Це гості літфесту в українському Нью-Йорку. Письменники пояснюють, чому приїхали у прифронт
Два дні в селище міського типу Нью-Йорк на Донеччині приймає відомих письменників, журналістів, гостей з інших міст України. Тут започаткували Нью-Йоркський літературний фестиваль, який зовсім не схожий на провінційні культурні заходи у старих будинках культури. Відомі імена у програмі, потужні дискусії та навіть презентація нового медіа. Розповідаємо, чому ця подія важлива.
Зовсім не Донбас
Фокусною темою першого фестивалю стала “Справжні імена. Справжні історії”. Це передбачувано, адже цьогоріч селище нарешті добилося повернення історичної назви - Новгородське знову стало Нью-Йорком, повернуло ім’я, яке йому дали засновники - німці-меноніти. Про справжню історію заснування населених пунктів на сході століття тому у першій лекції події говорила письменниця, історикиня і науковиця Олена Стяжкіна:
“Ми не маємо називати себе Донбасом і дозволяти це робити іншим. Тому що насправді Донбас - це історія геологічна, географічна. Це історія про корисні копалини, а не про людей і про регіон. Це дуже небезпечна історія. Донеччина і Луганщина заслуговують на те, щоб наші журналісти і ми самі не шкодували літер. Зручно написати “війна на Донбасі”, але це неправда.
Війна відбувається скрізь в Україні, а постраждалі регіони - Донеччина та Луганщина. Вони різні, дуже різні всередині. Місто Краматорськ не є містом шахтарів. І Костянтинівка - місто, де роблять скло. А Нью-Йорк - це фенольне містечко. І коли наші друзі їхали зараз автобусом зі Львова, вони кажуть - ми сподівалися побачити терикони. Але ні - тут немає териконів, тут є інше: українське село, німецьке село. Тому не шкодуймо літер, і говоримо про Донеччину і Луганщину, про Бахмут і Краматорськ. Це різні історії, і ми заслуговуємо, щоб їх бачили”.
Злитися із простором Нью-Йорка
Засновниця фестивалю, письменниця Вікторія Амеліна розповідає, що фестиваль зосередився у невеликому містечку, але завдяки розголосу і підтримці, має широку географію. Щоб зібрати гостей і учасників, довелося влаштовувати рейс Львів-Нью-Йорк через Київ.
“Ми зливаємося з цим простором. Це спільний простір - від Львова до Нью-Йорка. Ми відтворювали поетичний місток - від Нью-Йорка до Нью-Йорка, в марафоні брали участь жителі американських міст. Мені здається, що так близько до лінії у нас спільний простір і з окупованими територіями. Ми віримо, що вони повернуться - і тоді наш фестиваль буде вже не прифронтовим”, - каже Вікторія.
За її словами, фестиваль - це спосіб продемонструвати підтримку людям, які живуть на прифронтовій території, показати нашу готовність приїхати сюди, працювати тут і бути разом з ними.
“Нам також важливо розповідати про Донеччину і Україні, і світу, і самій Донеччині. Щоб вони самі себе почули”, - каже письменниця.
Загалом у дводенній програмі фестивалю передбачили півсотні подій: це лекції, розмови, пікніки, екскурсії, майстер-класи для дітей та підлітків. Також в рамках фестивалю провели конкурс есеїв для дітей з прифронтових селищ.
НьюЙоркер для Нью-Йорка
Під час фестивалю відбулася презентація нового онлайн-видання - НьюЙоркер.City. За підтримки Агенції медійного росту Або його заснували активні місцеві мешканці - Крістіна Шевченко, Валерія Панасенко та Надія Гордіюк. В цьому журналі планують розповідати про події в селищі, місцевих людей та продовжувати говорити про європейську історію селища.
На презентації українська журналістка і телеведуча, голова Національної ради з питань телебачення та радіомовлення Ольга Герасим’юк говорила про важливість таких медіа у невеликих містах та їхню місію з повернення історичної справедливості.
“Свої імена треба називати. Ті імена, які забуті, затоптані, викреслені. Недаремно до цього регіону застосували стільки страшних речей, репресій. Щоби всі забули, хто вони такі. І тоді ними легко керувати.
І мене порадувало, коли я спілкувалася тут з людьми, як сказав один хлопчик. Він вже знає, ким він хоче бути - машиністом. Я спитала, чому? Бо йому подобаються поїзди. Він відповів - “ні, бо я хочу побачити світ”. Маленька людина думає про мандри, це прекрасно”.
