Денис Данілов з Маріуполя відроджує бізнес у Чернівцях. З 2015 росія двічі залишала його без роботи
Маріуполець Денис Данілов мав у рідному місті мережу магазинів техніки та сервісних центрів. Власну справу розпочав після трагічних подій 2015 року на Київському ринку. Тоді 24 січня росіяни обстріляли мікрорайон Східний.
Не втрачаючи часу, вже у березні з’явився перший магазин. Справи йшли угору. Але все зруйнувало повномасштабне вторгнення. Вибравшись з блокадного Маріуполя, Денис знайшов в собі сили, аби розпочати все з нуля та підкорити нові виклики, які стали на його шляху.
Трагедія дала поштовх для рішучих дій
У 2015 році Денис працював продавцем електроніки на мікрорайоні Східний.
«Я знав всю "кухню" зсередини, розумів, як такий магазин зробити ще кращим, тому хотів відкрити власну справу. Для цього активно накопичував кошти.
Можливо, Денис і далі продовжив би збирати гроші на свою мрію, але трагічні обставини дали йому поштовх для рішучих дій.
Вранці росіяни випустили снаряди по мікрорайону Східний. Один з них влучив прямісінько в магазин — на робоче місце Дениса.
«Магазин був розтрощений. Але то було ніщо у порівнянні з тим, що на місці обстрілу було багато загиблих та поранених. На Київському ринку була страшенна паніка. Я почав вивозити людей у більш безпечні місця».
24 лютого 2015 року росіяни обстріляли мікрорайон Східний
Повернувшись, Денис почав розгрібати завали в магазині. Згадує, фактично нічого з товару врятувати не вдалося — все було посічене уламками.
«Конкуренти почали закриватися. Я знав закони ринку, тож почав купувати їхні товари. Розумів, що треба щось робити, бо нову роботу я б не знайшов. Тому став діяти».
На початку березня Денис зміг відкрити сервісний центр з невеликою кількістю товару.
«Стартував я з компаньйоном. Він займався ремонтом аудіоапаратури, ноутбуків. Я відповідав за фінансову частину: закупки товару, розробка маркетингової стратегії, розвиток бізнесу. На започаткування справи ми витратили близько 5 тисяч доларів. Наша мережа називалася «Flash».
Весь прибуток, який отримували підприємці, вони реінвестували у товар та обладнання.
«Ставку ми робили на викуп та реалізацію б/в техніки, оскільки в той період у людей не було багато грошей на придбання нових, дорогих речей. Тож ми пропонували таку альтернативну техніку. Її завозили зазвичай з Європи».
Крім того, в асортименті були необхідні комплектуючі, які тут і зараз дістати було складно.
«Справа йшла угору. Майже через рік відкрили на тому ж ринку другий магазин, згодом — третій. Динаміка розвитку дозволяла відкривати по одній точці на рік. Капіталізація лише на товарах в одному магазині в середньому складала 15-20 тисяч доларів на рік».
В одному з магазинів партнери зробили капітальний ремонт.
«Ремонт робили в стилі лофт. Все своїм коштом. Лише на те, щоб привести будівлю у належний вигляд, витратили близько 20-ти тисяч доларів. Це був останній магазин я відкрив перед повномасштабною війною».
Мережа електроніки «Контраст»
Вже самотужки, без допомоги компаньйона, Денису вдалося викупити залишки попередньої мережі електроніки «Контраст».
«Знаходився він через дім від моєї основної точки. Але назву тієї мережі змінювати я не став, аби створювати ефект конкуренції всередині району».
На перехресті трьох держав
Бізнес розвивався, втілювалися та реалізовувалися нові задуми. Про те, що розпочнеться повномасштабна війна, ділиться Денис, були передумови.
«Американська розвідка попереджала про загострення ситуації, про те, що зосереджуються російські війська поблизу наших кордонів. Ми всі відмахувалися, проте тримали руку на пульсі».
Напередодні вторгнення Денис зробив закупку товарів. Брав найнеобхідніші речі — павербанки, гарнітури, дешеві телефони та ноутбуки — те, що зможе працювати без світла.
