. І я йому написала про те, що у нас відбувається. А він мені говорить: “Я зараз пришлю виступ Путіна. Ти жінка розумна, і ти все зрозумієш”. Я все прослухала й написала, що я про все це знала ще із шкільних років, але все це поставлено з ніг на голову. Написала йому, що Київ бомблять, Маріуполь бомблять, Харків бомблять. А він мені відписує: “Ну, ти ж там не живеш. Звідки ти знаєш? А от по Маріуполю ходять із фашистською свастикою "азовці". На що я йому відповіла, що очевидно йому з Москви видніше”, — ділиться волонтерка.

Свято Дня Незалежності в Званівці Автор: особистий архів

Евакуювалась, бо боялась за власне життя

Людмила Телега довго працювала в місцевій школі. Коли почалося повномасштабне вторгнення російських загарбників в Україну, жінка разом з колегами та іншими волонтерами готувала в шкільній столовій їжу для захисників.

“У нас дуже багато односельців пішли відразу в тероборону. І багато хто ще до повномасштабного вторгнення пішов на контракт в ЗСУ. І от ми готували нашим воїнам: і пиріжки пекли, і булочки пекли, і перші й другі страви готували. Все що могли, возили їм на пости, а також в бахмутську військову частину, де наші хлопці служили. Звичайно, що все це було у великій кількості, тож всім вистачало роботи”.

Людмила Телега. Волонтерство Автор: особистий архів

Пізніше місцеві активісти займались також прийомом та розподіленням гуманітарної допомоги.

Тушкованку робили самотужки, тому що приходило морожене м'ясо, а як ти його поділиш, коли в одній родині дві людини, а в іншій п'ять, наприклад?

У квітні 2022 року донька пані Людмили з родиною вирішила евакуюватись. Втім, у мами був інший настрій.

“Я не хотіла їхати. Я сказала, що нікуди не поїду — буду вдома. Але ми вже знали про жахливі події в Бучі й в Ірпіні. А в мене син військовий. Тому зять мені сказав: “А нічого, що у вас син військовий, і якщо буде окупація, то вам тут небезпечно залишатись?”. Звісно, я розуміла, що катувань не витримаю, і вирішила евакуюватись з дочкою, зятем та онукою”, — розповідає волонтерка.

Волонтерка каже, взяли з собою найнеобхідніші речі, тому що у травні вже збирались повернутися додому і святкувати Перемогу.

Зруйнований будинок волонтеркиАвтор: особистий архів

Зруйнована Званівка й життя у Запоріжжі

Сьогодні Званівка зруйнована на 70%. Немає жодного вцілілого будинку: абсолютно всі будівлі в селі або повністю зруйновані ворожими обстрілами, або пошкоджені.

“Сьогодні наше селище в плачевному стані. У сина була квартира в Бахмуті — там нема вже нічого, дім лежить. У мене й в доньки в Званівці теж немає нічого — все “під нуль” знесено. Повертатися немає куди. Але ж надія не покидає нас. Донька говорить: “У мене ще гараж стоїть, будемо там жити”, — говорить, жартуючи, Людмила Телега.

Людмила Телега з дітьми Автор: особистий архів

Волонтерка зазначає, що в громаді наразі ще залишаються люди. Якщо до повномасштабної війни там жили понад 3 тисячі людей, то зараз у Званівці, наприклад, залишається приблизно сорок людей, які ховаються від обстрілів і виживають за рахунок гуманітарної допомоги.

У Запоріжжі перший рік було досить скрутно. Донька з чоловіком та онукою поїхала до родичів в однокімнатну квартиру. А матусі з двоюрідним племінником знайшли іншу квартиру, яку орендували за 5000 гривень.

Спочатку я не отримувала пенсію, поки не перереєструвалась. Всі виплати ВПО йшли на оплату квартири, купувати продукти допомагав син. Трішки отримували гуманітарної допомоги. Зараз зареєстровані у волноваському гуманітарному штабі — отримуємо обіди для наших волонтерів, що плетуть сітки

Як тільки Людмила приїхала у Запоріжжя, вона займала чергу за гуманітаркою донеччанам. Пізніше жінка почала працювати в організації “Карітас Запоріжжя”. Коли почули українську мову пані Людмили, то запропонували вести групу української мови.

“Я назвала курси “Україна говорить українською" й стала вести цю групу. Коли прилетіло поруч з будинком, де знаходилась організація, то я залишилась без діла. Потім я знайшла своїх людей, які плетуть сітки. З вересня минулого року я волонтерка організації “Рух до перемоги”. Кожного дня ходжу, як на роботу”, — каже Людмила Телега.

Людмила Телега Автор: особистий архів

Жінка говорить, і раніше у рідному селищі плела сітки, але технологія була трішки інша. Зараз волонтерка сподівається на те, що Запоріжжя залишиться під контролем України й найближчим часом не треба буде нікуди виїжджати.

“Я не хочу більше нікуди тікати. Тож сподіваюсь на те, що з нашим скромним майном, яке назбиралося за ці два роки, ми більше нікуди не поїдемо”.

Ніякі дивани й телевізори не варті життя. Вікторія Єлісюченко двічі тікала з Вугледару через війну

"Добряк" полетів добровольцем боронити Маріуполь. Він 25 місяців у російському полоні і втрачає зір

“ХТОВТЕМІ” — наша мрія і місце сили. У кав’ярні родини “азовця” вчитимуть тактмеду і пекти круасани