Юлія Лямцева випікає особливі короваї. Такі здавна готували на весілля у Хлібодарівці на Донеччині
Життя в окупації та евакуація
До повномасштабного вторгнення росіян Юлія працювала завідувачкою та вихователькою у місцевому дитячому садочку у Хлібодарівці та слідкувала за культурним життям громади. Часто навіть запрошувала до дітей працівників культури, аби вони змалку знайомилися зі справжніми українськими традиціями та своєю культурою.
«Я дізналася про більшість автентичних традицій мешканців Хлібодарівської громади й загалом Волноваського району завдяки праці нашої етнологині та краєзнавиці Ірини Крюченко. Саме вона зв’язалася зі мною після евакуації та запропонувала спробувати власноруч здійснити обряд “Бгання весільного мідного хлібодарівського короваю”, щоб передати ці знання своїм дітям. Я радо погодилася, адже це наше рідне, наші традиції, історія та культура, це те, що і робить нас українцями. Для мене важливо, щоб мої діти це знали», — розповідає переселенка.
Нині Хлібодарівка окупована росіянами. Про життя в окупації пані Юлія знає не з чуток, адже їй довелося прожити там близько 6 місяців.
«Всі сподівалися, що все це скінчиться через 2-3 тижні, тож ми не поспішали виїжджати і планували якнайшвидше повернутися до свого звичного життя», — згадує пані Юлія.
Юлія Лямцева
Жінка каже, спочатку жити серед окупантів та колаборантів було страшно, а потім — огидно. І серед найбридкіших речей переселенка називає “паспортні перевірки” по домівках від росіян, які погрожували позбавити родину батьківських прав, а дитину відправити кудись на “перевиховання”, якщо дитина 1 вересня не піде до школи.
«Для нас з чоловіком було принципово важливо жити у вільній Україні, адже ми не хотіли, щоб наші діти зростали в чужій країні, серед чужинців. Ми виїжджали 27 серпня, перш за все, аби син, який мав іти у десятий клас, не пішов до школи навчатися за російськими програмами», — говорить жінка.
Також Юлія згадує, як російські окупанти ходили по домівках людей, вишукуючи “партизан” та грабували підприємства.
«Чоловік сміявся, що вони викрадали та відсилали собі додому навіть ключі, які вже нічого не крутять», — ділиться мешканка Хлібодарівки.
Виїхати з села було непросто, адже перевізники просили по 15 000 грн за людину з однією сумкою.
«За пів року життя в окупації у нас не залишилося грошей, а машину розбило ще в травні… Тож щоб зібрати кошти на дорогу, ми розпродавали все що мали: господарство, тварин, корма для тварин та інше майно. Ми виїжджали поспіхом, через пункт перетину “Василівка” на Запоріжжя. У сина в руках кіт, у чоловіка — вода і сухарі, бо кілька діб стояти на Василівці, ну, і все, що в одну сумку лягло — оце і все наше майно. Донечка була уже на території України, їхали до неї», — розповідає пані Юлія.
Переселенка згадує, що перед евакуацією деякі односельці намагалися переконати її в тому, що вона непотрібна Україні, що тут нібито на кожному кроці стоять банери з написом “Донецькі їдьте геть” тощо. Проте жінка не вірила жодному слову проросійськи налаштованих громадян.
«Чесно кажучи, ми вже тут півтора року, і за цей час нам лише один раз відповіли в телефонній розмові що “ми не беремо переселенців з Донеччини", коли шукали квартиру. Ну, я якось не образилася, і навіть з розумінням поставилася до цієї ситуації, адже всі люди різні, кожен має свій життєвий досвід і різні історії… Все, більше ні я, ні моя родина, ніколи не стикались з нічим подібним, крім приємного ставлення від людей», — запевняє пані Юлія.
Відродження традицій Донеччини на Київщині
Як вже зазначалося раніше, родина Лямцевих евакуювалася до Бучі та завдяки консультаційній допомозі дослідниці етнографічної спадщини Донеччини, директорки Хлібодарівського сільського будинку культури Ірини Крюченко, провели обряд “Бгання весільного мідного хлібодарівського короваю”. Захід відбувся у Бучанському інклюзивно-ресурсному центрі, де наразі працює пані Юлія.
«Під час проведення обряду ми хотіли зробити гарні світлини, проте фотографуватися особливо було нема де та і нема з чим… Проте бучанці, які дізналися про наші наміри, так пройнялися цією ідеєю, що допомогли з усім необхідним: запропонували й посуд зі скатертиною, і приміщення, і навіть безоплатні послуги фотографа.
