Ми — нащадки запорізьких козаків. Сміливі українки розказують світу про "Генетичний код Бахмута"
Волонтери громадської організації “Бахмут Український” презентували благодійний календар “Генетичний код Бахмута. Шлях до відродження”. Особливість цього календаря у тому, що моделями для нього стали самі бахмутяни та бахмутянки — ті, кому не байдужа доля України й ті, хто допомагає рідному краю вже майже 10 років війни. А ще за допомогою цього календаря волонтери збирають кошти для ЗСУ. Свої поспілкувалися з членкинею громадської організації “Бахмут Український” Світланою Кравченко про ідею створення календаря, а ще поговорили про Бахмут з трьома моделями, які брали участь у зйомках для благодійного календаря.
Цей календар присвячений пам'яті нашого мирного життя
Світлана Кравченко — бахмутянка та волонтерка громадської організації “Бахмут Український”. Протягом багатьох років Світлана збирала колекцію автентичного українського одягу, щоб довести світові — Бахмут та Донеччина завжди були українською землею.
“На День вишиванки у 2016 ми провели перший показ колекції українського одягу у Бахмуті. Відтоді таких показів було аж 18 — ми демонстрували колекцію майже в кожному містечку України. Навіть у Верховній Раді висіли наші фотографії”, — розповідає Світлана Кравченко
Учасниками фотосесій та показів завжди ставали прості люди — бахмутяни та бахмутянки, військові, дружини полеглих героїв, волонтери. Фотомоделями для першого календаря “Генетичний код Бахмута” стали волонтери та волонтерки міста-фортеці.
“Ідея створення нового календаря виникла під час спілкування з нашими американськими друзями, які допомагають українським захисникам. Він присвячений пам'яті нашого мирного життя, нашого незламного міста. Ми відібрали фотографії з останньої нашої фотосесії 2021 року. До нього додали світлини зруйнованого міста та символічні написи: “росія руйнує наші міста”, “росія вбиває наших дітей”, “росія — країна-терорист”.
Волонтери ГО "Бахмут Український" створили благодійний календар “Генетичний код Бахмута. Шлях до відродження”
Також на кожній сторінці цього календаря є QR-код, після сканування якого ви побачите рахунки організацій, які збирають кошти на ЗСУ. Так ті, кому небайдужа доля України, можуть допомогти армії та зробити внесок у перемогу.
Придбати цей календар можна як в Україні, так і за кордоном. Отримати його можна за донат у 250 та більше гривень, які підуть на забезпечення захисників України.
“Ми надрукували 300 календарів для України та ще 300 — для відправок за кордон. Понад 150 примірників календаря ми вже відправили за кордон. Я думаю, що ми будемо додруковувати ще, бо ми не очікували такої зацікавленості цією темою. Ми хочемо, щоб світ бачив, що українська культура — унікальна”, — каже Світлана Кравченко
Коли я вдягаю національний одяг, я відчуваю зв'язок зі своїми пращурами
Наталія Вишневецька 33 роки прожила в Бахмуті. У 1990 році вона потрапила туди за розподілом після закінчення Луганського сільськогосподарського інституту. Місто так сподобалося Наталії, що вона вирішила саме там будувати своє життя.
“Після розподілу я встигла попрацювати в кількох місцях — працювала і бухгалтером, і в податковій, а потім започаткувала власний бізнес. Тому вже 20 років я займаюся своєю справою, яка зараз у евакуації та переживає певні труднощі”, — розповіла Наталія.
До 2014 року Наталія Вишневецька жила, як каже, як і всі пересічні громадяни — дім, робота, дім. Проте почалася війна і жити у звичний спосіб уже не здавалося таким комфортним.
“Коли почалася війна в 2014 році, я зрозуміла, що не можу залишити свою країну, що треба боронити свій край, свою Батьківщину, свій будинок. Тому почала займатися волонтерством, допомагати ЗСУ, переселенцям. Так я стала членкинею громадської організації "Бахмут Український". Так уже 9 років і допомагаємо”.
Наталія на святкуванні Дня Незалежності в Бахмуті до початку повномасштабної війни
Початок повномасштабного вторгнення мало що змінив у житті Наталії — вона продовжила допомагати захисникам та переселенця, але тепер уже не в Бахмуті.
“Як волонтерили, так і волонтеримо. Тільки, може, більші масштаби волонтерської допомоги почали надавати армії. І через руйнування Бахмута довелося виїхати. Зараз я на Полтавщині — працюємо онлайн, збираємо кошти, допомагаємо ЗСУ”, — каже волонтерка.
Наталія Вишневецька стала однією з моделей, які фотографувалися для благодійного календаря. Каже, що для неї ця робота є надзвичайно важливою, бо календар — це послання для іноземців. Послання, що розповідає про руйнування та смерть, які принесла на територію України росія.
