Ми евакуювалися зі сходу до Польщі. Ось наш досвід, як волонтери та держава допомагають українцям
Олена Бирлова, Катерина Горячко та Оксана Хілюкова мешкають в Польщі. Сюди вони евакуювалися після того, як в їхніх містах на сході стало небезпечно для життя. Краматорчанка Оксана з родиною сестри та собаками і котами мешкає неподалік від міста Ченстохова, яке вважають духовною столицею Польщі. Олена — викладачка англійської мови з Волновахи. Евакуювалася разом з сином, донькою та мамою спочатку в невелике містечко Дембиця, а нещодавно всі разом переїхали до Кракова.
А журналістка Катерина, яка жила і працювала в Сєвєродонецьку, тепер з дітьми в Щецині, це на кордоні з Німеччиною. Вони розповіли про щиру допомогу поляків людям та тваринам, про соцвиплати та іншу підтримку для українців.
Дивіться відеоверсію розмови 👇
Оксана Хілюкова: “Тваринам обов’язково треба мати щеплення та чіпування”
Можливо, я б і досі залишалася в Краматорську і продовжувала б волонтерити, але у мене тварини. А ми відповідаємо за тих, кого приручили. То ж я з двома собаками та двома котами поїхала в Польщу. А тут ще пощастило: треба було супроводити лежачу жінку, яку транспортували в мікроавтобусі з Краматорська до польського кордону.
Польщу обрала не випадково, бо 5 років тому в Ченстохова працювала. Мені тут сподобалося. Ми — 6 людей з тваринами — живемо в будинку, власник якого отримує від держави компенсацію. Це за те, що він дав прихисток українським біженцям. Виплати становлять 40 злотих (262 грн) в день за одного, а нас шість. Виходить 1572 грн. В місяць виходить чимала сума, частина йде на сплату комунальних послуг. Ці виплати держава продовжила до кінця червня (а було до кінця квітня). Потім будемо орендувати житло за власні кошти.
Одразу після приїзду оформила PESEL, це універсальна електронна система реєстрації населення. На себе одноразово отримала від держави 300 злотих (2000 грн). Ще подала заявку на допомогу від ООН — 700 злотих (4600 грн). Коли отримаю — невідомо, бо людей багато і я занадто пізно подала заяву. Дітям до повноліття оформили по 500 злотих (3300 грн) щомісяця. За свій рахунок продукти майже не купуємо, бо поки не влаштувалися на роботу. Тут дуже багато волонтерських організацій, які допомагають. І одягом, і їжею. Так що, дякуючи волонтерам, ми вдягнені та нагодовані. А ще нам надали безлімітні картки місцевих мобільних операторів, дзвінки в Україну безкоштовні.
З самого початку міський, міжміський транспорт та залізниця були безкоштовні. Зараз за проїзд по місту треба вже платити. Але кожна гміна (громада) вирішує ці питання, як вважає за потрібне.
У міській ветеринарній лікарні моїм хвостікам безкоштовно зробили щеплення. Також в країні обов’язкове чіпування тварин і носіння спеціального брелока, де буде вся інформація про кота чи собаку. До речі, тваринам їжі ще жодного разу не купувала, всім необхідним забезпечують волонтери.
Мабуть, буду в Польщі “пускати коріння”. Хочу жити повноцінно, а варіантів повернутися поки що немає. А допомогати України я і тут можу, навіть краще, ніж коли жила вдома. Зараз йде розмова про доставку їжі та ліків до Краматорська. Днями люди в Краматорську отримали вже третю гуманітарку з їжею. Хай це 30 десь лежачих та маломобільних осіб, але достатньо великі пакунки. Сподіваюся, що наступна відправка буде значно більшою.
Я вже закінчила мовний курс и отримала сертифікат. Зазначу, що курси безкоштовні. Від себе скажу: не треба боятися їхати, польське керівництво багато робить для українців.
Катерина Горячко: “Після 8 класу діти продовжують навчання в ліцеї або технікумі”
Ми з родиною мешкаємо в місті Щецині, воно знаходиться в західнопоморському воєводстві. До Берліну всього 10 км. Ще рік тому вирішили, що старша донька буде навчатися в Польщі. Чоловік тут вже працював, житло орендувала фірма, тому сюди ми не їхали на голе місце. Дорога від Сєвєродонецька до Щецина зайняла 6 днів. Дісталися кінцевого пункту 2 березня.
