Истории

Координаторка розмовного клубу «Файно» в Краматорську — про новий закон та вивчення української мови

Анна КУРЦАНОВСКАЯ, журналист
27.04.2019 10:46
25 квітня Верховна Рада України ухвалила закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Його підтримали 278 депутатів.

Парламент розпочав розгляд документа ще 28 лютого. За цей час депутати схвалили або відхилили 2065 поправок із 2082. Щоб цей закон набув чинності, його має підписати Президент України.

Через декілька хвилин після того, як ЗМІ рознесли цю новину по країні, координаторка ГО «Український розмовний клуб «Файно» з Краматорська Оксана Муравльова на своїй сторінці у Facebook написала: «Коли у 1985 році я вступала на українське відділення Донецького державного університету, брат говорив: «Куди ти йдеш, українська — вмираюча мова». Всі ці роки ми з ним не сходимося у цьому питанні думками. Все життя пропрацювала викладачем української мови і жодного дня не пожалкувала про свій вибір! Ображалася на оточуючих, які не хотіли мене розуміти, але я завжди вірила, що цей день прийде! Закон про мову прийнято! І ніхто в Ощадбанку мені не скаже — «ми же регіон рускаязичний». Вітаю вас всіх! Всіх, хто вірив і любить рідну мову, рідну Україну

Свои.City поспілкувались із Оксаною і дізнались про її життя до війни, чому вона з чоловіком майже півтора року була волонтером у SOS-Kramatorsk і як вдалося відродити у місті розмовний клуб «Файно».

З російською не склалось ще у другому класі

«Коли надумала вступати до університету, брат відмовляв. А ось батько мене підтримав, адже його дві сестри були викладачами української мови. Татусь виріс на Житомирщині, хоч він поляк. У нашій сім’ї спілкувались трьома мовами — українською, польською і російською. Але ж перевага віддавалась українській, до того ж я багато часу проводила у бабусі на Вінниччині», — розповідає Муравльова.

Знаєте, коли стався переломний момент і я зрозуміла, що хочу вивчати українську мову? У другому класі! Наприкінці року в табелі красувалась єдина «4» з російської мови, а решта — п’ятірки. Можна сказати, що з російською мовою у мене не склалось ще з дитинства

Вже у восьмому класі співрозмовниця пообіцяла вчителю української, що краще за неї буде знати мову. «А вона мені на це казала, що такого ніколи не буде. Коли я їй принесла залікову книжку, лише тоді більш-менш повірила у мою обіцянку. У 1985 році вперше надрукували мою статтю «Похорон рідної мови?» в Алчевській газеті «За Металл», яку тодішні активісти зустріли невдоволено. П’ять років в університеті пролетіли, навчання мені було у радість. У 1990 році за нами, новоспеченими спеціалістами, стояла черга із роботодавців, було багато пропозицій. Я обрала роботу викладача на все життя», — продовжує вона.

У радянські часи чоловік Оксани був військовим і свого часу служив у Монголії. Потім йому запропонували переїхати у Забайкалля, але заради життя у рідній країні він звільнився з армії. «І таким чином ми опинились в Алчевську. Там я працювала в загальноосвітній школі, потім переїхали до Краматорська, а у 1994 році — до Ясинуватої. У будівельному технікумі викладала українську мову та літературу. У цьому місті, поблизу Донецька, ми жили, поки не почалася війна. До вислуги мені не вистачило декілька місяців, тобто до 25 років безперервного педагогічного стажу», —  розповіла Муравльова.

Три дні посумували і пішли допомагати іншим

«Після так званого референдуму 11 травня 2014 року у місті почали з’являтись намальовані прапори «ДНР». Ми тоді ще не знали, що треба боятися і спокійно замальовували їх».

Коли прихильники «руської весни» дізнались, чиїх це рук діло, ледве не підпалили Муравльовим хвіртку та на воротах невідомі написали «Россия», яку наступного ж дня їхня донька перетворила у віночок із ромашок. Колеги з технікуму не мовчали і кожного дня намагались перевиховувати, пояснювати, що вони неправильно розуміють розвиток історичного процесу. Тим паче, що до 2013 року патріотично налаштована жінка та її чоловік були у складі донецького осередку всеукраїнського об’єднання «Свобода».

«5 липня з дитиною поїхали у відпустку. Додому так і не повернулися. А чоловік 27 липня під обстрілами виїхав з Краматорська, де живуть його батьки. Трохи були у Києві та згодом повернулися до Краматорська. Три дні посумували, а потім чоловік зустрів свого шкільного друга Олександра Ворошкова, котрий зараз обіймає посаду радника у справах ВПО в Донецькій області. А тоді він разом із Станіславом Черногором очолювали громадську організацію SOS-Kramatorsk. І ми протягом півтора року були волонтерами. Винайняли квартиру. Отримувала переселенські, пенсію по інвалідності. Ось так і виживали, при тому допомагали тим, кому було ще важче, ніж нам», —  поділилася переселенка.

