Українську книгу витісняє російська? Історії підприємців, які розвивають книгарні на Донбасі
Торгівельна мережа «Книгарня Є» заявила про те, що вона вимушена враховувати в своїй діяльності той факт, що продаж російськомовних книжок є більш прибутковим, ніж україномовних. Дистриб’ютор хотів звернути увагу на проблему в галузі та відсутність державної підтримки української книги. Але допис викликав обурення та відвернув від «Книгарні Є» багатьох шанувальників.
Про те, чи така проблема дійсно існує, Свои.City поговорили з керівниками книгарень, що продають українську книгу в, здавалося б, найменш сприятливому для цього регіоні – на Донеччині.
Філіал «Є» у російськомовному Слов’янську
Віктор Разживін є директором крамниці, що працює в Слов'янську під брендом «Книгарні Є» з грудня 2017 року. Власники мережі, коли він звернувся до них з ідеєю заснувати в місті такий магазин, уже розмірковували над тим, щоб відкрити своє представництво на Донеччині. Проте сумнівались, що тут українська книга буде затребуваним товаром. Зрештою зійшлись на такій схемі: крамниця буде окремим ФОПом, але працюватиме під брендом «Є» і за її правилами.
«Започаткувати крамницю вдалось за рахунок обласного конкурсу «Український донецький куркуль», але головною проблемою були навіть не початкові кошти, а побоювання щодо того, чи сприймуть українську книгу слов'янці. Адже не секрет, що абсолютна більшість населення міста – російськомовна. Тож, з боку громади можна було очікувати певного відторгнення. На щастя, цього не сталось», – розповідає Віктор.
За словами Разживіна, за три роки «Книгарня Є» у Слов’янську напрацювала певне коло постійних покупців – деякі клієнти витратили в крамниці по 15-20 тис. грн. За спостереженнями працівників крамниці, запити покупців до карантину і після нього помітно змінились.
«Слов’янцям властива прихильність до різножанрової літератури, – констатує директор книгарні. – До введення карантину, окрім звичайного попиту на художні книжки, ми спостерігали велику зацікавленість дитячою літературою, психологією, історією. Багато людей запитували книги про розвиток бізнесу, особистості. Після карантину вподобання дещо змінились: люди менше стали брати історичну літературу та літературу з саморозвитку, хоча, здавалося б, криза мала спонукати купити саме цю категорію продукції. Але ні – попитом зараз користується художня література. Можливо, люди хочуть відволіктись від проблем та просто відпочити».
Попитом користується дитяча літератураФото: Свои
Більш затребуваною стала дитяча література, але це пояснюється тим, що почався навчальний рік, вважає директор слов'янської «Книгарні Є». Під цю категорію товару в крамниці виділено окреме приміщення. Після карантину майже на всі видання торгове підприємство зробило знижку 20%. Такий маркетинговий хід дозволив певною мірою вирівняти «просідання» за час вимушеного простою.
«Ми постійно шукаємо якісь нові форми. Наприклад, зараз ми активізували адміністрування сторінок в фейсбуці та інстаграмі. Раніше замовляли рекламу на розкручених сайтах та потім від цього відмовились. Бо зрозуміли, що читачі щоденного новинарного потоку навряд чи стануть нашими клієнтами. І хоча до великих обсягів продажу нам далеко, перше завдання ми вже виконали – довели, що на сході українська книга користується попитом і може бути предметом ведення бізнесу».
Книгарня Є у Слов'янськуФото: Свои
«Деякі російськомовні книжки в Україні дешевші, ніж в самій Росії»
«Рішення займатись розповсюдженням українського культурного продукту в Слов'янську є прямим відтворенням моєї громадської позиції, – продовжує Віктор Разживін. – Але я вважаю, що працювати з покупцем, особливо тут, треба м'якше. Усі наші працівники розмовляють українською, але від відвідувачів ми цього не вимагаємо, щоб не створювати тиск. Людина має відчувати себе у нас комфортно, тоді вона захоче завітати знову. А конфлікти лише шкодять бізнесу. Ми і так працюємо у досить складних умовах, бо на відміну від обласних центрів і столиці маємо обмежену кількість відвідувачів, тож повинні виявляти до них максимум уваги і розуміння».