Зараз вже самостійно винаймаємо житло, ми перезаключили договір, фірма чоловіка гроші за квартиру перераховує власнику квартири. В 4-кімнатній квартирі нас живе п’ятеро: моя родина (я, чоловік, донька-підліток і маленький син) та сестра з маленьким песиком. Тут є всі умови: 3 спальні, зала, велика кухня. Платимо 3500 злотих, це 23 000 грн. на місяць.
Пояснюю: ви знімаєте квартиру, у вас є діти, і через деякий час у вас немає змоги сплачувати за оренду — і продожуєтет тут жити, бо власник не має право виставити вас на вулицю. Це завжди так було, не тільки зараз. А зараз є один момент — можна заключити договір, згідно з яким третя сторона гарантує: якщо ви розриваєте контракт, то вас з дітьми є куди йти. Бажано, щоб цією третьої стороною був поляк або українець, у якого є власне житло в Польщі.
Тут українські біженці не залишаться наодинці зі своїми проблемами. Вам знайдуть житло, одяг та продукти з ліками. В кожному місті багато благодійних організацій, релігійних в тому числі. У мене маленький син, потрібен був одяг для нього та візок. Все це надали волонтери.
У мене теж, як і у Оксани, є песель. По нашому — ідентифікаційний код. Щоб зробити його, треба вистояти величезні черги. Тому раджу з великого міста виїхати в менше, бо там немає черг. Саме так ми і зробили. Песель — це наш прихисток на час воєнних дій. Ми легалізовані на 1,5 року, повністю на всіх законних підставах знаходимось на території Польщі. Також ми маємо безкоштовне медичне страхування, але тільки для тих українців, які заїхали в країну після 24 лютого.
До речі, страхуванням я вже скористалася, тому що сину, якому майже 2 рочкі, потрібно було робити щеплення. Тут щеплення зобов’язані робити всім дітям, до цього поляки ставляться прискіпливо. Якщо ви не маєте підтверджених щеплень, то влаштувати дитину в садочок, до школи або в інші учбові заклади буде неможливо. Треба всі щеплення наново зробити. Майже у всіх лікарнях є асистентки педіатрів та інших лікарів, які розмовляють українською.
Оформлення соцвиплат — це квест. Тому що місто дуже велике і черги такі ж самі. Але якщо набратися терпіння, то все вийде. Допомогу оформила на дітей — по 500 злотих (3300 грн) на кожного. І отримала 2000 злотих на двох за два місяці. Також потрібно відкрити картку в польському банку для того, щоб на поточний рахунок велися виплати. Єдина проблема, з якою я зіткнулася, в мене була невелика кількість готівки в гривні, обміняти її майже неможливо. Тільки один банк знайшли, якій обмінює гривню на злоті. Краще везти валюту. Але і треба розуміти, що ми живемо ближче до Німеччини. А в тієї частини Польщі, яка поруч з Україною, нашу гривню приймають.
Українці, які отримують грошову допомогу в Польщі, не мають права знаходитись на території України більше, ніж 30 днів. Якщо ви заїхали в Польщу по внутрішньому паспорту, то буде проблематично повернутися назад. На кордоні вони просять, щоб були тільки біометричні документи, бо не розуміють, чого ви туди-сюди вештаєтесь. Якщо плануєте з Польщі їхати в іншу країну, то треба піти в ужонд (муніципалітет) і написати заяву в електронному вигляді, щоб соціальні виплати призупинили. Бо потім можуть бути реальні проблеми з поверненням цих коштів.
Влаштувати дітей можна в школи, в технікуми. Чим ми зараз і займаємося. Старшій дочці 15 років. До кінця навчального року відвідує онлайн-заняття в українській школі. Поляки отримують середню освіту після закінчення 8 класу, потім продовжують навчання в ліцей або можуть вступати до технікуму. В ліцею навчаються 4 роки, в коледжі — 5. Після отримуєш диплом про закінчення середньої освіти плюс спеціальність. Якщо заклад державний, навчання в ньому безкоштовне. Приватний коштує близько 500 злотих (3300 грн) на місяць. Дочка обрала довольно популярну спеціальність — мультимедія, фотографія та IT-розробка відеоігор. В техникумі, де буде навчатися Поліна, немає українських класів, і я цьому рада. Донька ще з минулого року займалась вивченням польської мови, тому зараз вона більш-менш адаптована, рівень А2, напевно, в неї є. В Польщі зараз існує багато безкоштовних можливостей вивчити мову, вона нескладна.
