Не могла сидіти і чекати. Адвокатка Маргарита Полєсовая пішла добровольцем у тероборону
Маргарита Полєсовая до 24 лютого 2022 працювала начальницею юридичного відділу одного з банків, паралельно займалась адвокатською діяльністю. З початком повномасштабного вторгнення росії жінка зняла діловий костюм і одягнула військову форму. До лав тероборони вона прийшла солдатом, а зараз вже молодша лейтенантка. Свої поспілкувались з Маргаритою про службу, надії, страхи та мрії військовослужбовці.
Ми зустрічаємося з Маргаритою у її кабінеті, бо останні місяці молодша лейтенантка очолює групу Цивільно-військового співробітництва Донецької окремої бригади територіальної оборони. Не без усмішки каже, що прийшла сюди і змогла організувати все так, щоб її відділ став найкращим. І зараз в неї беруть поради начальники відділів цивільно-військового співробітництва інших бригад.
«ЦВС — це взагалі за стандартами НАТО, і це було складно. І взагалі ніхто не розумів, що це таке, що з цим робити і як. Тому ми самі крок за кроком розробляли і документацію, на підставі якої ми будем діяти, і плани, за якими ми будем діяти, і способи, і засоби. Я можу сказати, що у нас все вийшло».
У підпорядкуванні у Маргарити здебільшого чоловіки. І кожен слухається молодшого лейтенанта, бо в армії тільки так, а не інакше.
Завдання групи цивільно-військового співробітництва — збір інформації на територіях поблизу лінії фронту. Група працює щодня. Зібрана інформація аналізується, узагальнюється. А потім передається в планування. Це потрібно для виконання завдань за призначенням.
«Якщо це буде евакуація, ми маємо розуміти, що той міст готовий до евакуації. Шляхи, дороги, залізничне сполучення також готові до евакуації. Окремий напрямок — робота з людьми. Ми спілкуємось з місцевими жителями, з’ясовуємо їхні потреби. Це і місцеві, і переселенці. І люди, які потрапили в складні життєві умови через повномасштабне вторгнення. Це постійне спілкування».
Як і кожен військовослужбовець, Маргарита не вдається в подробиці виконання завдань у містах, що потерпають від обстрілів. На наше прохання згадала лише, як вони вивезли багато мешканців Лиману за декілька днів до його окупації.
«Всі люди, що виїжджають, коли вже зрозуміло, що нічого доброго тут не буде, чекають, що ти знайдеш для них правильні слова підтримки. З ними треба спілкуватися і при цьому робити все швидко, щоб зберегти себе, зберегти життя тих людей, на допомогу яким ми приїхали. Звичайно, люди, виїжджаючи, плачуть. Вони залишають свої домівки. Дітям важко залишати своїх друзів, свою школу. Все, до чого вони звикли. Це дуже важко».
Маргарита каже, хоч вона і у військовій формі, але залишається жінкою. І їй, як і кожній людині, буває страшно. Але вона робить те, що вміє, і цим наближає нашу Перемогу. Мама двох синів керує відділом і знає, що після закінчення війни ніколи не візьме до рук зброю. Її чоловік працює, молодший син вчиться, а старший служить.
«Знаходячись тут, я можу сказати, що я стала сміливішою та впевненішою в собі. Але коли закінчиться війна, я хочу повернутися до мирного життя. Хочу їздити на роботу, працювати, водити дітей в школу. Але поки я повинна робити те, що зараз в мене виходить краще, і що зараз потрібно моїй Батьківщині».
Свої в Telegram 
