Ми втратили людину, чиє ім’я — символ єдності нації. Спогади рідних і друзів про Ігоря Козловського
Ігор Козловський — автор понад 50 наукових книг і понад 200 статей у словниках, енциклопедіях, наукових періодичних виданнях, а також поетичних збірок та прозових творів. Має багато нагород та відзнак від українських та зарубіжних громадських і релігійних організацій. Ігоря Козловського поважали представники всіх релігійних спільнот.
Після початку війни росії проти України залишився у рідному місті, доглядаючи прикутого до ліжка сина. Наприкінці січня 2016 року його ув’язнили представники угруповання “ДНР” за підтримку Майдану та підготовку учнів, які згодом мали проукраїнську позицію, а також за організацію молитовного марафону. Майже два роки він перебував у полоні бойовиків, був звільнений 27 грудня 2017-го разом з іншими 73 українцями.
Перші слова Ігоря Анатолійовича після звільнення були такими: "Моє серце зараз співає пісню. Воно співає пісню любові. Любові до народу України. Ми перейшли через страждання, через катування, через біль, через хвороби, моральний і психологічний тиск, але ж ми постійно відчували любов нашого народу".
Повернення з полону Ігоря Козловського
Після повернення в Україну він працював старшим науковим співробітником у відділенні релігієзнавства Інституту філософії НАН України.
Його називають "совістю нації" та "в'язнем сумління". Для багатьох він був справжнім вчителем.
9 вересня у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі міста Київ відбулася церемонія прощання з Ігорем Козловським. Тут зібралося понад 300 людей.
Військовий капелан, отець Андрій Зелінський назвав Ігоря Козловського "людиною Сонця".
Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров зазначив, що Україна, без перебільшення, втратила людину, яка знала, що треба робити, і яка щодня працювала над тим, щоб Україна перемогла у війні, прорвалася у 21 століття, а українське суспільство відбулося як потужна нація.
"Одразу, як його було звільнено з полону і він приїхав до Києва, я мав честь спілкуватися з ним. Без будь-якого перебільшення — таких вкрай інтелігентних людей в Україні не так багато. Говорив українському суспільству дуже серйозні речі, які, можливо, і не всі розуміли. Він завжди казав, що нам треба дорослішати, щоб ми відповідали усім викликам, які є у сучасному світі. Відважна людина і при тому абсолютно така не епатажна", — сказав Чубаров.
Петро Порошенко назвав Ігоря Козловського символом українського патріота, українського Донбасу, взірцем стійкості.
Петро Порошенко. Прощання з Ігорем Козловським
"Взірець віри в Бога, видатний філософ та інтелектуал, релігієзнавець, який взяв участь у створенні незалежної української церкви. Його звершення безцінні. Ми думали, що він ще багато років буде з нами. Нам його дуже не вистачає. Але ми маємо продовжити його справу, ми маємо бути разом, захистити Україну і побудувати таку Україну, про яку мріяв Ігор Козловський", — сказав Порошенко.
А для голови Українського інституту національної пам'яті Антона Дробовича, який знав Ігоря Козловського задовго до війни, він був людиною великої любові.
Друзі і колеги завжди пам'ятатимуть Ігоря Козловського
"Професор Козловський був легендою на факультеті в університеті штучного інтелекту в Донецьку. Ми приїжджали туди з колегами-релігієзнавцями з філософського факультету на конференції, то всі студенти та аспіранти говорили, що у нас є Козловський — легенда, супер професор. Він один із тих людей, хто створив спільноту українського Донецька, спільноту українського Донбасу, одне з сердець українського Донбасу", — сказав Дробович.
Поховали Ігоря Козловського на Байковому кладовищі.
Любили та поважали від монахів до рок-зірок
Денис Козловський, племінник
— Ти пішов з життя, а я не можу в це повірити, не можу збагнути, як це могло статися. Попри всі тяжкі випробування, які ти долав на своєму шляху, ти завжди виглядав молодим і сильним. До полону в тебе навіть не було медичної картки, бо ти ніколи не хворів і ніколи не звертався до лікарів.
Через лічені години після звільнення з клятої “днр” ти вийшов на летовище і проголосив таку промову, що ніхто не міг повірити, що після 700 днів тортур, карцерів та перебування в камерах смертників, взагалі можливо так звучати, так формулювати і випромінювати таку силу духа.