У кожному місті влада приймає своє рішення щодо пересування. Наприклад, у Варшаві було так, що за замовчуванням усі українці, незважаючи на те, коли вони приїхали, користуються міським і приміським транспортом безкоштовно. У інших містах потрібно мати з собою паспорт, щоб там була відмітка про перетин кордону. Також можна придбати проїздний у касі, ти показуєш свій паспорт — і тобі дають квіток. Ми їздимо кожного дня в транспорті, жодного разу на перевірку не попадали. Але треба уважно дивитись, які є положення в кожному місті. Краще запитати в касі, бо штрафи тут суттєві.
Повертатися нам нікуди, було пряме попадання в мою квартиру в Сєвєродонецьку. Залишаємося в Польщі.
Олена Бирлова: “Пограбували дім та офіс, залишаємося в Польщі”
27 лютого ми виїхали з Волновахи на власній машині. Окрім мене, ще двоє дітей, тато, мати, кіт та клітка з двома мишами. Першу зупинку зробили в селі під Кураховим, там татусева рідня. Чотири дні просиділи, перспектив ніяких та страшно жити біля воєнних подій, томуі я стала шукати перевізників. Знайшла приватного, який возив до Дніпра і брав по 200 доларів з людини, причому по курсу 1 до 40. У мене вибору не було.
Опісля був потяг Дніпро-Львів, звідти автобусом до Люблина за 2000 грн з людини. Там нас зустрів мій рідний брат і довез до невеликого міста Дембиця, де вже давно мешкає. Через тиждень, трохи відійшовши від довгого переїзду, звернулися до ужонду (місцева мерія).
Потім оформили песель (аналог ідентифікаційного коду), подали заяву на одноразову допомогу. Минуло трохи більше місяця — і гроші надійшли на банківську картку, яку треба заздалегідь відкрити в місцевому банку. На чотирьох вийшло 1200 злотих (майже 8000 грн). Також подала на допомогу 500 злотих (3300 грн) щомісяця на кожну дитину. 12 березня отримала, і ці виплати одразу за 3 місяці. Нещодавно відкрили доступ українцям, які приїхали після 24 лютого, до сімейного капіталу. Поясню: якщо у сім'ї є більше двох дітей та комусь з них — до 3 років, то можна оформити по 500 злотих на місяць. Всі виплати на дітей можна оформити онлайн, не відвідуючи ЗУС (Управління соціального страхування).
Моя мама вже працює — викладає фізику та хімію. Півтора місяця викладала онлайн, та нещодавно у Кракові відкрили офлайн українську школу “Незламна Україна” на базі польської. Такі школи вже відкрити у Варшаві та Вроцлаві. Я поки ще в пошуках стабільної роботи.
В Польщі не відчуваю себе чужою. Мені тут спокійно, а головне — я та мої рідні в безпеці. Менталітет поляків схожий на наш, тому я не розглядала варіанти подальшого переїзду, хоча знаю англійську. В країні з'являються грантові підтримки, програми для переселенців. Переїхали з Дембиці до Кракова, тому що тут більше можливостей реалізувати себе в тієї сфері, в якій я професіонал.
Сусіди кажуть, що наш будинок у Волновасі зовні цілий, але ударною хвилею від снаряда вибило вікно та частину даху. Нещодавно орки винесли найцінніше, що було у моего тата — його інструменти для роботи з деревиною та ремонту. Винесли навіть посуд та засоби для гоління. Мій офіс, де я працювала з дітьми теж розграбований.
Тому планую будувати нове життя у Польщі.
Багато з поляків щиро допомагають з мешканням, оргтехнікою, речами та іншим. Нам подарували одяг і навіть ноутбук. Головне — не мовчати і користуватися усіма інформаційними засобами. І ще хочу додати: щоб легше було звикнути до нового міста та нової реальності, краще знайти місця та справу для душі. Ось ми знайшли бібліотеку, галерею, художні майстер-класи, магазинчик із товарами для творчості. Все це дає сили продовжувати далі жити.
Свої в Telegram 
