Микиті Леуцькому з Маріуполя подарували кафе у Дніпрі. Ще він хоче відродити свою «Ізбу-читальню»
Підприємець з Маріуполя Микита Леуцький в рідному місті був власником відомої кав’ярні «Ізба-читальня». Цей заклад пережив релокацію з Донецька у 2016 році. З моменту відкриття там було втілено багато культурних та освітніх проєктів, організовувались творчі вечори та тематичні вечірки.
Під час повномасштабного вторгнення «Ізба-читальня» стала прихистком для майже 40 людей. Коли всередині березня з’явилася можливість вибратися з Маріуполя, Микита з колегами виїхав до Дніпра. Спочатку волонтерив в одному із закладів міста. Познайомившись із його власником, отримав First Wave у подарунок. Нині Микита працює над розвитком бару та шукає шляхи відродження «Ізби-читальні».
Донецька «Ізба» в Маріуполі
Вперше кав’ярня «Ізба-читальня» відкрила свої двері у 2013 році в Донецьку. Заклад став своєрідним артпростором. Там проводилося багато івентів, на виступи запрошували музикантів, як відомих, так і тих, хто тільки починав свій творчий шлях. Організовувалися культурні та літературні вечори.
Коли в місто зайшли окупанти, заклад закрився. Проте він зміг отримати друге життя. У 2016 році «Ізба-читальня» відродилася в Маріуполі. При цьому команді вдалося максимально зберегти донецький дух.
«У 2018 році в закладі змінилося керівництво. По-дружньому ми викупили «Ізбу-читальню». Можна навіть сказати, що нам її передали. Із засновниками ми постійно підтримували зв’язок».
В Маріуполі «Ізба-читальня» була на пр. Миру, 40
Микита згадує, разом з командою вони реалізовували багато задумів: працювали із соціальними проєктами, створювали лекторії. Також «Ізба-читальня» стала майданчиком для першого стендап-клубу Маріуполя.
«Головне, що все, що ми робили, було від душі. І я кажу всім, що «Ізба-читальня» — це місце, яке було створене гостями, бо багато хто докладав зусиль в організації ще більш затишної атмосфери. Якщо ремонт у будівлі ми робили власноруч, то заповнювати інтер'єр нам допомагали гості: вони приносили цікаві речі, статуетки, картини».
В закладі реалізовувалося багато соціальних проєктів. Зокрема, тут активно співпрацювали зі студентами, громадськими діячами, журналістами та активістами.
«У нас процвітав буккросинг. І ми цим пишалися. Бо люди самі приносили багато книжок, інколи писали нам і ми приїздили за ними. В якийсь момент у нас налічувалося близько 3,5 тисяч книжок».
А ще маріупольська «Ізба-читальня» продовжувала збирати творчих людей.
«Бувало, до нас приїжджали артисти з інших країн й ми робили з ними концерти. А ще траплялося, що вони приходили до нас, як гості, і того ж дня вже виступали в закладі».
В Маріуполі «Ізба-читальня» відродилася у 2016 році
Микита ділиться, багато хто з відвідувачів ставав справжніми друзями.
«Ми стали родиною. Й наша назва «Ізба» — говорила сама за себе. У планах було ще багато проєктів, проте через повномасштабну війну їх так і не втілили».
Виживання, страх та галюцинації
Микита згадує, 24 лютого 2022 року життя розділилося на «до» та «після». Вранці вони зустрілися з партнером й обговорювали поточну ситуацію. Проте тоді вони ще не уявляли, через що доведеться пройти далі.
«З першого дня ми ночували у підвалі власного закладу з друзями та близькими великої команди працівників. З кожним днем в укритті нашої історичної будівлі (будинки Іллі Юр'єва, які вже переживали війну) збиралося все більше і більше людей».
Щодня до «Ізби-читальні» приходили різні незнайомці із небезпечних районів міста, сподіваючись на «зелений коридор», якого не існувало.
«Нас побільшало, але ми не засмучувалися. Це були перші дні, і в мережі вирував дух швидкої перемоги. Кожен вірив, що все буде добре. Коли зникли електроенергія та зв'язок, ми з моїм бізнес-партнером відпустили все, що було, бо зрозуміли, що далі буде набагато важче, ніж здавалося, і краще одразу морально підготуватися до цього».
У перші дні березня місто накривала авіація.
У будівлі закладу від вибухової хвилі повилітало скло. На той момент «Ізба-читальня» стала прихистком для близько 40 людей. Серед них були діти та пенсіонери. Тому, аби до закладу не потрапили сторонні, вирішили чергувати. Спали по-черзі змінами: перша зміна з 23:00 до 03:00, друга з 03:00 до 07:00.
«На першій зміні я сидів у верхньому одязі на сходах до підвалу. Ми завісили ковдрами прохід, але це не рятувало, бо на вулиці мінус і дме крижаний вітер. Прислухаєшся до кожного звуку та чекаєш, коли зміна закінчиться, бо дуже хочеш спати. Куртку не знімаєш, бо зараз, як ніколи, боїшся захворіти, адже хвороба дорівнює смерті. А ліків не було».