“Ми вдосконалили календар — перевели на англійську мову і додали фото з Бахмута — зруйнованого, яким він став після приходу росіян. Ми несемо це послання, щоб люди за кордоном бачили, що творить росія з українськими містами, що наше місто зруйноване зовсім”.
Усі жінки, які фотографувалися для календаря, вдягнуті у традиційний український одяг. Це теж грає важливу роль.
“Так ми доносимо до людей, що раніше у Бахмуті жили тільки українці. І росіян там не було взагалі. Ми показуємо, що Бахмут і Донеччина — це Україна, що ми всі — нащадки українців, запорізьких козаків, які поселилися тут у 17-му сторіччі”.
Український одяг — це наше коріння, яке ми повинні пам'ятати
Людмила Гончарова народилася і майже все життя прожила у Бахмуті. Протягом багатьох років працювала в міській друкарні, будувала сім’ю, виховувала дітей та онуків.
“У 2014 році наше життя змінилося назавжди. Місто було окуповане. Люди, які були проти цього, намагалися гуртуватися і виступати проти цих окупантів. Тоді в Бахмуті залишилася не окупована тільки військова частина, яка опинилася в оточенні. Ми носили тим хлопцям їсти, перекидали через огорожу, допомагали, чим могли. Ми не були тоді ще знайомі одне з одним, але нас пов’язувала небайдужість”, — згадує Людмила.
Пізніше люди, яким не була байдужа доля України, зібралися в одну організацію — “Бахмут Український”, та продовжили свою справу.
“Ми допомагали пораненим військовим, які захищали наші міста. Плели сітки, збирали та видавали гуманітарну допомогу переселенцям, яких тоді стало дуже багато”.
Проте окупанти знову прийшли в Бахмут. Цього разу — з ще більшою жорстокістю. Пані Людмила не бачила руйнувань рідного міста на власні очі. Їй пощастило — вона поїхала з Бахмута як раз напередодні початку повномасштабного вторгнення.
“У моєї онучки 23 лютого був день народження. І я приїхала на її свято в Дніпро. А 24 лютого почалася війна. Так я і не побувала більше в Бахмуті. Я хотіла поїхати, але моя друга донька сказала мені залишатися там. Це було шоком для мене, що я більше не побачу наше дуже затишне місто. Життя моє, моя молодість, життя моїх дітей, життя моїх онуків — це все залишилося там”, — каже Людмила Гончарова.
Людмила Гончарова разом з донькою та онучками
Людмила знімалася для календаря разом з донькою та двома онучками. Саме її фото в гарному українському вбранні можна побачити на обкладинці благодійного календаря.
“Український одяг — це наше коріння, яке ми повинні пам'ятати. І для мене він особливо дорогий. Вдягаєш його — і наче ти якоюсь неймовірною силою з'єднуєшся з усіма, хто був до тебе, і хто буде після тебе. І зовсім ти інша людина. Це наша історія, це наша культура, і вона має жити”, — каже Людмила.
Вони безсилі перед патріотизмом та єдністю нашого народу
До початку війни Марина Шажко працювала викладачкою англійської та французької мов у приватному університеті та гімназії. Також вела заняття англійської мови для малюків у дитячому клубі. Та весь свій вільний час займалася волонтерством.
“Місцем моєї сили та натхнення у Бахмуті був наш майданчик "Лада", розташований у мальовничому куточку міста. Воно вражало незвичайною шаленою енергетикою, там завжди відкривалося "друге дихання" та з'являлося бажання щось робити. Загалом Бахмут для мене — найдорожче та найулюбленіше місто. Він завжди вражав мене своєю домашньою атмосферою, чарівністю, величчю та чудовою архітектурою”, — каже Марина Шажко.
Марина Шажко евакуювала з Бахмута власний притулок для тварин "Лада"
Проте війна постукала в двері, а місця сили зруйнувала росія. Марина евакуювалася й вивезла найдорожче, що в неї було — притулок та теплі спогади про квітуче та мирне місто Бахмут.
“Я евакуювала притулок наприкінці вересня, а 1 жовтня я зі своєю родиною та тваринами теж виїхала з міста. Востаннє я бачила своє рідне місто пораненим та частково зруйнованим, але незламним. Мені було дуже боляче за моє місто, але я до останнього сподівалася, що все минеться і Бахмут залишиться українським”, — розповіла волонтерка.
Світлини для календаря, який побачив світ лише зараз, були зроблені напередодні повномасштабного вторгнення — влітку 2021 року. Марина Шажко стала однією з моделей, які позували в українському національному одязі.
“Я завжди цікавилася історією українського національного вбрання, традиціями та цінностями українського народу. Мені завжди хотілося приміряти справжній український костюм, відчути себе в ньому та поринути в ті далекі часи, коли його носили. Цей календар — унікальний, бо він відображає історію та культуру нашого народу, він є генетичним кодом нашої нації, він — символ незламності українців”, — каже волонтерка.
Свої в Telegram 
