Як патронатні родини можуть рятувати дітей? Пояснює соцпрацівниця з Луганщини Олена Маляренко
Олена Маляренко працює в Центрі надання соціальних послуг у Троїцькому Луганської області. Її клієнтами стала перша патронатна родина в громаді, яка кардинально змінила життя місцевого хлопчика. Свои.City розпитали, у яких ситуаціях дітям потрібна така допомога і як це працює.
У 2019 році в Україні стартував проєкт ЮНІСЕФ «Спільно. Соціальні послуги для сімей у громаді» за фінансової підтримки німецького уряду та Німецького банку розвитку (KfW). Соцпрацівників з дванадцяти громад Донеччини і Луганщини вчили працювати ефективніше і робити послуги для своїх клієнтів доступнішими. Навчання проводила благодійна організація «Партнерство кожній дитині». Троїчанка Олена Маляренко стала однією з учасниць – і тепер впроваджує здобуті знання у роботі з вразливими сім’ями.
Олена Маляренко
Олена зізнається, що на початку своєї роботи у Центрі соцпослуг у неї були дуже складні сім’ї на супроводі.
– Так виходило, що мої перші підопічні так і не змогли отримати позитивного результату. Батьків позбавили батьківських прав, а дітей вилучили із рідних сімей та влаштували до прийомних, – каже соцпрацівниця.
Тоді в неї не було потрібних знань, щоб ефективніше допомогти.
Патронат для дітей – альтернатива інтернатам
Патронат над дитиною – це тимчасовий догляд, виховання та реабілітація дитини в сім’ї вихователя тоді, коли дитина та її батьки потрапили у складні життєві обставини. Дитина може перебувати у патронатній родині до шести місяців: цей час використовують, щоб допомогти родині вирішити проблеми або знайти дитині прийомних батьків чи опікуна вже на постійній основі.
У Троїцькій ОТГ вже є одна патронатна сім’я, ще одна наразі проходить навчання. Олена супроводжує батьків, які вже дали прихисток дитині із троїцької громади. Випадок складний. Трирічна дитина не розмовляла, а лише видавала незрозумілі звуки, були ознаки затримок у фізичному розвитку та навичках.
– Я займалася соціальним супроводом цієї дитини, ще коли хлопчик жив у власній родині. Він був дуже замкненим, не хотів ні з ким спілкуватися. Коли ми приходили до них в дім, то дитина забивалася в куток між шафами і заходилася плачем.
Олена Маляренко
Олена зізнається, що важко було знайти сім’ю, яка б хотіла стати патронатною, пройшла навчання і була готова взятися за таку складну ситуацію.
– Наша перша патронатна сім’я виявилася сильною і спроможною стати для дитини прихистком. Вчили хлопчика всього з початку, з елементарних речей. Тепер це життєрадісна і відкрита дитина. У цій родині він знайшов справжню підтримку.
Коли рідних батьків ще не позбавили прав, то вони мали змогу бачитися з хлопчиком. Зазвичай такі зустрічі проходили в парку, були присутні і патронатні вихователі, і представники центру.
– Ми дуже переживали, що дитина буде плакати і проситися до рідних батьків. На наш подив, усе пройшло спокійно. Хлопчик хвилин 15 поспілкувався з ними, а потім почав із ними прощатися і проситися «додому» до патронатних вихователів. Звичайно, що рідні були здивовані й виглядали розчарованими. Для патронатних вихователів цей «екзамен» пройшов добре, вони вже не боялися таких зустрічей.
Влаштувати у патронатну родину – це ніби відкрити захисну парасольку над дитиною у той час, коли йде сильна злива, і так супроводити її до моменту, коли перестануть падати останні краплі, що можуть зашкодити.
– Пані Олена боролася за цю дитину і змогла влаштувати хлопчика в патронатну родину. Рідні батьки були позбавлені прав. Зараз дитину можуть усиновити або ж оформити над нею опікунство, бо у патронатних вихователів вона може перебувати лише короткий термін – до шести місяців, – пояснює експертка проєкту «Спільно. Соціальні послуги для сімей у громаді» Лариса Стрига.
