Олександра Педака у полоні засудили на 32 роки. У неволі у бійця виявили злоякісні пухлини на тілі
На війну пішов, щоб помститися за батька
Олександр Педак родом із Запоріжжя. Працював на взуттєвій фабриці та меблевому виробництві. Його військовий шлях розпочався у 2017 році після загибелі батька на війні. Він пішов воювати добровольцем, служив у складі 72-ї бригади. Батько загинув під Авдіївкою.
«Сашко прагнув помститися за батька. Спочатку його забрали на строкову службу, але він там пробув недовго і підписав контракт з військовою частиною 3029 у Запоріжжі. Ми познайомилися невдовзі після цього. Я сама з Маріуполя, і у 2018 році він перевівся до «Азову», — розповіла дружина.
Олександр і Олена
Олена і Олександр познайомилися випадково.
«Я після роботи поїхала до бабусі в село. Вони якраз були там на ротації, стояли на блокпостах у Мирному, це Волноваський район. Ми випадково зустрілися в магазині, а потім я з подругою пішла на ставок і вони теж були там. Зав’язалася розмова, так і познайомилися. Ввечері, коли поверталися зі ставка, Сашко взяв мій номер телефону, і ми почали спілкуватися. Я повернулася на роботу до Маріуполя, але щовихідних сідала на останню електричку і їхала до нього. Там проводили час разом. Потім у них закінчилася ротація, вони повернулися до частини, а я залишила роботу й поїхала до нього в Запоріжжя. Там ми прожили недовго, а згодом переїхали до Маріуполя», — пригадала Олена.
У 2018 році Олена і Олександр розписалися у Волновасі, а жили у Маріуполі. Олександр служив кулеметником в «Азові», його підрозділ базувався в Урзуфі. Згодом Олена дізналася, що стане мамою, але з восьмого тижня вагітності пролежала у лікарні на збереженні.
«Саша намагався, коли його відпускали, приїжджати щовечора до Маріуполя. Він приходив до мене в пологовий, щоб провідати й привезти різні смаколики. А на вихідних, коли мав змогу поїхати додому, проводив зі мною в лікарні цілий день», — згадує дружина.
Олександр із сином
Ковід, вторгнення, “Азовсталь”, полон
У березні 2020 року у «Саника» закінчився контракт, родина планувала виїхати до Польщі. Там у нього живе двоюрідний брат. Але почалася пандемія COVID-19, і планам не судилося реалізуватися. Тож Олександр підписав із «Азовом» другий контракт, і вони залишилися жити в Маріуполі.
За кілька днів до повномасштабного вторгнення Олександр запропонував дружині з сином, якому було три роки, виїхати з міста. Тоді в підрозділі формували списки рідних бійців і автобусами вивозили до Запоріжжя. Проте Олена вирішила залишитися в Маріуполі — думала, що події розгортатимуться, як у 2014 році, і що наша армія швидко виб’є ворога.
«24 лютого чоловік подзвонив і сказав: “Швидко збирайтеся і виїжджайте”. Але вже нікуди не випускали, і автобуси не їздили. Ми з сином довго були на вокзалі, шукали хоч якесь таксі. Але ніхто не погоджувався їхати — всі казали, що виїдуть, а назад уже не зможуть повернутися, бо не пропустять. Та знайшовся один добрий чоловік, який погодився допомогти. Сказав: “Добре, я вас вивезу”. Ми рушили, але на першому блокпості нас розвернули й відправили на інший. Поїхали туди — там така ж історія. Тоді він повіз нас полями й лісами, об’їжджаючи блокпости. Близько чотирьох годин ми стояли на заправці на трасі. Загалом дорога з Маріуполя до Запоріжжя зайняла 11 годин. Я заплатила водієві приблизно три тисячі гривень, але це була моя ініціатива — він навіть не хотів брати гроші», — розповіла Олена.
Ще на початку «Саник» намагався дзвонити щодня, інколи навіть о четвертій ранку. Казав буквально кілька слів: що живий і що з ним усе добре. Згодом почав виходити на зв’язок рідше. Бували моменти, коли дружині писали побратими, що Олександр на завданні і як тільки матиме змогу, обов’язково зв’яжеться.
Олександр Педак у війську з 2017 року, нині воїн після оборони Маріуполя вже чотири роки у російському полоні
«Він майже нічого не розповідав. Знав, що я все дуже близько сприймаю, що сама з дитиною і у нас нікого немає. Не хотів, щоб я хвилювалася. У нього завжди було: “Все добре, все файно”. Казав, що от-от і ми будемо вдома. Він завжди так говорив. Фотографії почав надсилати вже з “Азовсталі”, коли потрапляв на якусь позицію чи місце, де був зв’язок. У полон вийшов у ніч на 18 травня. Перед цим зателефонував і попросив не хвилюватися. Говорив, що перших поранених уже вивезли до Запоріжжя, що скоро і вони будуть там», — пригадує дружина.
