Все, що ви хотіли знати про роль Омбудсмена в Україні: пояснення експерта

Омбудсмен в Україні – як це працює?

Експерт з європейських стандартів захисту прав людини Кисельов Олександр.

В процесі побудови демократичної, правової та соціальної держави беззаперечною умовою є забезпечення відчуття захищеності людини від незаконних дій органів державної влади, місцевого самоврядування та юридичних осіб. Найбільш відомим способом захисту прав людини залишається звернення з позовом до суду. Проте, тривалість та затратність судового процесу роблять його доступним не для усіх верств населення. Саме з метою пришвидшення процедури усунення порушень прав людини та недопущення таких порушень в майбутньому в Україні, за прикладом західноєвропейських держав, створено інститут омбудсмена, який носить офіційну назву – Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі – Уповноважений з прав людини, Омбудсмен).

Цікавий факт

Про зростання цікавості до Омбудсмена свідчить і той факт, що згідно щорічної доповіді Уповноваженого з прав людини, кількість звернень за 2017 рік склала 25 439, що більше, ніж на 6 % перевищує той самий показник за 2016 рік.

Хто такий Омбудсмен, та для чого він потрібен?

Уповноважений з прав людини є посадовою особою держави, яка здійснює контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини та здійснює захист прав кожного на території України, а також громадян України за її межами.

Разом з тим, в своїй діяльності Уповноважений з прав людини є незалежним від інших державних органів та посадових осіб, в той же час він доповнює, а не скасовує існуючі засоби захисту, не перебираючи при цьому на себе повноваження інших інституцій.

Кого та від чого Омбудсмен захищає?

До основних сфер, в яких Омбудсменом здійснюється контроль, належать:

- дотримання соціально-економічних прав людини, зокрема, прав на соціальний захист, охорону здоров’я, безпечне довкілля, трудових, житлових, майнових та фінансових прав громадян;

- право на справедливий судовий захист, в рамках якого регулюється доступ до правосуддя, розумний строк судового розгляду, своєчасне та повне виконання рішення, дотримання принципу презумпції невинуватості та забезпечення ефективності досудового розслідування;

- реалізація функцій національного превентивного механізму, який включає в себе відвідування місць позбавлення волі, приміщень Національної поліції, та інших правоохоронних органів, моніторинг закладів системи охорони здоров’я, освіти та соціального захисту населення;

- дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб та жителів окупованих територій, зокрема, щодо розгляду питань з виплатами, оформленням документів, забезпечення житлом;

- гарантування конституційних прав і свобод військовослужбовців, поліцейських, осіб, звільнених з служби, ветеранів війни;

- дотримання прав на доступ до публічної інформації та на захист персональних даних;

- забезпечення свободи від дискримінації, в тому числі за ознаками інвалідності, сексуальної орієнтації, раси, кольору шкіри та релігійних переконань;

- дотримання рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;

- дотримання прав дитини;

- захист прав громадян України за кордоном та дотримання прав іноземців та осіб без громадянства на території України.

При цьому, найпоширенішими сферами, які потребують втручання Уповноваженого з прав людини, згідно звернень у 2017 році, є захист громадянських прав щодо права на звернення (22,7 % від загальної кількості звернень), права на доступ до публічної інформації (10,65 %), свободи від порушень прав працівниками правоохоронних органів (9,53 %) та права осіб, позбавлених волі (7,26 %).

Таким чином, на даний час в основному до Омбудсмена звертаються особи, які не отримали від органів державної влади та їх посадових осіб відповіді на свої запити, а також ті, хто зазнали порушень прав з боку працівників Національної поліції, прокуратури та установ виконання порань.

У яких випадках можна звернутися до Уповноваженого з прав людини?

Для початку варто зазначити, що Омбудсмен наділений повноваженнями отримувати інформацію про порушення прав і свобод як особисто від людини чи його представника, так і за зверненням народних депутатів, або з власної ініціативи.

Отже, основною передумовою для звернення є порушення прав та свобод, які встановлені Конституцією України для фізичних осіб, зі сторони органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, а також підприємств, установ та організацій.

Проте, існують випадки, коли звернення до Омбудсмена не підлягають розгляду. До них належать звернення:

- подані пізніше, ніж через 1 рік після виявлення порушення прав (за наявності виняткових обставин, які встановлюються Омбудсменом, - не більше, ніж через 2 роки);

- які розглядаються судами (в таких випадках Уповноважений з прав людини зупиняє розгляд), або у справах, в яких між тими ж сторонами з того ж предмету вже вступило в силу рішення суду;

- порядок розгляду яких встановлений кримінальним процесуальним, цивільним процесуальним, трудовим законодавством і законодавством про захист економічної конкуренції, а також законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про доступ до судових рішень», Кодексом адміністративного судочинства України;

- анонімні звернення (без зазначення місця проживання, не підписані заявником);

- якщо вирішення питань, порушених у зверненні, не відноситься до компетенції Омбудсмена або якщо входить до повноважень іншого органу або особи;

- якщо оскаржуються дії або бездіяльність приватно-правової особи, яка не виконує публічних функцій, крім випадків, коли має місце питання дискримінації;

- якщо особа не скористалась можливістю захисту своїх прав доступними та ефективними засобами захисту (наприклад, оскарження рішення до вищестоящого органу чи до суду вищої інстанції або має можливість надати свої заперечення чи зауваження);

- якщо одне і те ж саме питання від одного і того ж самого громадянина вже вирішувалося по суті Уповноваженим з прав людини.