Щодо заяви центрального офісу «Книгарні Є» та реакції на неї з боку спільноти, директор слов’янської філії висловив таку думку: «Було очевидно, що багато хто з тих, хто критикує, жодного разу не заходив до нашого мережевого магазину. Справа в тому, що російськомовні книги, разом з англомовними, ми продаємо від самого початку роботи».
Стелаж з зарубіжними книжкамиФото: Свои
У загальному обсязі товару сектор «іноземна література», до якої належить і російська, займає в книгарні приблизно 10%. Так само – і у всіх крамницях мережі «Є».
«Єдине обмеження – дитячої російськомовної літератури у нас немає. Серед наших клієнтів є люди, які купляють в нашій крамниці тільки російські видання. Тим більше, що часто вони дешевші за українські. Скажу парадоксальну річ – в Україні деякі російські книги продаються навіть дешевше, ніж в самій Росії. От вам і мовна експансія, а точніше приклад державної політики. Заява «Книгарні Є» – це насамперед сигнал про існування проблеми в українському книгарстві».
Книгарні доводиться приваблювати клієнтів знижками та акціямиФото: Свои
Ефективно просувати вітчизняний поліграфічний продукт можна лише за підтримки держави. Наразі в Україні – це справа приватної ініціативи, наголошує Разживін.
«Видавництвом та продажом української книги займається багато організацій, в галузі працюють тисячі людей, які вкладають в цю справу душу і серце, але ми товчемось на одному місці. Більш того – за період карантину виготовлення поліграфічної продукції в Україні скоротилось на 23%. Звичайно, агенти вітчизняного ринку книги мають здійснювати якісь кроки, аби зберегти бізнес – розширюють асортимент, оголошують акційні знижки. Без державної підтримки розвиток галузі відбувається, об'єктивно кажучи, дуже повільно».
Книгарня поряд із фронтом
«Українська книга – то наша зброя. І найбільше це відчуваєш, перебуваючи біля лінії фронту», – каже бахмутчанин Володимир Дериведмідь, який п’ять років тому відкрив в своєму місті книжкову крамницю «Еней».
Книжкова крамниця Еней в БахмутіФото: З особистого архіву
Зареєструвавшись наприкінці 2014-го як приватний підприємець, Володимир декілька місяців витратив на перемовини з видавництвами Києва та Тернополя. Уже на початку 2015-го орендував приміщення, поробив в ньому стелажі, завіз літературу і почав працювати. Але тривало це недовго. Через комунальні негаразди приміщення довелось залишити і шукати щось нове. Згодом вдалось дистанційно домовитися про оренду крамниці площею 43 кв. м, вбудованої в багатоквартирний будинок, власник якої мешкає зараз в Луганську.
Книгарня «Еней» розташовується на зручній локації – біля залізничного та автовокзалів, поруч з гастрономом і відділенням «Ощадбанку». Місце загалом досить людне, тим більше, що саме тут відбувається ротація військових підрозділів ЗСУ. Отже частину покупців складають військові.
Частину клієнтів крамниці складають військовіФото: З особистого архіву
«З місцевих мешканців здебільшого заходять батьки з дітьми, купують різноманітну дитячу літературу, зошити для школи, розмальовки для малечі тощо. Користується попитом юридична література, яку купують студенти, співробітники судів та правоохоронних органів, приватні адвокати. Є попит і на художню літературу – детективи, фантастику, любовні романи. У гендерному вимірі більшість відвідувачі складають жінки, їх буває 7-8 на десяток покупців, – ділиться спостереженнями власник крамниці».