Наразі цей хлопчина вже дошкільник – читає вірші, бігає, спілкується з іншими дітьми. Він отримав шанс на дитинство.
Олена вважає, що одна чи дві патронатні сім’ї на громаду – це дуже мало. Бо нещодавно довелося дитину з Троїцького влаштовувати в патронатну родину до сусіднього району – Білокуракинського. Для того, щоб діти залишалися в громаді, потрібно три-п’ять таких сімей, готових прийняти дітей.
– Дуже важливо, щоб один соціальний працівник, який взявся співпрацювати з сім’єю, вів би її від складних випадків до врегулювання ситуації, – каже Лариса Стрига.
Олена Маляренко
Головне – забезпечити захист прав дитини, яка через складні життєві обставини тимчасово не може проживати разом із батьками чи опікунами. І поставити ціллю – допомогти родині, щоб дитина могла повернутися в сім’ю.
– Якщо діти з якихось причин не можуть тимчасово проживати у власній сім’ї, то їх направляють до Будинків дитини, де вони живуть до шести місяців, а іноді й довше, у спеціалізованих реабілітаційних центрах можуть перебувати до дев’яти місяців, а в складних випадках роблять повторне оформлення. Якщо ж дитину оформлюють до інтернату, то там перебування буде до повноліття, – пояснює Олена.
Патронатна сім’я – це реальна альтернатива, щоб дитина не потрапила в систему реабілітаційних центрів та інтернатів. Патронатні вихователі забезпечують їй дім, одяг, їжу, створюють умови для навчання і творчості. Якщо рідні батьки не позбавлені батьківських прав, то патронатна сім’я разом із соцпрацівником може допомогти впоратися з труднощами, щоб дитина могла повернутися додому і почуватися у безпеці та захищеною.
Коли дітям потрібна патронатна родина
Є багато складних ситуацій, коли діти через різні обставини тимчасово не можуть перебувати у власній сім‘ї або їхні батьки чи опікуни не можуть піклуватись про них. Батьки або опікуни померли, пропали безвісті чи потребують термінового лікування. Патронатна родина потрібна новонародженим, від яких відмовилися батьки, і тим малюкам, яких залишили без догляду і життя яких під загрозою. Також це діти – жертви насильства або жорстокого ставлення.
Громада не витрачає кошти на проживання дитини в інтернаті чи спеціалізованому центрі.
Послуга патронату зараз фінансується за рахунок держбюджету. Це соціальна допомога в розмірі 2,5 прожиткових мінімумів для дитини на її утримання (4500-5800 грн залежно від віку), а для дитини з інвалідністю – 3,5 прожиткових мінімуми.
Патронатний вихователь отримує оплату – це п’ять прожиткових мінімумів для працездатних осіб (близько 10 тис. грн). При влаштуванні двох і більше дітей, дітей віком до одного року, неповнолітньої вагітної, дитини з ВІЛ грошове забезпечення збільшується на 10% за кожну дитину та категорію, але сумарно не перевищує 50%.
Олена вважає, що громаді вигідні патронатні родини: дитина залишається в громаді, живе ніби в «гостях», має можливість спілкуватися з рідною сім’єю, якщо вони не позбавлені батьківських прав.
– Коли я пройшла курс навчання, то впевнилася: родина має оцінити свою психологічну і фізичну готовність прийняти, хай і на невеликий термін, дитину з її складнощами. Треба бути готовими до того, що малюк може і сумувати дуже за рідними батьками, відмовлятися спілкуватися, їсти. Треба мати багато терпіння, щоб «достукатися» до такої дитини, щоб вона знову почала посміхатися, захотіла вчитися.
Училися готувати дитячі страви та «розкладати» сімейний бюджет
Троїчанка Тетяна Моргун згадує, як вперше познайомилася зі своєю соціальною працівницею Оленою.
– Два роки тому дізналася, що вагітна другою дитиною, а в житті все так погано у мене йшло тоді. Співмешканець і батько обох доньок пиячив, та й я від нього не далеко була кращою.