Племінник, дружина і син - у день визволення Ігоря Козловського з російського полону
Ти був джерелом мудрості та знання. Ти був втіленням любові та доброти. Тебе любили та поважали всі, хто тебе знав. Буддистські монахи, американські сенатори, вожді індіанських племен, козаки кальміуської паланки, равини, імами, вчені, рок-зірки та взагалі будь-хто, хто хоча б мить був з тобою в одному просторі.
Я завжди намагався бути поруч з тобою якомога більше часу, бо ти був моїм натхненням, тим, хто знає відповіді на всі запитання, джерелом знань, Вчителем. Ти сформував мене, зробив тим, ким я є. Всі мої захоплення та інтереси від тебе. Я вступив до історичного факультету, тому що ти закінчив його. Я захопився йогою, бойовими мистецтвами, історією та безліччю інших речей, тому що ти був неймовірним взірцем, і я хотів тебе наслідувати. Ти перший поставив мені платівку Pink Floyd, ти подарував моїй мамі платівку The Beatles, з якої почалося моє захоплення музикою. В 12-15 років я приїжджав до тебе майже кожну неділю, щоб просто провести з тобою час, може і просто почитати, сидячи поруч, якусь з книжок, яких в тебе були тисячі. Твої лекції, тренування та звичайні розмови за чаєм були каркасом мого життя.
Денис із Ігорем Козловським
Я був впевнений, що ти будеш жити 100 років, і я буду приїздити до тебе за порадою, посмішкою, мудрістю, за твоєю любов’ю. Ти дарував свою любов, ти віддавав себе всього людям. У тебе для всіх був час та енергія. Я завжди буду тебе любити й розмовляти з тобою у своїх думках і уві снах.
Немає таких слів, які могли б описати, все що я відчуваю до тебе. Ти був зі мною поруч все життя, з мого народження. Тепер ти десь там, у тому кращому всесвіті, який на тебе заслуговує. Бо цей ніколи не зможе осягнути, яким ти був насправді. Ти моя найдорожча людина.
Для нього всі релігії були однаково "свої"
Олексій Панич, філософ, перекладач, у минулому ректор Донецького гуманітарного інституту
— Я знав Ігоря Козловського понад тридцять років. Він був дуже глибокою і дуже багатогранною людиною. Умів знаходити спільну мову практично з усіма. Ця його унікальна спроможність яскраво проявилася ще коли він був заступником голови Донецького обласного управління у справах релігій. Уявляєте, з представниками скількох релігійних течій і державних структур йому доводилося одночасно шукати порозуміння і мати якісь справи?
Кабінет голови управління був завжди зачинений, його ніхто не бачив і ним ніхто не цікавився. Натомість кабінет його заступника — Ігоря — був завжди відчинений. І постійно або хтось туди заходив, або телефонував. Коли я сидів у нього і хтось телефонував, розмова з його боку завжди починалася однаково: "Да!... Добрый". Якось я сказав йому: "Таке враження, що всі телефонують і питають, чи ви сьогодні добрий?" А він у відповідь щоразу підтверджував, що так, добрий.
Олексій Панич (крайній зліва) і Ігор Козловський (другий зліва)
Донецькому гуманітарному інституту, який я тоді очолював, надзвичайно пощастило, що Ігор Анатолійович взявся читати у нас курс історії релігій. Кожна його лекція була для студентів святом. І після кожної лекції про нову релігію студенти доходили впевненого висновку, що ось тепер, нарешті, Ігор Анатолійович розповів про саме ту релігію, яку вважає своєю.
Спершу так подумали про індуїзм. Потім про буддизм. Потім про даосизм. Потім про юдаїзм. Потім про християнство. Але коли згодом він розповів про іслам, студенти сказали: "Ми весь час помилялися: виявляється, він вірний ісламу!" А потім ще були протестантизм, бахаїзм, харизматичні течії… Насправді для нього всі релігії були однаково "свої".
Для когось він був "гуру", духовним вчителем. Для когось розумним колегою. Для когось мудрим радником. Думаю, всебічно його знала лише одна людина у світі — він сам.
