Монологи

8 цитат луганського Василя Голобородька: про КГБ, «донбаського автора» та втечу з міста

Свои.City
14.03.2019 09:16
Василю Голобородько майже 74 роки. Його вірші вивчають діти в молодших класах, хоча сам себе він дитячим письменником не вважає. У Радянському Союзі, до Перебудови, його не друкували, бо відмовився співпрацювати з КДБ. Втім, у 1970 все ж вийшла його перша збірка — у США. 

До 2004 року поет жив у селі, потім перебрався до Луганська. У 2014 війна вигнала його з власної квартири і міста. Зараз Василь Голобородько мешкає в Ірпені.

Більше про його біографію можете дізнатися із статті у Вікіпедії, а прочитати вірші можна тут (вони дещо незвичні: короткі, без рими, сповнені образності). 

Видання Opinion взяло у поета велике інтерв’ю. А ми відібрали з нього кілька найцікавіших цитат. 

Про корову

Коли криза була на початку 90-х, то і я мусив виживати за рахунок корови. Ще Калинцеві, коли ми їздили у Берлін, я казав, що тримаю дві корови. Це був 1993 рік. А він мені говорив, що це я один такий із письменників, бо ті присмокталися вже до діаспори, яка фінансувати почала їхню творчість та їхні проекти з боротьби за Україну. А мені виживати треба було.

Про мову

Починав писати свої вірші російською мовою, бо тоді така традиція була: російську мову вважали головною, а українську — другорядною. Дивна річ: хоча я завжди вважав себе українцем, однак русифікаторська машина мене теж не оминула.

Про «донбаського автора»

А я ніколи себе не вважав донбаським автором. Був такий критик Леонід Коваленко, він завжди питав — а чого в тебе нема віршів про Донбас, про шахту, ти ж там працюєш? Та я працюю в українській мові, і мені байдуже, чи я в Ростові живу, чи в Луганську, чи в Ріо-де-Жанейро. Я живу в українській мові.

Про (не)успіх

Мене не друкували майже 20 років, я пройшов певний шлях випробувань у літературному житті. Поза друком, славою, гонорарами і повагою вдячних читачів. В інтерв’ю, біографії довгий час писав і розказував про те, як мене переслідували, відраховували, як я страждав... А тоді зрозумів, що не можна цього робити: люди люблять успішних людей. А у мене життя склалося по-іншому трохи.

Про КДБ

Викликають і пропонують співпрацю. Відмовився. Пізніше думав: от я дурний. Побачив: яка Спілка, які книжки видають, як її члени живуть — квартири в центрі Києва, діток повивчали на дипломатів. А я дружину і сина закопав. Тобто ті, хто погоджувалися, непогано влаштувалися.

Про переселення у 2014

Якщо більш абстрактно й узагальнено подивитися на моє вимушене переселенство, то це, звісно, негатив у моєму житті, щось вороже. Проте воно знаходиться в тому ж руслі, що й інші негативні події. Тому не можна казати, що раніше я був такий щасливий, а тепер сиджу тут плачу, як Овідій, на берегу Ірпеня.

Про повернення у Луганськ

Коли все нормалізується, я повернувся б. Бібліотека моя мене задовольняє, інтернет є, спілкування чи театрів я не потребую. Газети там російськомовні всі, я їх і не читав. Щоправда, передплачував. <...> Я вважав, що це недовго протриває, схопив одну папку з незакінченими віршами і поїхав.

Про Східну і Західну Україну

Я проти такого поділу і увесь час говорю, що Україна давно одна. КГБ, колгоспи, міліція, комуністична партія — все було спільним. У стилі життя, мислення? А які різні стилі диктує, наприклад, колгосп? Однаковий же ж! Поменше робити і вкрасти щось: і так було по всій Україні.