Катерина Мостова виступила в Європарламенті. Фотографка з Луганська показує світу правду про війну
Від Луганська до Брюсселя
Катерина Мостова — українська фотографка, соціологиня та мисткиня з Луганська — пройшла шлях, який символізує долю мільйонів українців. До 2014 року вона жила в рідному місті, потім переїхала до Києва, а в лютому 2023 року опинилася в Люксембурзі як біженка.
Шлях до виступу в Європарламенті розпочався несподівано. 25 червня, під час тижня дипломатії в Європейському парламенті, відбулася спеціальна конференція, присвячена Україні.
Катерина Мостова
«Все почалося з моєї виставки про Україну в Люксембурзі. Саме завдяки їй дізналися про мій проєкт — і запросили долучитися до події», — розповідає Катерина.
Організатори не обмежилися лише запрошенням. Вони надрукували книжкові закладинки з QR-кодами, що вели на сайт проєкту Unveiled Ukraine, і розклали їх на столах кожного учасника конференції.
Під час виступу в Європарламенті Мостова поділилася особистою історією — від життя в Луганську до набуття статусу біженки в Європі.
«Я розповіла про Луганськ, про всі ці переїзди, про те, як стала біженкою в Європі. А потім — про проєкт. Бо я бачила, що багато європейців досі не усвідомлюють, що насправді відбувається і яку загрозу становить Росія», — згадує фотографка.
Найхвилюючим моментом стала хвилина мовчання.
«Я просто попросила всіх вшанувати загиблих українців хвилиною мовчання. І всі встали. Всі підтримали».
Unveiled Ukraine — потрощені рамки мирного життя
Мистецько-документальний проєкт Unveiled Ukraine, який Катерина створювала рік, — це спроба зафіксувати як зруйновану реальність України, так і людську пам'ять, що вижила попри війну.
«Він включає в себе світлини мирного часу і також світлини того, як виглядає Україна після російського вторгнення. Ідея в тому, що світлини мирного часу — це потрощені рамки. Тобто вони всі побиті, розтрощені», — пояснює художній прийом авторка.
Контраст разючий: світлини з Бородянки та Бучі висять у красивих, великих рамках.
«Цей художній прийом як символ того, що росіяни роблять з нашою реальністю», — додає Мостова.
П'ятнадцять історій десятиліття війни
Центральною лінією проєкту стали голоси людей — тих, хто з 2014 року живе в умовах війни. Катерина зібрала 15 документальних історій переселенців з Донбасу й Криму.
«Люди поділилися приватними спогадами й досвідом життя у війні. Кожна історія охоплює десятиріччя — ми можемо простежити, що вони думали у 2014 році, як усе змінилося у 2022-му і що відчували у 2023-му», — розповідає авторка.
Серед зібраних свідчень — унікальні документи витоків російської агресії. Одна героїня з Криму розповідає, як з вікна свого будинку бачила висадку російських військових — «усі без розпізнавальних знаків, у формі, але без жодних відміток».
Ще більш тривожним є свідчення про підготовку до анексії.
«Вона розповідала, що батько її подруги займався друком номерних знаків. До нього звернулися із замовленням на автомобільні номери з російським кодом регіону 92 — ще до того, як відбувся референдум».
У проєкті також звучать історії жінки, яка у 2014 році потрапила в російський полон, та Євгена Спіріна, який брав участь в ексгумації тіл у Бучі.
Цифрова доступність і міжнародне визнання
Катерина зробила проєкт максимально доступним. Всі історії можна знайти на сайті та в Google Drive, а також прослухати в аудіоформаті на YouTube.
«Є повністю український плейлист, кожна історія — десять-п'ятнадцять хвилин. Можна швиденько послухати, якщо немає часу читати тексти», — пояснює авторка.
Наразі вона працює над англійською версією. Після прем'єри в Люксембурзі проєкт показували в Бельгії, Швеції, Данії та Фінляндії.
Життя за межами України
Переїзд до Люксембургу став несподіваною зміною.
«Спочатку було дуже важко, звісно, бо все пішло не за планом — не так, як я собі уявляла цей переїзд. Взагалі, я його й не планувала. Просто з’явилася можливість, і я подумала: мене тут нічого не тримає, я вже чотири місяці в Україні без роботи», — згадує Катерина.
Проте вона знайшла в цьому сенс.
Однак хвилювання за Україну і українців, які нині залишаються вдома, впливають на стан Катерини.
«Мені дуже важко, коли майже щоночі гинуть українці від російських обстрілів. Усі це бачать, усі ніби стурбовані. Але глобально нічого не змінюється».
Підтримку вона знаходить у партнері.
«Він мене дуже сильно підтримує в моїх активностях, тому що насправді я дуже багато всього роблю на волонтерській основі».
Боротьба зі стереотипами і мовна позиція
Катерина активно ламає стереотипи про Україну. Вона згадує розмову зі знайомою з Венесуели.
«Моя знайома (вона родом із Венесуели, жила майже все життя у США, а останні шість років — у Люксембурзі) якось сказала мені, коли ми говорили про українські вишиванки й дивилися фото в інстаграмі: "Я думала, що після Польщі вже нічого цікавого немає — усе сіре…" Вона ще додала, що багато її знайомих кажуть так само: мовляв, уявляють собі Європу так — є Польща, а далі "щось сіре", і потім уже "велика російська культура". На це я їй з іронією відповіла: "Ну, так, усе сіре, а потім — "великая" русская культура, так?».
А ще Катерина Мостова є авторкою фотокниги, яка стала своєрідною відповіддю на власні пережиті випробування.
«Книга є рефлексією того, як ми всі були просочені російською пропагандою, як в Луганську стояв Ленін і поруч висіли українські прапори під час свят. І це все було якось окей. У нас це не викликало чомусь когнітивних дисонансів. Але насправді це неправильно».
Принципова позиція щодо української мови стала частиною її місії.
«Росіяни дуже обурюються тим, що я не можу розмовляти з ними російською мовою. Коли хтось до мене звертається, я кажу: «Ні, давайте перейдемо на англійську!».
Розповідаю про українців і Україну місцевим
Водночас вона популяризує українську серед місцевих.
«Тут є кілька моїх знайомих, які вже вивчили українську й говорять чудово. Одна знайома — фінка за походженням, понад двадцять років живе у Люксембурзі, і тепер читає Жадана українською».
Особливо Катерину надихає підтримка люксембуржців. Вона планує окремий проєкт про людей, які допомагають українцям без жодних родинних зв'язків.
«Жінка відкрила гуманітарний бутік: знайомі приносять хороший одяг, посуд, засоби гігієни. Українці, які цього потребують, можуть просто взяти речі безкоштовно», — розповідає Катерина про одну з таких ініціатив.
Ця жінка також регулярно відправляє допомогу в Україну — ліки, гігієнічні засоби, навіть допомагала будинку для літніх людей на Київщині.
«Наша задача зараз — відкрити себе як націю для себе і потім відкрити це для світу», — підсумовує Мостова свою місію.
У травні 2025 року Катерина представила виставку у Фінляндії та організувала серію лекцій — три англійською та чотири українською. Особливо запам'яталася англомовна лекція про українську мову, де досліджувалося, як її розвиток пов'язаний з історичними подіями.
Катерина Мостова бачить свою роль не лише в документуванні війни, але й у формуванні майбутнього образу України — від мистецьких проєктів до культурної дипломатії, від особистих розмов до виступів у найвищих інстанціях Європи.
Свої в Telegram 