Коли він з'явився у Києві вже після полону, то виглядав практично так само, як раніше. Але в очах додалося водночас спокою, неквапливості, дещо сумної мудрості та глибоко прихованого болю.
Скільки він жив, стільки намагався ділитися з іншими тим, що знав і вмів. А знав він фантастично багато. Світла пам'ять.
Нібито був адептом всіх релігій
Олена Росінська, колишня студентка
— Ігор Анатолійович був моїм викладачем історії релігії в Донецькому, тоді ще державному, університеті. Це були лекції для невеликої групи студентів, які виявили бажання вивчати додатково напрямок "Світова художня культура". Заняття з ним — це неймовірне враження від ерудованості та шляхетності твого викладача. Він так розповідав нам про кожну релігію, що здавалося, ніби він сам був її справжнім адептом. Він розповідав такі неймовірні деталі, про які не можна було прочитати в жодній книзі...
Ігор Козловський пам'ятав всіх своїх студентів
Коли працювала в Донецькому інституті соціальної освіти, ми бачилися дуже рідко, але було приємно знати, що він є одним із засновників, бо це наче гарантувало, що мудрість втручатиметься в комерційні справи. Думаю, це дозволяло інституту бути пристойним навчальним закладом.
Ми зустрілися випадково в Києві на станції Хрещатик, він підіймався ескалатором, а я тільки заходила. Ігор Анатолійович одразу мене впізнав, і це справді рідкість, коли викладач через стільки років пам'ятає своїх студентів, це багато говорить про людину, про її ставлення до інших, до світу. Між нами був парканчик, і ми обійнялися через нього зі сподіванням на нову зустріч. Одна хвилина, але тепло від неї збереглося надовго.
Мені дуже не вистачатиме його, мого мудрого вчителя, його спокійного погляду, його впевнених слів, його роздумів. Незамінні люди є, саме вони творять наш світ, за них ми тримаємося, як за істину.
Моральний авторитет нації
Ігор Зоц, головний редактор тижневика "Слово Просвіти"
— З його покоління донеччан є люди відомі та успішні, але справжніх мало. Ігор Козловський був одним із них. Він став тим, до кого дослухалася країна. Про таких кажуть — моральні авторитети нації, і це правда.
Шкодую, що мало спілкувався з тезкою, і так і не розпитав Ігоря Анатолійовича про його роль у створенні студентської церкви Різдва в Донецьку у 2004-2007 роках. Тепер вона чекатиме Україну без нього...
Без Ігоря Козловського нам буде важче, але треба йти до світла, як він говорив! Світла пам'ять, уклін, не забудемо.
Був джерелом доброти, любові, життєвих сенсів, досвіду, знань
Сергій Ткаченко, учень Ігоря Анатолійовича, художник, керівник проектів Офісу Ради Європи в Україні
— Для багатьох з нас Ігор Анатолійович був джерелом доброти, любові, життєвих сенсів, досвіду, знань. Якщо ти вже попав в це середовище людей, які випили мудрості з цього джерела — ти опинявся в іншому світі, де всі були рідні, навіть якщо і не знайомі між собою.
Під час дискусія “На вістрі Сходу: за горизонтом подій”, яка відбулася в Києві 26 серпня
Протягом останнього року ми часто зустрічались на презентаціях журналу "Колесо життя". Знаючи, що Ігор Анатолійович буде на презентації, я намагався прийти раніше, щоб хвилин 15-20 до початку заходу була можливість поговорити, поставити питання. Він дивився на тебе і завжди бачив твоє серце…
Декілька місяців тому ми говорили про творчість. Я розповів, що часто ідеї картин до мене приходять, коли я слухаю його лекції. Здавалось, що він на це ніяк не відреагував. Але ввечері я отримав від нього листа з посиланням на курс його лекцій, яких ще не було в загальному доступі…
Картина Сергія Ткаченка “Самоусвідомлення”
26 серпня під час нещодавнього відкриття нашої художньої виставки я показав йому "його" картину. Ми обійнялись. Здавалось, так буде вічно. Це була наша остання зустріч. Остання зустріч в цьому Світі…
Під час численних інтерв‘ю Ігор Анатолійович часто повторював, що він "вічний боржник любові" і це борг, який неможливо віддати. Тепер ми всі боржники цієї любові і маємо віддавати іншим те, що отримали. І як може бути по-іншому, якщо ти пив з цього Джерела.