Під час фотосесії ми були одягнені з дітьми в однакові футболки з зображенням елементів картини бучанської художниці Любові Панченко. Так ми хотіли показати, що цінуємо культуру і традиції громади, яка нас прихистила», — розповідає пані Юлія.
Обряд "Бгання весільного мідного короваю" знаходиться у переліку елементів нематеріальної культурної спадщини Донецької області. Головним носієм традиції є коровайниця Віра Корнієвська 1941 року народження, яка розповіла про традицію випікання весільного короваю. Пекти його навчила її мама, яка своїм корінням належить до переселенців Чернігівської губернії Борзнянського повіту.
«Віра Іванівна зі своїми подругами у Хлібодарівці продовжували цю традицію, випікаючи коровай з обрядовими піснями та особливими звичаями в процесі його випікання. А особливий він у тому, що його має випікати парна кількість коровайниць, щоб подружжя жило завжди у парі, а також особливі пісні, які оспівують щасливу долю молодят, підіймання макітри над головою та цілування коровайниць під нею, щоб молодята усе життя кохалися та цілувалися, а також найголовніше диво — особливий рецепт та викладання його у форму перед випічкою. Це хрест, копійки, зерно та горішки», — розповіла про особливості проведення обряду Ірина Крюченко.
Рецепт весільного мідного хлібодарівського короваю
Хлібодарівський весільний мідний коровай
Для приготування знадобиться:
- вода – 1 склянка;
- молоко – 1 склянка;
- цукор – 200 г;
- мед – 1 ст.л;
- яйця – 15 шт.;
- борошно – 1,5 -2 кг;
- дріжджі – сухих 25 г; або пресованих – 75 г;
- вершкове масло – 100 г;
- сметана – 2 ст.л;
- олія 4 ст.л;
- сіль 2 ч. л;
- кориця мелена за бажанням.
«Бгання весільного мідного короваю треба починати з замішування опари, — розповідає пані Юлія. — Теплу воду налити в горщик, до води додати ложку цукру, ложку борошна і дріжджі, накрити лляним рушничком і поставити в тепле місце, щоб піднялося і заграло.
Коли підійде опара, коровайниці ставлять посеред хати табуретку, на табуретку мати кладе подушку, а на подушку макітру. Господині прямо в макітру просівають борошно, до борошна додають збиті яйця, цукор, сіль, розтоплене вершкове масло, дріжджову опару, мед, сметану, корицю і ретельно вимішують тісто в макітрі, потроху доливаючи олію. Коли тісто вимішали, запалюють над макітрою свічку, хрестять макітру, промовляючи молитви на вдале життя молодих, а потім носять її на руках, піднімаючи вище своєї голови, щоб тісто підходило добре і щоб спікся коровай високим і легким. Таке дійство повторюють тричі, при цьому кожного разу цілуються одна з одною під макітрою, тримаючи її над головою, щоб молоді все своє життя цілувалися та любилися. При цьому дійстві весело співають та пританцьовують.
Після чого ставлять табуретку з макітрою під грубу, макітру накривають рушником і чекають поки тісто підійде. Тісто повинно підходити в макітрі 2-3 рази, коровайниці за кожним разом підбивають його руками або дерев’яною качалкою. Коли тісто готове і стане пухким, кладуть його на стіл, притрушений мукою, і починають добре і довго місити, поки воно не почне під руками пищати. Коровай починають формувати, розділивши тісто на три частини.
З першої частини треба викачати дві качалочки для хреста, який кладуть на дно сковорідки — «щоб діти жили під Богом». На чотири краї хреста, мати кладе мідні копійки для достатку, саме тому цей коровай називають «Мідний», в середину хреста зерно, щоб життя було хлібосольне. З другої частини викачують маленькі кульки та складають їх поверх хреста у два або в три шари, щоб коровай при випіканні не підривався і не тріскався. Третю частину тіста використовують для прикрас короваю, починаючи викладати по колу три коси, в середину викладають відповідну за розміром кульку. На кульку всаджують дві пташки та квіти з листочками. Після того як коровай підійметься, головна коровайниця — «хватьмарша», перехрещує його і садовить до печі, при цьому коровайниці співають…
Випікається коровай у пічці впродовж двох годин, але у мене пікся в газовій духовці три з половиною години. При випіканні короваю, припиняють співати, танцювати і голосно говорити, зберігають повну тишу».
Свої в Telegram 
