«З дружиною розмовляємо тільки про город та мотоцикли». 7 історій з байкерського зльоту на Луганщині
Байкери з різних куточків України, здебільшого з Луганської, Донецької, Харківської областей минулими вихідними розбили наметовий табір у Кремінському районі Луганської області. Так проводили зліт «Ява-2020». Свои.City дізналися про їхнє захоплення і те, як дати нове життя старому мотоциклу.
«Це моя хвороба»
Для 57-річного Віталія Рязанцева, мешканця Кремінної, мотоцикл – пристрасть.
Свою першу «Яву» придбав ще до строкової служби в армії, коли закінчив ПТУ. Купив її за 300 карбованців – це дорівнювало трьом місячним зарплатам інженера. Гроші, ще будучи юнаком, відкладав після колядок і посівань, після днів народження. Також підробляв. Наприклад, працював у Кремінському лісництві.
Віталій – душа байкерської тусовки у своєму регіоні. Мотозльоти, які проходять у Кремінському районі, організовує саме він.
Минулорічний фестиваль, що відбувся на цій самій локації, присвятили 90-річчю сходження з конвеєра першого мотоцикла «Ява». Тема зльоту цього року – теж мотоцикл «Ява», який став символом покоління.
Відповідно, і приїхав сюди Віталій на «Яві». Вона зазнала трансформацій – деякі деталі змінено, з’явився багажник, але власник зберіг її рідний фірмовий колір – вишневий чи буряковий відтінок червоного.
Якщо вірити друзям Віталія, наразі в нього до семи мотоциклів. І ще кілька старих автомобілів. Мотоциклісти, знайомі з ним давно, у розмовах питають новачків чи байкерів з інших регіонів: «А ви були у Віталіка вдома?» І розповідають про те, що на його подвір’ї «мешкає» чимало техніки. Щось він ремонтує, щось переробляє, щось перетворює на ексклюзив, щось обмінює… Дати ладу всьому цьому дивовижному господарству важко, бо це потребує чималих грошей, часу й праці. З іншого боку, те, що робить Віталій, – процес, який і не потребує завершення.
– Це моя хвороба, – каже він.
А організація подібних подій – один із симптомів його хвороби.
Віталій Рязанцев куховарить
До речі, польове меню на всю компанію – перші й другі страви, трав’яний чай – справа рук чоловіка.
Купив «Яву» за 500 доларів і вклав у неї ще близько тисячі
Євгеній Повх приїхав на байкерський фестиваль з Куп’янська Харківської області. Свою «Яву-350» він подарував собі минулого року на 25-річчя. Придбав за 500 доларів. І близько тисячі доларів вклав у неї за зиму. Поміняв гуму, деякі деталі.
– Вона мені дісталася в хорошому стані, – розповідає Євгеній. – Чому обрав саме «Яву»? Бо цей мотоцикл якісний і конкурентоспроможний. Значно кращий, ніж, наприклад, китайські. І з запчастинами на нього легше. У мене був «МТ», «Урал»… На них важче знайти запчастини. А в Чехії завод, який випускає «Яви», живе.
Євгеній Повх
Для чоловіка мотоцикл – насамперед засіб пересування.
– Це абсолютно не «сервантний» варіант, – стверджує Євгеній. – З моменту покупки я проїхав близько 10 тисяч кілометрів.
«Батько возив мене на бензобаку до дитячого садка»
Сергій Пономаренко своїм мотоциклом «ИЖ Планета-3» із коляскою намотав і продовжує намотувати десятки кілометрів вулицями рідного Краматорська, Донецька область. Сергієві 59 років, він представник того покоління, для якого з дитинства мотоцикл був єдиним доступним засобом пересування.
– Пам’ятаю, як батько возив мене на бензобаку до дитячого садка, – розповідає він про перший досвід мандрів на мотоциклі.
Зараз Сергій їздить на мотоциклі 1971 року випуску. У 1988 році він купив його в родичів за 500 карбованців.
Сергій Пономаренко
– Тепер у нього третє життя, – розповідає Сергій. – У першому житті він був сіро-блакитним. Потім увійшов у моду металік…
І Сергій перефарбував його відповідно до моди й зробив тюнінг. А з 2008 року мотоцикл – сріблясто-синій. Бардачок, деякі металеві елементи – все ексклюзивне. Сергій слюсар за фахом, і його досвід, фантазія та любов до техніки зробили мотоцикл красивим і надійним.
– Я їжджу на ньому повсюди, – каже Сергій. – Щодо швидкості – більше 70 кілометрів на годину він просто не йде. І взагалі до правил дорожнього руху я ставлюся серйозно. Дехто каже: як можна їздити на мотоциклі в дощ? Я на це кажу: в дощ страшні лише дві речі. Це ями й необхідність після такої погоди мити мотоцикл. А мити його дуже важко.
Сергій планує купити автокрісло, щоб возити в колясці онука Максима.
Його мотоцикл привертає увагу всіх поціновувачів мотокраси. Не так давно на одній із байкерських тусовок у Луганській області в Сергія хотіли його купити за 25 тисяч гривень. А у 2014 році військові пропонували за нього 3 тисячі доларів. Але, як бачимо, мотоцикл залишився із чоловіком.
«Дружина байкер, а я її водій»
У Валерія й Ірини Жуганових зі Світлодарська Донецької області мотоциклів два. Цього разу Yamaha Drag Star залишилася дома, бо на фестиваль подружжя приїхало, відповідно до теми, на «Яві». Їхали до Кремінського району близько двох годин.