Дякую за все і спочивайте з миром, Вчителю!
Більше Козловського знає лише Господь Бог
Олександр Величко, друг сина Ігоря Козловського
— Ми з Сашею вчилися у ліцеї при ДонНУ в одному класі. З паном Ігорем тоді і познайомився. На канікулах перед 11 класом, другим курсом ліцею, ми компанією їздили в Мелекіне. Саша сказав, що тато домовився за транспорт і зранку чекає всіх біля дому. Того ранку мікроавтобус зламався і нас везли однією автівкою за два рази.
Поки чекали авто, стояли спілкувалися. Ці три години пролетіли, як мить. Глибока людина, чарівник, енциклопедія — це мої перші враження. Потім регулярно зустрічались в Донецьку на проукраїнських акціях, завжди вітались та спілкувались.
Коли його заарештували, не вагаючись подзвонив всім кого знав із "вирішуючих" в Донецьку. Знайшов адвоката, який з'ясував, де Ігор Анатолійович, зміг передати ліки та книги. Він вчив любити, любив, завжди допомагав. І ми його любили та готові завжди стати на допомогу.
На кафедрі філософії та релігієзнавства, де він викладав, ходила фраза "Козловський знає все, більше Козловського знає лише Господь Бог".
Він був голосом української нації
Саід Ісмагілов, колишній муфтій Духовного управління мусульман України “Умма”, військовослужбовець, парамедик
Вдячна всім за те, що Ігор Анатолійович у нас був
Катерина Завада, учениця, стипендіатка Ігоря Козловського, журналістка, комунікаційниця
— Ігор Анатолійович переніс надтяжкий період життя — полон в окупованому Донецьку, потім втрату сина Славка. В історії полону, на жаль, він поніс знущання злочинним угрупованням, за нас всіх — його учнів. Всіх людей, які є україноцентричні, нас, які не зрадили засадам української державності. Це важко, але він говорив про це у своїх інтерв'ю. Він казав, що коли його били, то запитували, а чого ваші учні люблять Україну? Він на це відповідав, щось філософське.
Ігоря Анатолійовича треба розглядати в контексті Донецька зокрема, й Донбасу в цілому. Бо там він був дуже на своєму місці. Він взагалі був на своєму місці будь-де, але його варто роздивлятися з історією Донецька, в якому був 33 кабінет. Його не можна прочитувати без Інституту штучного інтелекту, без мого навчального закладу, де він був одним із засновників — Донецького інституту соціальної освіти. Без Дракона (лекторію), без служінь, без його великої діяльності, як чиновника, одного і з найчесніших чиновників корумпованого регіону, який був окупований російською культурою та пропагандою.
Історія пана Ігоря дуже коротка в київському періоді й дуже довга в донецькому, і ці історії не можна сепарувати. На нього треба дивитися тотально. А він тотально був людиною україноцентричною та донецькою. Макіївською, бо він народився там. Тобто дивитись на нього без його коренів це бачити лише частину айсберга. І це треба пам'ятати. Багато речей залишається в пам'яті його учнів. Але я думаю, що ми скоро побачимо результати цієї пам'яті у вигляді книг, публікації статей, спогадів. Принаймні, я на це дуже сподіваюсь.
Дуже сподіваюся, що добрі ініціативи, як грибочки після дощу, виростають і переростають в єдиний хороший добрий простір, наповнений смислами сенсами та любов'ю. Все, що він говорив і вкладав у своїх учнів — робилося виключно з любовʼю.
Катерина Завада (крайня зліва) і Ігор Козловський
Одну з таких ініціатив я створила на своїй сторінці в Фейсбуці. Мені б дуже хотілося, щоб в Україні існував інклюзивний простір для людей з особливостями розвитку здоров'я імені Ігоря Анатолійовича та його сина Славка. За життя у них був неймовірний зв'язок, якийсь неземний. Коли душа любить душу, коли батько любить сина, це було дуже красиво. Тому мені б хотілося, щоб цей центр існував. Чому б і ні?