Одного разу, коли через постійне чергування Микита не міг просто виспатися, у нього почалися галюцинації.
«Ти дивишся в темряві на обличчя товариша, а бачиш перед собою стару людину. Сильно трясеш головою і потім розумієш, що бачиться. Так повторюється день у день, майже щоночі. Чергування навчило спати сидячи або навіть стоячи, спершись ліктем на край дверного отвору на виході з підвалу».
Щоб відволіктися від думок про рідних та коханих, з якими давно не було зв'язку, а дістатися до них практично неможливо, Микита з друзями почали освоювати нові заняття. Наприклад, один із товаришів у підвалі навчив підприємця грати на гітарі. З іншим вони написали пісню. З третім грали у шахи.
Через недосип у Микити почалися галюцинації
«На 21-й день війни до нас приїхав мій батько зі словами: «Нам треба їхати зараз». Я вмовив команду та більшість мешканців притулку «Ізби-читальні» поїхати з нами. Сідаючи до машини, батько сказав мені: «Як приїдемо додому, не лякайся — у будинку два трупи». Перше моє питання: «Чи жива мама?». Відповів, що жива, й ми поїхали».
Дорогою в автівку вистрілив танк, але дивом вдалося врятуватися — батько Микити здав назад за кілька секунд «до».
«Потім помчав крізь чорний дим, адже дороги назад вже не було, ми почули ще автоматну чергу. Дивом залишившись живими і діставшись до будинку, де були батьки, я став свідком страшної картини: будинок друзів сім'ї зруйнований, як і сотні довкола».
Навкруги все палало, електричні стовпи лежали на дорозі, догоряли автомобілі та будинки, всюди розкидані дроти та військова техніка.
«Забігши додому, я побачив кров на стінах та підлозі. Спустившись у підвал будинку, я побачив маму. Дітей та бабусю, які жили з онукою в тому будинку. У наш будинок влучило кілька снарядів — уламками скла на місці вбило 2-річну дитину та її матір».
Микита з батьком почали садити дітей у машину, спробували завести одну з розбитих автівок поряд. Зовсім без вікон, звичайний «Ланос» вмістив у себе ще кількох людей. На Стрілці в Приморському районі, де формувалася колонна, їм допомогли та замотали вікна плівкою.
Росіяни знищили заклад
«Я любив життя, любив своє місто, свою сім'ю, свою справу, свою реальність. Тепер я нічого не маю. Ні дому, ні справи, ні близьких. «Ізба-читальня» повністю згоріла».
Несподіваний подарунок
За тиждень Микита дістався до Дніпра. Знайомі привели його до закладу First Wave.
«Цей заклад займався волонтерською діяльністю та безплатно годував переселенців. Вийшли волонтери і так само нагодували нас. Наступного дня ми вирішили приїхати і допомагати: возили та розвантажували продукти, допомагали у всіх необхідних питаннях».
Згодом Микита познайомився із власником First Wave — ветераном АТО Андрієм Сарвірою. Чоловік знову збирався на війну, тож не мав часу опікуватися закладом і подарував його маріупольцю.
«Ми продовжили допомагати переселенцям. Годували до 500 людей на день. Проте влітку кошти та запаси продуктів скінчилися. Ми не знали, де брати ресурси. Волонтерську діяльність довелося призупинити».
Микита з командою «First Wave»
Нині весь прибуток витрачається на реінвестування, аби «First Wave» почав працювати на повну. Адже тривалий час він простоював і працював лише, як волонтерський центр. Тож тепер, ділиться Микита, важко відновити його діяльність.
«Зараз «First Wave» працює, серед працівників близько 60% — переселенці. Там вже відбуваються івенти, завдяки яким збираються кошти на допомогу по різних напрямках. Багато артистів почали з нами співпрацювати. Наприклад, відновлений маріупольський стендап-клуб».
Відродження у Дніпрі
Останнім часом Микита все частіше згадує про Маріуполь та свій заклад.
«Ми з бізнес-партнером замислилися про відродження нашої «Ізби-читальні» у Дніпрі. Тому зараз шукаємо потенційних інвесторів, людей, які готові допомогти із написанням грантів та добрими порадами».
На те, якою стане «Ізба-читальня» у Дніпрі, впливатимуть декілька факторів.
«Наразі у нас є два варіанти. Перший: брати приміщення, робити ремонт власноруч, як це було в Маріуполі, створювати інтер’єр, писати гранти на обладнання для кухні й відкривати двері. Другий: знайти інвесторів, яких зацікавиться наша історія та обговорювати із ними умови нашої співпраці».
Єдине, що збережеться в будь-якому з варіантів, — максимальне наближення до відомої «Ізби-читальні».
Планується й повернення команди.
«Наразі ми підтримуємо зв’язок з усіма. Щоправда, багато хто зараз роз'їхався країною. Але коли готуватиметься перезапуск нашого закладу, ми всіх запросимо».
Свої в Telegram 