Свої люди
Головна організаторка Фестивалю Олександра Папіна наголошує, що фестиваль робили без підтримки донорів.
“Для мене цей фестиваль важливий, бо він вкотре виявив своїх людей. Які на нашу ініціативу відгукнулися і не питали, а що мені за це буде. Бо розуміють, що це важливо і це може змінити життя людей у цьому селищі”, - каже Олександра, для якої на Донеччині це вже другий літературний фестиваль, після “Кальміюсу”.
Олександра Папіна та Вікторія Амеліна в Нью-Йорку перед відкриттям фестивалю
Ініціативу підтримала місцева влада, активісти, учасники програми - всі на волонтерських засадах.
“Ми хотіли зробити не просто розважальний захід, а поговорити про важливі речі. Згадати, що в нас є справжня історія, які намагаються відібрати”, - каже організаторка.
“Сьогоднішній день показав, що цей фестиваль буде жити, - впевнено каже засновниця Вікторія Амеліна. - І ми обов’язково повернемося і вже знаємо фокусну тему наступного фестивалю - це “Нові світи”. Ми будемо говорити і про опанування нових світів і сто років тому, завдяки чому тут і з’явився Нью-Йорк, але і про майбутнє, про те, що тут буде після війни. Одна з майстерок для дітей називалася “Місто майбутнього”. Наступного року ми вже зробимо листівки з вітаннями з Нью-Йорку не з фотографіями селища, а з цими дитячими малюнками.
Чому приїхали
Свои спитали у письменників, які вперше приїхали прифронтового Нью-Йорка і брали участь у дискусіях, чому для них це важливо.
Руслан Горовий, письменник, журналіст, волонтер, який на Нью-Йоркському фестивалі вів розмову "Зберегти наші імена, або так працює пам’ять" про Степана Чубенка та Даню Дідика
Донбас для мене - це не картинки з виставки. У юності я жив і кохав у Краматорську деякий час, для мене це абсолютно рідні землі. З 2014-го року я звідци не вилажу, бо тут війна іде. Провтикати таку прекрасну проукраїнську подію тут я просто не міг.
Ця дискусія точно якось вплине на дітей, які її слухали. Точно краще, ніж якби її не було.
У Нью-Йорка точно є надія. Чим більше буде фану та активностей, чим більше ньюйоркці протримають до себе увагу після повернення назви, чим більше все це закарбується - і буде не просто назва, а й подальший розвиток. Це як сніговий ком потягне за собою все.
Галина Крук, відома українська поетка, брала участь у читаннях та модерувала дискусію "Від імені війни. Про кого ми пишемо, коли пишемо про війну?"
Для мене це така сама територія України, як і решта України. Я свого часу бувала на сході. Мені завжди було цікаво, як люди в різних кінцях України бачать нашу цілість. Тепер для мене це теж важливо, адже це може сприйматися як такий акт підтримки. Тому що сюди не часто приїжджають культурні події - це сусідство з війною накладає негативний відбиток. Це складно жити на лінії розмежування, поряд з окупацією, є тиск цих обставин.
Галина Крук
Я боялася, що дискусія вийде занадто гострою - так і вийшло. Тому що, я сама не маю остаточної відповіді, як писати про війну. На яку відстань ми ще можемо наблизитися, щоб не травмувати читача, але сказати йому правду. Частина правди про війну може бути не рятівною, а, навпаки, важкою. А ціла правда може бути вбивчою. І ми не могли знайти якусь єдину точку в цій ситуації і дискусії, бо вона триватиме, навіть коли війна закінчиться.
Тамара Горіха Зерня, письменниця, авторка книги “Доця”, яка стала книгою року за версією ВВС.
Мені було важливо сюди приїхати, бо ми повинні всіма силами укріплювати Україну. Зокрема в прифронтовій зоні - де люди потребують особливої допомоги та підкріплення. Прикордоння, особливо прифронтове, - це ті території, де варто зайвий раз нагадати про те, що це місце є частиною великої України. Невід’ємною.
Тамара Горіха Зерня
Ідея фестивалю здалася мені неймовірно амбітною, новаторською та красивою у своїй сміливості. Просто було неможливо не долучитися.
У депресивному містечку, яке потерпає від обстрілів, в регіоні, який виснажується війною, і вони наважуються робити тут фестиваль на дуже високому рівні - програма бездоганна, різноманітна, дуже представницька. І це тут, у прифронті, де росіяни розраховують, що взагалі нічого живого не залишиться. І тут українці проводять літературний фестиваль.
Свої в Telegram 