Він був неймовірним вчителем, сім'янином, чоловіком і батьком. Я вдячна всім за те, що він у нас був. Бо він у нас був не тільки як вчитель, а ще і як друг. Ну, а його учням хотіла побажати сил й витримки на цьому шляху горювання. І часу. Бо горе насправді потребує часу. А ще не забувати про свій дороговказ і пам'ятати, що після зустрічі з Ігорем Анатолійовичем всі їхні наступні ініціативи — це не тільки їх творчість, а ще й проєкції Вчителя.
Вчив нас ставати на місце інших людей, а не засуджувати
Володимир Фомічов, колишній студент і в’язень, був звільнений з полону в один день з Ігорем Козловським
— Ігор Анатолійович викладав у нас з 2011 року. Його лекції були відкриттям в інший світ. Його вміння поводити себе, подавати матеріал, рівень комунікації та спілкування викликали бажання вчитись та тягнутись до нього.
Мені іноді здавалось, що Ігор Анатолійович знає все на світі. Коли ми вже були в Києві через те, що “днр” нас вигнали з Донецька, я завжди намагався запрошувати Ігоря Анатолійовича на програми, які редагував (Володимир певний час працював на "Українському радіо" та телеканалі “Ісландія”). Це була точна та професійна оцінка релігійних подій в Україні та світі, а головне — бажання дати людям знання про релігію.
Може, у мене особисто це не виходило, але саме Ігор Анатолійович вчив нас толерантному ставленню до інакшого.
Коли дізнався про його смерть, відчув, що в той день якась частина життя та часу закінчилась. Може, це якась лінія, яка повинна змусити подивитись на себе реально, подивитись на світ без ілюзій і бути готовим до цього невідомого нового…
Нам не вистачатиме його порад та мудрості
Артур Шевцов, громадський діяч
— З Ігорем Козловським у мене немає якоїсь чіткої дати, коли ми з ним познайомились. Так часто трапляється в середовищі громадсько-політичних діячів, коли ви знайомитесь на якихось заходах, але через роки ви вже не можете згадати де, коли та за яких обставин це сталося. Пам'ятаю пана Ігоря на Донецькому Майдані, коли Україна виборювала своє право на краще життя. Звісно, що він не стояв осторонь під час подій в Донецьку навесні у 2014 році. Був постійним учасником наших заходів на Донецькому майдані, організатором молитовного марафону, який проходив на площі Конституції.
Пан Ігор залишився в Донецьку, де і перебував аж допоки його не заарештували. Його допитували й звинуватили в тому числі в тому, що він був членом Донецької міської організації Всеукраїнського об’єднання “Свобода” і що в серпні 2014 року на площі Конституції під час проведення молитовного марафону я особисто вручив Ігорю Анатолійовичу партійний квиток. Такого, звісно, не було, все це вигадана бойовиками маячня. Окрім того, під час обшуку житла у пана Ігоря була знайдена "екстремістська література". Річ у тому, що цю літературу, яку виявили вдома у Ігоря Козловського, спочатку знайшли і вилучили під час обшуку у мене вдома в Донецьку двома тижнями раніше.
Ігор Козловський
У моїй квартирі нікого не було. Невідомі люди зі зброєю виламали двері, вломилися до мого житла, обшукали все і знайшли так звану екстреміську літературу. А насправді це були книжки українською мовою, якась патріотична література тощо. На підставі всього цього Ігорю Анатолійовичу "пошили" кримінальну справу і ми з ним проходили в цих всіх так званих судових інстанціях окупаційної адміністрації фактично по одній справі, по одному звинуваченню. І по цій справі пана Ігоря мурижили в ворожій катівні майже цілих два роки.
Але коли, на щастя, його вдалось звідтіля визволити, пан Ігор ніколи не залишався осторонь від громадсько-політичної й наукового середовища. Він дуже активно виступав, дуже активно читав лекції, взагалі дуже активно займався своєю улюбленою справою.
І з його відходом в інший світ Україна в цілому і наш український схід зокрема втратив велику людину, великого діяча, великого науковця. І нам його дуже не вистачатиме у нашій подальшій боротьбі зараз і в майбутньому, вже під час побудови нової, мирної України та звільненого українського Донбасу. Нам не вистачатиме його порад, не вистачатиме його мудрості. Але, на щастя, залишились його ідеї, залишились його книжки й залишились його учні, які продовжують втілювати всі ці речі в життя. Тому я вірю в те, що справа Ігоря Козловського буде жити в Україні й надалі.