Після того як Володимир поставив у крамниці ксерокс, до нього почали заходити мешканці тимчасово окупованих територій, яким було потрібно зробити копію документів.
«У перші роки таких за день бувало десь 10-20 осіб. Мені цікаво було спостерігати за їхньою реакцією, коли вони опинялись в просторі з українськими книжками, вишиванками і прапорами».
Впливати на дорослих через дітей
Назвати свій бізнес успішним в комерційному розумінні Володимир Дериведмідь не може. Навпаки, на утримання приміщення йому доводиться докладати власну пенсію військовика.
«Взимку, коли до орендної плати додається платіжка за опалення, книгарня занурюється в мінуси, і тільки за літо вдається трохи фінансово оклигати, – зізнається підприємець. – Зрозуміло, що купівельна спроможність людей зараз невисока, тому я намагаюсь ставити ціни не дорожчі, ніж в інтернеті. Спілкуюсь з видавцями, прошу зробити мені знижки або взяти на себе транспортні витрати. Але в цілому прибуток з цього бізнесу мізерний. Для мене важливіше те, що я можу використовувати його як платформу для популяризації української культури».
У крамниці Еней цінують клієнтівФото: З особистого архіву
Стратегічна мета нашого співрозмовника полягає в тому, щоб вишукувати та розвивати таланти дітей, через яких можна впливати і на дорослих мешканців Донбасу. Дієвість такої схеми Володимир відчув колись на собі.
«За фахом я військовий, служив в Афганістані, позиціонував себе як інтернаціоналіст, у побуті й у родині спілкувався виключно російською мовою. Та коли в 1993 році повернувся до Бахмуту, то віддав доньку до дитячого садку, де відкрилась перша українська група. Коли за півтора тижня вона привіталась зі мною словами «Добрий вечір, тато», у мене чомусь аж сльози на очах навернулись. Я декілька днів над цим розмірковував і зрозумів, що я таки не інтернаціоналіст, а українець».
Із власної ініціативи Володимир Дериведмідь започаткував традицію: за прочитаний напам'ять український вірш усі юні відвідувачі крамниці отримують подарунок – книгу, сувенір або смаколик. Якщо дитина прочитає «Любіть Україну» Володимира Сосюри та заспіває українську пісню – вона отримає вишиванку.
Крім того власник «Енею» заснував приз «Сіль землі», який вручає відомим митцям, волонтерам та видавництвам, що надсилають йому україномовну продукцію. Приз становить собою суцільний кристал солі, з якого вирізьблена розкрита книга. Свого часу такий виріб отримали Левко Лук'яненко і Ліна Костенко.
Культурне гетто
У Володимира Дериведмідя дуже критичне ставлення до органів влади всіх рівнів, які, на його думку, саботують українську культурну експансію на сході. Донеччину він вважає своєрідним культурним гетто.
«Від обласної та місцевої влади допомоги немає. Наприклад, через оптову крамницю можна було б дешевше закуповувати навчальну літературу і ті ж самі зошити для шкіл. Тільки за рахунок цього крамницю можна б було легко утримувати і розвивати, але влада подібні пропозиції вперто ігнорує, тож доводиться викручуватись самотужки».
Володимир Дериведмідь у своїй крамниціФото: З особистого архіву
Втім, як вважає наш співрозмовник, така проблема властива не лише східноукраїнським регіонам, вона має загальнонаціональний масштаб. На підтвердження він розповідає історію:
«На одній з книжкових толок, що проходили в Донеччині, ми познайомились з власницею декількох книжкових крамниць зі Львова, яка поскаржилась, що через високу оренду одну з крамниць їй доведеться закрити. Згодом ми поїхали до Львова, де через колег та знайомих вийшли на декількох підприємців, що гіпотетично могли б підтримати торгівельний об’єкт».
Наприкінці нашого спілкування Володимир Дериведмідь зізнається, що його все частіше відвідують думки про закриття свого підприємства через неприбутковість.
Свої в Telegram 