Таким чином, Уповноважений з прав людини не переглядає законність та обґрунтованість рішень судів чи процесуальних рішень прокурорів та органів досудового розслідування, а також не відміняє та не змінює їх, при цьому перед поданням звернення необхідно вжити усі можливі заходи для захисту своїх прав.

Проте, такі обмеження містять дещо суперечливий характер, оскільки, враховуючи, що кожна особа має право на звернення до суду у випадку порушення її прав та інтересів, то Омбудсмен має право відмовляти у розгляді майже усіх звернень як таких, в яких не вжито усіх доступних заходів.

Як використати своє право на звернення до Омбудсмена?

Найчастіше Омбудсмен отримує інформацію про порушення прав безпосередньо від самої людини, або ж її адвоката.

При цьому, таке звернення може бути подане як в письмовій формі на особистому прийомі або направлене на поштову адресу Уповноваженого з прав людини, так і в електронній формі, яка надсилається у відсканованому вигляді на електронну адресу Омбудсмена або заповнюється на його офіційному сайті.

Щодо змісту такого звернення, то у ньому необхідно вказати наступну інформацію:

- персональні дані (прізвище, ім’я, по батькові, поштову адресу заявника);

- найменування органу чи посадової особи, що порушили права;

- пояснення у чому конкретно полягає порушення прав та коли воно відбулося;

- дані щодо заходів, які вживалися особою, для поновлення порушених прав, зокрема, чи мало місце звернення до суду (з наданням копій підтверджуючих документів);

- прохальну частину;

- дату та власноручний підпис.

При цьому, якщо звернення подається не персонально особою, права якої порушено, то до нього додаються копії документів, що посвідчують повноваження на представництво їхніх інтересів (довіреність, договір про правову допомогу, свідоцтво про народження, тощо).

Якщо ж звернення буде оформлене з порушеннями або у ньому буде відсутня необхідна інформація, Уповноважений з прав людини може повернути його заявнику, що не позбавляє останнього можливості звернутися повторно.

Форми діяльності Омбудсмена за результатами розгляду звернень

Щоб належним чином виконувати свої функції з захисту порушених прав та свобод людини і громадянина Омбудсмен наділений повноваженнями видавати акти реагування, до яких належать:

1) конституційне подання (надсилається Уповноваженим з прав людини до Конституційного Суду України щодо вирішення питання про конституційність (неконституційність) правових актів та офіційного тлумачення Основного Закону);

2) подання (вноситься до органів державної влади, місцевого самоврядування, суб’єктів бізнесу, їх посадових осіб, які повинні у місячний строк усунути виявлені порушення прав).

Також, при розгляді звернення Уповноважений з прав людини роз’яснює безпосередньо заявнику заходи, які він повинен вжити для захисту чи поновлення своїх прав.

За результатами своєї діяльності Уповноважений з прав людини представляє Верховній Раді щорічну (зазначаються випадки порушень за попередній рік, вжиті заходи, висновки та рекомендації) та спеціальну (з окремих питань) доповідь.

Яку роль грає Омбудсмен у суді?

Окрім розгляду письмових звернень Омбудсмен наділений прогресивним повноваженням на участь в судовому розгляді справи, зокрема, й у ролі позивача, апелянта чи касатора. Також Уповноважений з прав людини може бути присутній на засіданнях судів усіх інстанцій.

В таких випадках Омбудсмену необхідно надати суду докази того, що особа не може самостійно звернутися до суду з позовом, відповідною апеляційною чи касаційною скаргою через вік, недієздатність чи фізичний стан.

При цьому, чинне процесуальне законодавство дозволяє Уповноваженому з прав людини представляти інтереси осіб лише в рамках адміністративного та цивільного судочинства.

Проте, звернення Омбудсмена до суду не завжди закінчується задоволенням його позову (скарги).

Так, для прикладу, у листопаді 2018 року Окружним адміністративним судом міста Києва відмовлено у задоволенні позову Уповноваженого з прав людини до Кабінету Міністрів України про визнання протиправними та нечинними окремих положень його постанов щодо внутрішньо переміщених осіб (справа № 826/14807/16).

Отже, інститут Омбудсмена беззаперечно є потрібною ланкою в процесі захисту прав людини і громадянина від порушень з боку органів влади чи їх посадових осіб, проте потребує додаткового розмежування компетенцій, зокрема, в частині судового захисту. Також необхідним є підвищення рівня моніторингу дотримання прав самим Уповноваженим з прав людини чи його представниками та, як наслідок, початок розгляду справ за власною ініціативою, які на даний момент майже у 100 % випадків розпочинаються за заявами самих осіб чи їх представників.