Наймолодші учасники розмовного клубу «Файно» ще сидять у візочках, а вишивальниці нещодавно виповнилося 89 років

 Фото зі сторінки Оксани Муравльової у Facebook

У 2015 році вона разом із чоловіком пройшли Школу соціального посередника, яку започаткувала Українська миротворча школа (ІЦ «Майдан моніторинг», Харків). За півроку навчання зрозуміли, що у цій ситуації слід знаходити спільну мову з людьми різних поглядів, адже війна закінчиться й треба буде повертатися і якимось чином спілкуватися з тими, хто там залишався, треба думати про відбудову саме української України.

Цього ж року до Оксани звернулась Анастасія Розлуцька з Всеукраїнської організації «Український світ» та запропонувала Муравльовій стати координатором проекту «Безкоштовні курси української мови» у Краматорську.

«Якраз у жовтні 15-го року я розпочала заняття у розмовному клубі «Файно» і паралельно проводила курси української мови. Клуб «Файно» був заснований ще до війни, у 2013 році. Ініціатором клубу став Станіслав Черногор, він провів два заняття у бібліотеці і на цьому все закінчилось. Тобто ідея й назва належать йому, а я вже почала розкручувати розмовний клуб з 2015 року», — пояснила знавець української мови.

Наразі активних осіб у клубі десь до 20. «Є ті, хто приходить тільки на майстер-класи. Ми ж не тільки вивчаємо мову, а й займаємося інформаційною безпекою, соціальним посередництвом, вивчаємо традиції та ремесла, проводимо виставки, беремо участь у фестивалях. Відновлюємо давні традиції: вишивку, мотання, малювання, розпис тощо. Ще робимо для немовлят Краматорська подарунки — вишиванки, протягом трьох років проводимо акцію «Народжені в вишиванках». Наймолодші учасники нашого клубу ще сидять у візочках. Серед вишивальниць є жінка, котрій нещодавно виповнилося 89. Ось такий розбіг у віці. І все це волонтерська робота», — каже вона.

Чиновники поруч одразу переходять на державну мову

До осені минулого року популярність української мови серед жителів Краматорська постійно зростала. А потім якось все затихло. Оксана це пов’язую з президентськими виборами.

«Люди зайняли вичікувальну позицію. Часто я чула таке: «Мы любим Украину, но какая разница, на каком языке разговаривать». Чесно кажучи, я цього не розумію. У місті робляться нехай маленькі, але все ж таки кроки назустріч українізації. Дуже рідко чую мову у лікарнях, банківських установах, магазинах. Щодо цього зверталася з запитами до Ощадбанку, до лікарні. За відповідями доводилося ходити місяцями, і відповіли, що у них вся документація ведеться державною, а от Закону щодо мови в Україні ще немає і можна спілкуватися як зручно, як звикли. Тепер він є! Вивіски українською, а от спілкування російською. В крамниці «Файна пані» вже другий рік прошу обслуговувати українською, а натикаюся на холодні погляди та пояснення, що мову знають, однак є але. Влада неохоче спілкується українською. Чиновники мене дуже «люблять» і як тільки бачать, одразу переходять з російської на державну мову», —  Оксана говорить із посмішкою.

Звичайно ж, Муравльова та її оточення вітають ухвалений Верховною Радою закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної».

Закон є логічною крапкою у лояльній українізації. Садочки, школи поступово починають говорити українською, вся документація ведеться державною. Батьки мають допомогти своїм дітям і разом почати спілкуватися українською. Ми боїмося вийти з зони комфорту, боїмося вчитися, боїмося свого голосу

«Були у жовтні в Іспанії — запитала в одинадцятирічного племінником, скільки мов він знає. Почав перелічувати: іспанська, французька, англійська, китайська, українська, російська. Адже, вони не «проходять» у школі предмети, а вивчають. І він вільно спілкується цими мовами. У цьому ж, звичайно, ще й заслуга матері та сестри. Тож і нам не слід лінуватися і треба прагнути до вивчення хоча б чотирьох мов», —  зазначила координатор українського розмовного клуба «Файно»

9 порад від Оксани Муравльвої, як швидко вивчити українську мову

  • Не думати, що це складно.

  • Потрібен позитивний настрій для початку цієї справи.

  • Не можна примушувати. Будь-яке вивчення мови, не важливо — англійської, французької чи німецької, починається з бажання. І якщо бажання немає, справи не буде.

  • Спробуйте на телефоні, комп’ютері встановити основною українську.

  • Почніть розмовляти вдома, з членами родини. Намагайтесь завжди відповідати українською тим, хто до вас звертається українською.

  • У крамницях, будь-яких установах, а також до людей на вулиці звертайтеся українською. Потроху-помалу почнете мислити українською, не перекладаючи з російської.

  • Декілька перших занять присвятіть алфавіту й скоромовкам. Рекомендую встати перед дзеркалом и декламувати. Можна в цю гру втягнути всю родину, особливо дітей.

  • Рекомендую записувати на диктофон, щоб потім послухати й посміятися, а головне — зробити висновки, над чим треба більше працювати.

  • Щоб вільно розмовляти будь-якою мовою, необхідно мати як пасивний, так і активний словниковий запас. Пасивний напрацьовується читанням і вивченням слів, активний — використанням цих слів у спілкуванні. І ще добре поповнює словниковий запас перегляд фільмів, передач тощо.