У Валерія були мотоцикли МТ, «Мінськ». Але з «Явою» склалися особливі стосунки.
Валерій та Ірина Жуганови
– На 18-річчя батьки подарували мені «Яву», мій перший мотоцикл, – розповідає він. – Поїздити на ній встиг п’ять років.
Ту «Яву», розібравши стіну гаража, вкрали майже одразу після того, як Валерій і Ірина одружилися.
Потім були інші мотоцикли. А другу «Яву» 49-річний Валерій вирішив подарувати собі на найближчий ювілей. Як свого роду компенсацію за першу, вкрадену. Купив її за 15 тисяч грн і ще тисяч 15-20 в неї вклав. Багато чого в цьому мотоциклі вже неоригінальне. Наприклад, кофри, куди можна покласти багато речей, – вони зручні для туристів.
На байкерські заходи Жуганови почали їздити недавно. «Підсіли» на це, особливо Ірина.
– У мене дружина байкер, а я її водій, – жартує з цього приводу Валерій.
– Це справжня сім’я, – каже про байкерів Ірина. – Ці люди такі хороші, добрі… Мені скоро 50 років, але таких людей я раніше не зустрічала.
Для Валерія з Іриною емоції від поїздок, від байкерського середовища перекривають негатив, пов’язаний з бойовими діями.
– Останнім часом ми розмовляємо, можна сказати, тільки про город та про мотоцикли, – зізнається Ірина. – Ми вирішили, що один день на тиждень має бути тільки наш.
Це день, коли подружжя кудись їде.
Навіть собака Ірини і Валерія – 11-річний пекінес Малиш – байкер. Принаймні, має байкарський прикид, який Ірина замовила йому в Миколаєві.
«Якщо ти до мотоцикла з серцем, то й він до тебе з серцем»
Байкерський рух – один із тих, де, попри тенденції до гендерної рівності, усе-таки багато важить чоловіча сила. Жінок тут чимало, але більшість із них є пасажирками. Нелля Мальцева з Лимана Донецької області – виняток.
Нелля Мальцева
Їй 44 роки. За кермом мотоцикла вона лише другий рік.
– Я вирішила, що свої обов’язки перед суспільством, перед родиною виконала, – розповідає Нелля. – Ну, знаєте, як це прийнято – «посадити сад, виростити дитину…»
Вона розлучилася з чоловіком після 10 років шлюбу. Її життя звелося до схеми «одруження – дитина – розлучення – дім». Жінка сама виховала дитину. Зараз дочці 23 роки й вона живе окремо. Реалізувалася Нелля й у професії – вона провідний спеціаліст казначейства. Відчула, що тепер має право робити те, чого хочеться їй особисто.
Був час, коли, вже полюбивши мотоцикл, вона була пасажиркою. Сісти за кермо змусило прагнення до свободи.
У новий спосіб життя Неллі вписалося й нове хобі – вона власноруч виготовляє шкіряні вироби для байкерської екіпіровки. І заробляє таким чином «на бензинчик». Найпростіше серед цих виробів – браслети та брелки на ключі, схожі на шкіряні яблучка. Зі складного – поясні сумки або ремінці, які допомагають зафіксувати пляшку, та прикраси для керма з довгими шкіряними китицями. На наших очах ними спокусився володар «Урала», переробленого під чоппер. Заплатив за покупку 300 гривень.
Нелля Мальцева продає власноруч зроблені байкерські аксесуари
Нелля виглядає як жива реклама власних виробів. Пряжки на її сумці й на ремені виконані в одній стилістиці. А джинси на колінах підсилені шкіряними вставками.
– Коли ти рухаєшся, у тебе й думки робляться іншими, – говорить Нелля про своє захоплення.
Ремонтувати мотоцикл вона не береться.
– Можу хіба що масло поміняти. Але якщо мотоцикл вчасно обслуговувати й заправляти, він за це віддячить. Якщо ти до нього з серцем, то й він до тебе з серцем.
Швидкість вона ніколи не перевищує.
– У мене є інстинкт самозбереження. І фотокартка дочки на лобовому склі.
«Люблю класику і люблю оригінальне»
36-річний Сергій Літвінов з Лимана Донецької області на мотоциклі з 23 років. «Яву» 1983 року випуску, на якій приїхав на фестиваль, купив у 2004-му.
Сергій Літвінов
– Це той мотоцикл, на який я зумів заробити, той, який був мені доступний, – розповідає Сергій.
Його «Ява» не тюнінгована. Колір металевих деталей – той самий оригінальний, заводський.
– Люблю класику і люблю оригінальне, – каже з цього приводу Сергій. – «Ява» хороша тим, що її раз обслужив – і їздиш.
Даніїл (ліворуч) та Олександр (праворуч) із «Восходом», який зібрав батько Олександра
Даніїл та Олександр, 16-річні друзі з селища Красноріченське Кремінського району, приїхали на фестиваль на мотоциклі, який для сина зібрав батько Сашка, Вадим Колтаков. Зібрав з того, що було. Відповідно до техпаспорту, це «Восход». З батькових рук мотоцикл вийшов ексклюзивний – іншого такого немає.
Вадим Колтаков
Вадим Колтаков – теж людина того покоління, для якого мотоцикл був і зрештою залишився головним засобом пересування. За своє життя він перепробував їх багато. Уміє визначити поломку, уміє зібрати мотоцикл самостійно – як зробив для сина.
Цього разу Вадим приїхав на зліт на «Тулі». Але переконаний:
– «Ява» – це найкращий мотоцикл нашого покоління.
Свої в Telegram 