Олександра разом з іншими оборонцями Маріуполя повели в Оленівську колонію. Звідти Олена отримала повідомлення: «Все вийшло не так, як нам обіцяли. Мабуть, ми тут надовго…». 28 липня 2022 року «Саника» перевезли у Донецьке СІЗО. А вночі росіяни зсередини підірвали один із бараків — тоді загинуло близько пів сотні військовополонених.
Засудили за тероризм — це вже другий вирок
У Донецьку відбувся «суд». Звідти чоловіка возили до Маріуполя на допити. Наприкінці травня 2023 року Олександра Педака так званий «Верховний суд ДНР» визнав винним разом із ще одним побратимом у вбивстві двох цивільних.
«Потім усіх засуджених етапували в Ростов, а звідти почали розвозити по різних місцях для відбування покарання. Коли його етапували з Ростова, вони ще були разом із побратимами, але потім їх почали розвозити по одному. Дорогою до Володимирської області він потрапив до Нижнього Новгорода. Там сталася дуже приємна несподіванка — інші ув’язнені дали йому телефон. І вперше за довгий час він зміг мені подзвонити. Це було в грудні 2024 року. Поки він там перебував, приблизно тиждень, телефонував і писав мені щовечора», — розповіла Олена.
З кінця грудня 2024 року до 6 вересня Олександра Педака утримували у виправній колонії №6 у селищі Мелихово у Володимирській області. Потім проти нього відкрили нову справу, і перевезли до СІЗО у Володимирі.
Допит перед першим судом
Там відбувся ще один «суд», але вирок не оголосили — повідомили, що справу розглядатиме військовий суд у Москві. Його етапували, і вже там, після тривалих допитів і слідства, винесли вирок — 32 роки колонії суворого режиму за «тероризм». Нині «Саник» уже майже два роки перебуває в одному з московських СІЗО.
«Нам дозволили листуватися, коли Сашко був ще у Володимирі. Потім дали можливість поповнювати картку і навіть телефонувати. Але він дзвонив не мені, а бабусі, яка досі в Маріуполі, бо на мій номер не міг додзвонитися. А бабуся вже передавала мені все», — розповіла Олена.
Болять нирки і спина, на тілі утворилися пухлини
Спочатку «Саник» у листах писав, що в нього все добре, живий-здоровий, має змогу гуляти на вулиці, нормально харчується. Говорив так, щоб не хвилювати дружину.
«Правду він почав говорити мені лише нещодавно, коли в нього почалися серйозні проблеми зі здоров’ям. Я вже прямо сказала: “Пиши все, як є, щоб я могла про це говорити й кудись звертатися”. Бо він постійно повторював, що в нього все добре. До нього приходить адвокат і він йому теж каже, що все нормально. А насправді це не так. Якщо всюди звучить, що “все добре”, то ніби й підстав щось змінювати немає. Тому і на обмін його не поспішають подавати», — каже Олена.
Лист від адвоката
Про стан здоров’я чоловіка вона почала дізнаватися лише у січні 2026 року. Спершу він знову сказав, що все добре, але згадав про один нюанс — шишку на руці.
«До цього чоловік ніколи не скаржився. Лише казав, що болить спина: у нього була грижа, її оперували в Києві, але залишилися протрузії. Потім стало відомо про ці утворення. А згодом у листі він написав, що має злоякісну пухлину на кисті правої руки, яка швидко росте і болить. Такі утворення є не лише на руці, а й на животі та голові. Я почала розпитувати адвоката, але він сказав, що нічого не знає і буде з’ясовувати у фельдшера. Минуло вже три місяці і досі немає відповіді. Яку стадію має хвороба — невідомо. Медичне обстеження йому не погоджують. Раніше він казав, що сильно погіршився зір: одне око майже не бачить, друге теж слабшає. Має осколкові поранення ще з Маріуполя, найбільше турбує осколок у шиї. Також говорив про нирки, їх відбили ще в Донецьку, тому йому боляче навіть ходити до туалету. Каже, що їжа не засвоюється…», — розповіла Олена.
Олександр «Саник» Педак та його побратими з «Азову» виходили з «Азовсталі» з 16 по 20 травня 2022 року. Їм обіцяли «почесний полон», який мав тривати 3-4 місяці. Минуло вже майже 4 роки — понад 700 «азовців» досі перебувають у російських буцегарнях.
Олена сподівається, що чоловіка чимскоріше повернуть з полону. Дуже хвилюється за його здоров'я і боїться за згаяний час, адже невідомо, на якій стадії його хвороба.
Поки журналістка Ганна Курцановська писала текст, Олена через адвоката отримала від чоловіка лист. В ньому Олександр пише про свій стан здоров’я.
Свої в Telegram 