З перших днів повномасштабної війни працював лише один магазин. Денис намагався розпродати товар. Але найбільший попит був лише на павербанки — їх розкупили майже одразу. Інший товар залишився.
«Все фактично було поховано. До 7 березня ми ще були в Лівобережному районі. Коли зрозуміли, що переховуватися тут вже неможливо, перебралися у Центральний район — на колишню фабрику Roshen. Там було непогане сховище».
Коли ситуація почала ще більше загострюватися, Денис зрозумів, що залишатися в місті вже неможливо. Тож 15 березня він з родиною виїхав з блокадного Маріуполя.
«Це була запланована евакуація, проте бої точилися вже в центрі. Тож дорога була дуже складною. Спочатку ми рушили до Бердянська. Звідти до Запоріжжя, де затрималися на один день. А потім рушили в село Мамалига Чернівецької області. Воно розташоване на перетині трьох держав: України, Румунії та Молдови».
В цьому селі живе кум тестя, який прихистив родину Дениса.
«Там ми пробули декілька тижнів. Дружина працювала в міжнародній компанії, офіси якої були в декількох містах. Ми обрали Чернівці, й переїхали туди».
Денис з дружиною
Спочатку оселилися у гуртожитку.
«Тесть залишився в селі. А ми в одній кімнаті жили з дружиною, дитиною та мамою. На маленькій площі було важко організувати побут, тож ми розуміли, що треба щось міняти».
З нуля та з новими викликами
Дружина Дениса працювала віддалено. Він же був у пошуках роботи.
«Так я натрапив на одне з оголошень про вакансію — шукали працівника, що вміє збирати комп'ютери. Я відгукнувся. Прийшов на співбесіду, поспілкувався з керівником, розповів про свій досвід та вміння. Так і я знайшов роботу, і робота знайшла мене».
У перший робочий день один з керівників компанії звільнився, тож Денис став на його місце.
«Кар’єра просувалася швидкими темпами. Я був і стажистом, і збірником, і закупником, і керівником. Я постійно заглиблювався у вивчення нового. В Маріуполі я не займався імпортом. А тут доводилося з ним працювати».
Навантаження та вимоги в роботі постійно зростали.
«Дехто цього не витримував, і у нас був плин кадрів. Я пропрацював в цій компанії пів року — і це вважалося довго».
Денис розумів, що залишившись в компанії, він не зможе самостійно розвиватися і втілювати власні задуми. Тож у вересні він звільнився і спрямував свої зусилля на відкриття власної справи. Денис каже, якби не наважився на цей крок, то його задуми так і залишилися б зародком.
«Не втрачаючи часу, я почав закуповувати деякі товари: навушники, павербанки, шнури, зарядні пристрої, які планував вивести на ринок України. Паралельно робив детальний аналіз, які фірми та компанії мають попит та відповідають якості».
Найважчим, ділиться Денис, було зробити якісний моніторинг. Було важливо знайти надійного постачальника, який привезе якісний товар.
«Я вивчав терміни та вартість доставки. Буває таке, що доставка обходиться дорожче, ніж сам товар. А ще було дуже важливо, аби все замовлення відповідало заявленим характеристикам».
Отримавши необхідні результати моніторингу, вивчивши ринок, Денис зайнявся онлайн-торгівлею.
«У мене вже з’явилися постійні клієнти-оптовики, яким я організовую доставку товарів. Для мене це новий виклик. У Маріуполі я мав фізичну точку продажу, зараз все в режимі онлайн. То стало своєрідним викликом, який я гідно прийняв».
Наразі, ділиться Денис, окупність від продажів становить 100%.
Зараз Денис починає замислюватися про збір команди, з якою буде розвивати власну справу.
«А ще я планую знову відкрити мережу офлайн-магазинів, оскільки такий вид продажу завжди продуктивніший. Шукаючи товар онлайн, людина забиває умовні параметри та встановлює ціну. Якщо щось не розуміє чи не знаходить, закриває віконце та нічого не бере. А ось у фізичній точці продажу, якщо є грамотний продавець, людина ніколи не піде з порожніми руками».
Свої в Telegram 
