Цю пісню незрячий бард Богдан Коваль присвятив рідному Маріуполю. Підтримайте її своїми голосами
Богдан Коваль — відома особистість у Маріуполі. Він лауреат багатьох Всеукраїнських конкурсів для незрячих людей, поет, автор і виконавець власних пісень. У блокадному місті музикант прожив півтора місяці. Зараз чоловік з родиною мешкає у Вінниці. Про рідний Маріуполь він написав душевну пісню, яка сповнена любов’ю до міста та тугою за ним. Пісня називається “Я повернусь, місто моє, до тебе!” — саме про це Богдан мріє, але лише після того, як над Маріуполем знову замайорить український прапор.
Зайнявся творчістю після втрати зору
Богдан Коваль ще у 1992 втратив зір: коли чоловіку було 35 років, лікарі у нього діагностували дистрофію сітківки ока — відмирання клітин. Згадує, що тоді працював на заводі, робота була пов'язана з різкою металу і його зварюванням.
“Зір став катастрофічно погіршуватися, але я все відтягував візит до лікаря. Розумієте, часи тоді були важкі, треба було працювати і заробляти, щоб годувати родину. В один з днів я працював монтажником на висоті і ледве не впав. Тільки тоді звернувся до окуліста, але вже було пізно”.
Відтоді Богдан Коваль відкрив у собі творчій потенціал — почав писати вірші, пісні, музику. Переважно складає пісні в стилях любовної лірики і шансону. У Маріуполі митець випустив альбом з власними піснями, видав книгу з віршами і текстами пісень.
Багато років поспіль брав участь у міських конкурсах та фестивалях. А ще працював акомпаніатором у фольклорному ансамблі “Веснянка” на базі Українського товариства сліпих.
Рятуйте! Ми жити хочемо!
Попри те, що Богдан не бачить, чоловік вів активне життя. Так було до 24 лютого 2022 року.
“В цей день нас прийшли “визволяти”. Тільки я і досі не розумію, навіщо мене російська армія “визволила” від дому, від роботи, від друзів і від щасливого життя?”
Попервах Богдан з дружиною Людмилою жив у квартирі на Лівому березі. А коли у будинок влучив снаряд і він загорівся, подружжя спустилося у підвал.
“Дякувати Богу, що на наш будинок не скинули з літака авіабомбу, бо нас би там і поховали. Так сталося з людьми із сусіднього будинку після влучання ракети — знесло верхні поверхи, під руїнами опинилися люди. Ми чули, як звідти вони кричали, просили про допомогу. “Рятуйте! Я жити хочу!” — кричали жінки, чоловіки, діти, а ми нічого не могли зробити…”
Фільми про Другу світову війну стали реальністю у Маріуполі
Богдан і Людмила поїхали з Маріуполя тільки 8 квітня. Чоловік зізнається, що не спішив покидати місто, бо не вірив, що стануться настільки жахливі події, масові вбивства мирних людей. Лише допускав, що може бути щось схоже на бойові дії, як у 2014 році.
“Те, що колись ми бачили у фільмах про Сталінград, про Другу світову війну сталося у Маріуполі. Ніхто і уявити не міг, що таке жахіття може статися, коли масово вбивають ні в чому невинних людей, коли їхні трупи лежать на вулицях, коли на будівлі з літаків скидують авіабомби”.
Богдан каже, на той час у їхньому будинку, де у мирні часи мешкало багато сімей, залишилося лише три родини. У них на те були вагомі причини — на їхніх руках залишалися лежачі рідні.
Виступ Богдана Коваля у Маріуполі
“Ми жили на Лівому березі, вже тоді бомбили “Азовсталь”, і виїхати на підконтрольну територію не було ніякої можливості. Тому наш шлях спочатку був до Тельманового. Там ми прожили дев'ять днів, нам треба було оговтатися від пережитого жахіття. Пройшли обов’язкову на той час фільтрацію у Старобешевому. Далі найняли автівку і водій нас об’їзним шляхом довіз до Мангуша, де пересіли у іншу машину і поїхали до Бердянська. Там нас розмістили у переповненому спортзалі однієї зі шкіл. Три тижні спали на матах. Поруч з нами були такі ж постраждалі маріупольці, з дітьми, з котиками і песиками, були і ті, хто прихопив із собою клітки з папугами та канарейками. Ми свого друга теж забрали — спаніеля на прізвисько Джон”.
Лише через місяць, з четвертої спроби, Богдан і Людмила змогли виїхати з Бердянська і дістатися до Запоріжжя.
Богдан з дружиною Людмилою
“Ми змогли подолати цю “дорогу життя” від Василівки до Запоріжжя. Ця дорога ускладнювалась не лише обстрілами, а й розмитим ґрунтовим покриттям. Довелося ночувати у автівці посеред поля. На узбіччі стояли спалені машини з людьми усередині. Дружина каже, що це дуже страшна картина”.
Прихисток знайшли у Вінниці
9 травня подружжя вже було у доньки у Києві, а далі — на Вінниччину, там у селі живе теща музиканта. Згодом Ковалі переїхали у Вінницю, де їм надали кімнату у гуртожитку.
“Дружина влаштувалася працювати за фахом — Людмила бухгалтерка з багаторічним досвідом. Я теж зайнятий — працюю у обласному центрі культури “Щедрик”. З колективом “Нескорені” їздимо регіоном з концертами, нас у цьому підтримує керівництво Вінницького навчально-виробничого підприємства Українського товариства сліпих. Ще зайнявся перекладом своїх пісень, адже вони всі російською. І знаєте, це доволі складна справа, але вже дві пісні переклав українською. Далі буде!”
Виступ барда з Маріуполя Богдана Коваля
Варіант переїзду за кордон Богдан з дружиною розглядали, але так склалося, що і житло знайшлося, і робота також. Тож вирішили залишатися.
“І я радий, що зараз знаходжуся серед своїх людей на своїй землі”.
Сумні пісні про рідне місто
Поки Богдан був у селі, написав першу пісню про Маріуполь, вона має назву “Місто, якого немає”. Каже, буквально за 20 хвилин в голові слова склалися у текст, а потім і музика.
“Ця пісня — моя реакція на все жахіття, яке відбулося у Маріуполі. Всі ці емоції всередині мене накопичувалися і вийшли у вигляді пісні”.
Другу пісню “Я повернусь, місто моє, до тебе!” музикант написав вже у Вінниці. Каже, попервах завжди був у сумному настрої, а ще нестерпно хотілося додому. Через цю пісню Богдан Коваль висловив спільне прагнення кожного маріупольця — повернутися до українського Маріуполя та відродити місто, яке знищила російська армія.
“І я з дружиною, і син з донькою сумуємо за Маріуполем. Ми любимо рідне місто і чекаємо, щоб воно знову стало українським. Сподіваємося на зустріч з Маріуполем, можливо, вже цього року”.
Богдан Коваль зараз бере участь у Всеукраїнському онлайн-відборі серед виконавців авторської пісні з порушеннями зору. Музикант подав на конкурс кілька пісень, але журі обрало саме “Я повернусь, місто моє, до тебе!”
Переможець голосування представить Україну на Міжнародному конкурсі International Low-Vision Song Contest, який пройде у Німеччині.
Підтримайте Богдана Коваля з Маріуполя, проголосуйте за музиканта, він під номером 12. Голосування триватиме до 25 березня.
Свої в Telegram 
