Все “під нуль” знесено — повертатись нікуди. Людмила Телега про евакуацію зі Званівки і волонтерство
Званівка до повномасштабної війни
До повномасштабного вторгнення селище Званівка Бахмутського району Донецької області квітло й розвивалося. Попри те, що у 2014 році місцеві жителі відчули на собі початок війни й окупацію росіянами територій Донецької області у вигляді періодичних звуків вибухів, місцеві жителі заспокоїлись вже наступного року.
До Великої війни у Званівці проводились свята й розвивалися творчі колективи.
День Незалежності України у Званівці
“Мене обрали головою ради ветеранів, а я така дієва людина, що не могла сидіти без діла й створила ансамбль “Горлиця” у своїй громаді. За сім років існування ми вже встигли виступити і на теренах області, й на теренах всієї України”.
Пані Людмила каже, що на початку 50-х років минулого сторіччя в три села їхньої громади, у тому числі й Званівку, переселили бойків — колишніх мешканців села Ліскувате Хирівського району та Мочари Нижньо-Устрицького району Дрогобицької області, території яких були передані ПНР на підставі угоди про обмін ділянками території між Польщею й УРСР від 15 лютого 1951 року.
“У нас різнобарвне населення. У 1951 році, коли вирівнювали кордони між Україною та Польщею, звідти до нас переселили людей — в три села, в тому числі в наше. Так переплелися дві культури, які доповнили одна одну. І, звичайно, ті нащадки бойків, що народилися в Званівці, вже мого віку. І наш ансамбль — він дуже різнобарвний і співучий”.
Руїни школи, в якій працювала пані Людмила
Перший день Великої війни пані Людмила пригадує майже шоковим станом і підвищеним тиском.
“Перше, що спало мені на думку — написати своєму двоюрідному племіннику, що мешкає в Москві. Ми були в дуже гарних відносинах: вони до нас приїздили у відпустки. Майже щороку вони були у нас, а ми до них їздили. І я йому написала про те, що у нас відбувається. А він мені говорить: “Я зараз пришлю виступ Путіна. Ти жінка розумна, і ти все зрозумієш”. Я все прослухала й написала, що я про все це знала ще із шкільних років, але все це поставлено з ніг на голову. Написала йому, що Київ бомблять, Маріуполь бомблять, Харків бомблять. А він мені відписує: “Ну, ти ж там не живеш. Звідки ти знаєш? А от по Маріуполю ходять із фашистською свастикою "азовці". На що я йому відповіла, що очевидно йому з Москви видніше”, — ділиться волонтерка.
Свято Дня Незалежності в Званівці
Евакуювалась, бо боялась за власне життя
Людмила Телега довго працювала в місцевій школі. Коли почалося повномасштабне вторгнення російських загарбників в Україну, жінка разом з колегами та іншими волонтерами готувала в шкільній столовій їжу для захисників.
“У нас дуже багато односельців пішли відразу в тероборону. І багато хто ще до повномасштабного вторгнення пішов на контракт в ЗСУ. І от ми готували нашим воїнам: і пиріжки пекли, і булочки пекли, і перші й другі страви готували. Все що могли, возили їм на пости, а також в бахмутську військову частину, де наші хлопці служили. Звичайно, що все це було у великій кількості, тож всім вистачало роботи”.
Людмила Телега. Волонтерство
Пізніше місцеві активісти займались також прийомом та розподіленням гуманітарної допомоги.
У квітні 2022 року донька пані Людмили з родиною вирішила евакуюватись. Втім, у мами був інший настрій.
“Я не хотіла їхати. Я сказала, що нікуди не поїду — буду вдома. Але ми вже знали про жахливі події в Бучі й в Ірпіні. А в мене син військовий. Тому зять мені сказав: “А нічого, що у вас син військовий, і якщо буде окупація, то вам тут небезпечно залишатись?”. Звісно, я розуміла, що катувань не витримаю, і вирішила евакуюватись з дочкою, зятем та онукою”, — розповідає волонтерка.
Волонтерка каже, взяли з собою найнеобхідніші речі, тому що у травні вже збирались повернутися додому і святкувати Перемогу.
Зруйнований будинок волонтерки
Зруйнована Званівка й життя у Запоріжжі
Сьогодні Званівка зруйнована на 70%. Немає жодного вцілілого будинку: абсолютно всі будівлі в селі або повністю зруйновані ворожими обстрілами, або пошкоджені.
“Сьогодні наше селище в плачевному стані. У сина була квартира в Бахмуті — там нема вже нічого, дім лежить. У мене й в доньки в Званівці теж немає нічого — все “під нуль” знесено. Повертатися немає куди. Але ж надія не покидає нас. Донька говорить: “У мене ще гараж стоїть, будемо там жити”, — говорить, жартуючи, Людмила Телега.
Людмила Телега з дітьми
Волонтерка зазначає, що в громаді наразі ще залишаються люди. Якщо до повномасштабної війни там жили понад 3 тисячі людей, то зараз у Званівці, наприклад, залишається приблизно сорок людей, які ховаються від обстрілів і виживають за рахунок гуманітарної допомоги.
У Запоріжжі перший рік було досить скрутно. Донька з чоловіком та онукою поїхала до родичів в однокімнатну квартиру. А матусі з двоюрідним племінником знайшли іншу квартиру, яку орендували за 5000 гривень.
Як тільки Людмила приїхала у Запоріжжя, вона займала чергу за гуманітаркою донеччанам. Пізніше жінка почала працювати в організації “Карітас Запоріжжя”. Коли почули українську мову пані Людмили, то запропонували вести групу української мови.
“Я назвала курси “Україна говорить українською" й стала вести цю групу. Коли прилетіло поруч з будинком, де знаходилась організація, то я залишилась без діла. Потім я знайшла своїх людей, які плетуть сітки. З вересня минулого року я волонтерка організації “Рух до перемоги”. Кожного дня ходжу, як на роботу”, — каже Людмила Телега.
Людмила Телега
Жінка говорить, і раніше у рідному селищі плела сітки, але технологія була трішки інша. Зараз волонтерка сподівається на те, що Запоріжжя залишиться під контролем України й найближчим часом не треба буде нікуди виїжджати.
“Я не хочу більше нікуди тікати. Тож сподіваюсь на те, що з нашим скромним майном, яке назбиралося за ці два роки, ми більше нікуди не поїдемо”.
Свої в Telegram 
