Казати «Донбас» – підтримувати радянський міф. 5 важливих месседжів письменниці Олени Стяжкіної
Письменниця-переселенка з Донецька Олена Стяжкіна взяла участь у дискусії «Хочу зрозуміти Схід: розмова про Донеччину і Луганщину» на фестивалі «Бандерштат». Ми вибрали 5 важливих моментів з її виступу.
Письменниця з Донецька Олена Стяжкіна, авторка роману «Смерть лева Сесіла мала сенс», розповіла, цому цінує людей, яких обурює Донеччина й Луганщина, чому перейшла на українську і про українців в окупації. Наводимо 5 найважливіших цитат письменниці з дискусії.
Про ідею «не нашої війни»
«У серпні 2014, коли я виїхала до Києва, мені здавалося, що це страшний злочин, – що люди їдуть у метро, купують ковбасу, що по СТБ йде програма про кухарів, що на вулиці співають… Мені здавалося, що це так несправедливо! З першого дня не всі знали про війну, не всі хотіли про неї чути. Може, я помиляюся, і ковбасу купували для фронту, – але все одно була така собі ідея «не нашої війни». І сьогодні ця ідея поглинула телебачення, ЗМІ».
Про союзників
«Десь у 2016 я зрозуміла, що люди, які сваряться на Донеччину і Луганщину, – насправді мої союзники, оскільки їм не байдуже».
Про «народ Донбасу»
«Можна казати «Донеччина», можна говорити «Маріупольщина», якщо йдеться про менші території, можна – Приазов’я (чи Середазов’я, як місцеві люблять казати). Ми можемо говорити «Слобожанщина» про землі на півночі областей. Але точно не «Донбас», ми не маємо зливатися у радянський міф. Оскільки після слова «Донбас» почнеться розмова про «народ Донбасу». А тоді вже з цим «новонародженим народом» можна апелювати до ООН про право етносів на самовизначення».
Про мову своїх
«Я почала писати книжку російською, і коли дійшла до опису бойових дій, я зрозуміла, що не зможу це зробити російською мовою взагалі, це буде зрадою. Я не могла собі дозволити цього. Коли ми виїжджали з Донецька, єдиним маркером того, що ти вдома, в безпеці, – це точно була мова, якою говорять свої. Свої, безпека – це там, де українська мова».
Про тих, хто залишився
«У мене є подруга, яка залишилася в Донецьку. Однією з причин були старі батьки. На її вулиці живе вісім старих, яких вона годує в прямому сенсі. Вона каже: «Чому ми тут? Бо хтось має зустрічати з квітами українських воїнів».
Повністю дискусію за участі Олени Стяжкіної та автора книги «Я змішаю твою кров з вугіллям» Олександром Михедом можна подивитися на YouTube-каналі «Наш Формат».
Свої в Telegram 