Він був символом безперечного українського Донецька та сили духу єдиної України
Сергій Шевченко, громадський діяч, засновник та координатор волонтерської мережі “Солдатський комітет”, учень Ігоря Козловського
— Ігор Анатолійович був моїм ректором та викладачем, моїм Вчителем! Під його керівництвом я робив свої перші кроки, як історик та релігієзнавець, спочатку у Донецькому відкритому університеті, потім у Донецькому інституті соціальної освіти. Саме з його благословення та завдяки його підтримці я отримав можливість викладати в інституті під його керівництвом.
На початку 90-х Ігор Анатолійович був тією людиною, хто відчинив безліч дверей до нового, ще незвіданого, зробив наше рідне місто Донецьк місцем культурних феноменів та експериментів.
Сергій Шевченко на прощанні з Ігорем Козловським
Я часто бував у його кабінеті, у комітеті у справах релігій у Донецьку, у маленькій кімнатці, заваленою купами книг.
Пам’ятаю, як у першу нашу зустріч він спитав мене:
— Скільки Вам років?
— 21.
— Чудовий вік для зухвалості.
Для зухвалості… Таким був Козловський: за межею умовностей, на крок уперед від прийнятого, новатором і, як показало подальше життя, людиною не тільки чуйною та мудрою, а й твердою та сміливою.
У 2014 році, коли Донецьк був наповнений сєпарами, які розповзлися по всьому місту, як блохи, і бути українцем стало смертельно небезпечним, Ігор Анатолійович вкотре відкрито заявив про свою громадянську позицію, організовував і особисто брав участь в акціях за єдність України, надихав нас, молодих, на боротьбу. Він залишився в окупованому Донецьку, де на нього чекала особиста Голгофа в катівнях окупаційного режиму. Катування і болісно довгі дні в брудному, смердючому підвалі в’язниці "днр", яку ці тварюки любовно називали “гестапо”... А він писав там гарні та душевні вірші про красу та велич людського духу. Залишаючись Людиною навіть у цьому пеклі людському, і вселяючи віру та сили в тих нещасних, хто був з ним поруч.
Я пам’ятаю, як ми всі боролися за визволення цієї Великої Людини, і як я плакав від радості, коли бачив кадри обміну наших полонених, серед яких був Козловський.
Щодня я читав його мудрі сентенції у Фейсбуці, радів, коли він вподобав мої пости, і листувався з ним з різних питань. Він був моїм моральним маяком, символом безперечного українського Донецька та сили духу єдиної України. Моїм Вчителем. І ось його більше немає. З цією жахливою очевидністю ще доведеться змиритися.
Ця людина своїм особистим подвигом, своєю жертвою та своїм щоденним подвижництвом об’єднувала схід і захід, північ і південь, всю Україну, що бореться, народжується наново у вогні війни, що повстає з попелу в ім’я майбутнього.
Якось він сказав, що найбільшою його турботою та тривогою є діти. Діти, які зростають нам на зміну. Чи не за це ми воюємо сьогодні?
Для мене і, я впевнений, для багатьох патріотів, ця людина є символом духовної єдності нації! Україна тужить за тобою!
Пам’ятник та вулиця на честь видатного вченого
Учні Ігоря Анатолійовича створили ініціативну групу "Совість Нації", щоб вшанувати пам'ять видатного вченого, патріота, громадського діяча. Мета — встановити в Києві пам'ятник і назвати вулицю на честь Ігоря Козловського.
"Ми не можемо повернути життя, але ми можемо зробити так, щоб ім’я Ігоря Анатолійовича Козловського жило у пам’яті. Ця людина, цей син України гідний того, щоб пам’ять жила не лише в наших серцях, а й стала частиною спільної історичної пам’яті. У столиці України, місті Києві, що він любив, має бути вулиця його імені та має бути пам’ятник. Козловський — символ нової сучасної України, яка бореться сьогодні, та вільної завтра! України, про яку він мріяв, за яку він боровся”, — йдеться у повідомленні ініціативної групи.
Долучайтесь, історія вільної України створюється зараз, кожним із нас
Монобанка: https://send.monobank.ua/jar/346oyqLiQJ
Номер картки банки: 5375 4112 0894 7312.
Свої в Telegram 
