Павло Вишебаба боронить країну на сході і пише вірші. Його дебютна збірка вийшла рекордним накладом

Про зв'язок з Краматорськом

Я з Краматорська, переїхав до Маріуполя, там працював і навчався шість років у Маріупольському державному університеті. А з Маріуполя приїхав працювати до Києва.

У Краматорську в мене жила мама, вона виїхала з Краматорського вокзалу за добу до того, коли його обстріляли.

З Краматорська в мене зараз дуже багато друзів, однокласників, які воюють. На Херсонщині були під час цих всіх подій. Це така спільна боротьба. Саме вони й розвінчують міф про те, що начебто на Донеччині не патріотичні люди. Ні, ці люди також пішли з самого початку повномасштабного вторгнення на фронт і до цього захищали країну. І взагалі хлопці захищають свій край, свою країну і на інших напрямках. Працюємо, йдемо до перемоги.

Як поезія допомагає тримати з'язок фронту і тилу

Я пишу десь один вірш на десять днів. Це моя нормальна практика. Я з 10 років пишу вірші, до них зараз прикуто значно більше уваги, ніж до повномасштабного вторгнення. Але це не пов’язано з тим, що я почав писати вірші, просто людям зараз потрібна поезія.

Я думаю, що вона служить таким собі місточком між фронтом і тилом. Поезія пояснює почуття — що ми відчуваємо, перебуваючи саме тут, на фронті. Мені здається, це дуже важлива функція зараз, тому що всі читають поезію — і ті українці, що знаходяться за кордоном, і ті що знаходяться у тилу.

Вони читають новини «пішли вперед», «відступили», «знову пішли вперед». Але що це говорить про наші почуття? Аж нічого.

Один вірш, одна пісня можуть розповісти дуже багато. Так люди, які служать, стають зрозумілішими суспільству, і наш досвід стає більш зрозумілим — що ми зараз переживаємо, який у нас настрій, з якими почуттями ми беремо до рук зброю

Думаю, це важливо, бо дозволяє нам не маргіналізуватися, не відділитися від суспільства, а через вірші мати спільний досвід, залишитися частиною суспільства. Я дуже не хотів би, щоб після війни ми були нікому не зрозумілими ветеранами, які не відомо що там попереживали, а тепер просто дивні. Я сподіваюсь, що вірші допомагають тримати цей емоційний зв’язок між фронтом і тилом.

Дебютна збірка віршів вийде рекордним накладом

Ця збірка поезії — мій дебют. Вона виходить 24 грудня накладом 15 тисяч примірників. Такого за історію незалежності України ще не було. Кожна книжка надрукована по передзамовленню — у неї вже є свій покупець. Тобто не так, що ми багато надрукували і потім не знатимемо, куди їх дівати.

Половина віршів у збірці військового періоду, написані вже після повномасштабного вторгнення, половина — до. Загалом, я і до цього писав про війну, яка насправді триває вже дев'ятий рік. Редактор збірки — Іван Малкович, відомий поет. Передмову до неї написав Любко Дереш — ми з ним разом їздили на схід, давно товаришуємо, виступали разом у Краматорську і Слов'янську.

Але і це не все — ми готуємося випустити другий наклад, бо з'явилися охочі купити збірку ще. Замовити книжку можна на сайті vyshebaba.com.ua. Електронна прийде одразу, а друковану потрібно буде почекати.

Чому вирішив видавати збірку самостійно

Це дозволяє трохи здешевити книжку і взагалі пришвидшити процес, тому що через видавництво це все трохи затягується. Але головна причина була у тому, що всі видавництва, які пропонували мені надрукуватися у них, хотіли тираж від 1000 до 2000 екземплярів. Максимум, що мені пропонували, 2000 екземплярів.

Уривок зі збіркиАвтор: скріншот

По відгуках я відчував, що охочих прочитати мою поезію буде більше. Та у видавництвах мені сказали так: «Ми ніколи не видавали дебютну збірку поезії більше, ніж 2000 екземплярів». І тоді я вирішив, що буду видавати збірку по передзамовленню. Мою дебютну збірку за два тижні замовили 15 тисяч людей.

Про те, що є найтяжчим на війні

Звісно, найтяжче — втрачати побратимів. Про це також є вірші у моїй збірці поезії. Там я намагався передати ці емоції, хоча, звісно, неможливо повністю передати трагедію.

Дуже багато зараз гине людей на війні... Але коли це люди, яких ти знаєш, це особиста втрата — молоді хлопці, у яких були діти і все життя попереду... У одного з побратимів буквально за місяць до загибелі народилася донечка. Це найтяжче на війні, не якісь страшні моменти, — втрачати прекрасних людей, друзів...

Ми не покинуті і зможемо перемогти. Захисник зі сходу Павло Вишебаба про волонтерів та Донеччину

Брак коштів, погрози і нерозуміння з боку людей. Як це бути зоозахисником на Донбасі

«Довгі тексти молодь не читає». Розмова з поетом-переселенцем Василем Голобородько