Молода мати трішки вагалася та все ж зізналася, що в перший рік співпраці були і гострі та неприємні розмови, і навіть образи. Але тепер ситуація змінилася.
– У мене завжди гарно виходять пиріжки з різними начинками і борщ, а пані Олена вчила варити каші та різні дитячі страви. Я не розуміла нащо, бо мої ж пиріжки смачніші за ту кашу чи пюре. А тепер-то вже розумію, що даремно тоді сперечалася. У дітей має бути власна їжа, яка підходить їм за віком.
Тетяна Моргун з дитиною у своєму дворі
У дворі на сушарках розвішано багато дитячих речей. Пані Тетяна розповіла, що нещодавно придбала нову пральну машину, і тепер її доньки обидві завжди у випрасуваних та випраних вбраннях та платтячках. А змогла таку корисну річ купити, бо разом з соціальною працівницею вчилася вести домашній бюджет: разом розклали гроші по конвертах – на їжу, комуналку, речі для побуту та частину заощаджувала. Цьому прийому також навчили під час проєкту «Спільно».
– Я не думала, що правило конвертів мені справді допоможе економити та купувати тільки корисні для сім’ї речі, – каже Тетяна. – Тепер все роблю так, як радить Олена. Бо знаю, що то для моїх доньок на краще. А я їх люблю найбільше у світі.
Олена Маляренко та Тетяна Моргун
Пані Олена згадує, що як прийшла вперше знайомитися з цією сім’єю, то дуже переживала. Як вести розмову так, щоб не нашкодити? Адже молода мати очікувала на другу дитину.
– Тоді ще не знала ніяких методик, щоб вірно побудувати спілкування. Діяла за інтуїцією, а ще дуже допомогли більш досвідчені колеги, зверталася по допомогу і до психолога, – каже Олена. – Тепер, після навчання, маю цілий набір інструментів, щоб вірно та досконально провести анкетування, потім зробити аналіз, подивитися, як розвивається ситуація та яких спеціалістів із центру ще треба долучити.
Кардинально виросла у професії соцпрацівника
– Пані Олена наразі вирізняється креативністю у підході до справ і вже самостійно веде складні випадки. До нашого центру вона прийшла два роки тому без досвіду роботи в соціальній сфері. Перший рік набувала його в колективі та з власної практики, а вже другий рік – їй поталанило поєднувати роботу та навчання на курсі кейс-менеджменту для соціальних працівників у проєкті «Спільно» від ЮНІСЕФ, – каже директорка Центру з надання соціальних послуг Троїцької селищної ради Світлана Охрицька.
Пані Охрицька зазначає, що в троїцькому соціальному центрі є досвідчені висококласні спеціалісти, які мають фахову освіту. А є такі, як Олена, – що не мають досвіду і освіти, але мають бажання працювати. Завдяки навчанню в проєкті ЮНІСЕФ Олена зробила швидкий стрибок у кар’єрі та змогла допомогти родинам краще впоратися з життєвими труднощами.
Відзначимо, що у 2019 році Троїцька об’єднана територіальна громада, разом ще с 11 громадами Луганської і Донецької областей, підписала з ЮНІСЕФ меморандум про співпрацю, спрямовану на розвиток стабільної системи соціальних послуг для вразливих сімей та дітей, розбудови відповідної інфраструктури та навчання працівників соціальної сфери ефективним методикам допомоги сім’ям, які опинилися в складних життєвих обставинах.
– Нас навчили у «Спільно», що, якщо ми прагнемо стати справжніми фахівцями своєї справи, то не можемо собі дозволяти показувати емоції, – каже пані Олена.
Після навчання Олена Маляренко – одна з найдосвідченіших фахівчинь соціального центру, яка бере складні родини на соціальний супровід.
– Вірю, що наш центр зможе створити в громаді умови для надання якісних соціальних послуг. Я щаслива людина, бо займаюся улюбленою справою, працюю з однодумцями, постійно навчаюся. Вірю, що у кожної дитини має бути право на сім’ю, дім і захист. Працюю саме для цього, – каже на завершення Олена.
Свої в Telegram 
