Місто в мені. Знищений росією Бахмут очима Світлани Кравченко

«Місто в мені» — спецпроєкт Свої, в якому ми збираємо історії людей з міст сходу, які найбільше зруйновані росією. Серед них Авдіївка, Бахмут, Красногорівка, Мар'їнка, Попасна, Волноваха, Рубіжне. Попри втрати, відчай та біль, нині наші герої і героїні продовжують говорити про свої міста, розповідають їхню історію усупереч всьому.

Компактне та гармонійне місто, де всі усіх знають

Світлана корінна бахмутянка.

"Я знаю, що ще мій прадід народився у цьому місті. У 1922 році він збудував будинок для своєї доньки, моєї бабусі, у самому центрі Бахмута. І там жила вся моя родина".

У Світлани збереглися домові книги, які за часів радянської влади були у всіх власників приватних будинків.

Світлана — корінна жителька БахмутаАвтор: З архіву героїні

"У них прописувалися всі мешканці будинку. Історія нашої домової книги бере початок з 1948 року. І для мене вона стала історією самого Бахмута через його жителів. Моя бабуся не мала пенсії, бо займалася вихованням дітей. Тому через брак коштів родина була вимушена виживати. Бабуся здавала в оренду будівлю, що була у нашому дворі, а інколи й кімнати в домі. Тому через цю книгу пройшло багато людей: військових, студентів, лікарів, інженерів".

Світлана каже, її місто — компактне й маленьке.

"Тому коли планувала кудись піти, завжди чітко могла розрахувати час. Я жила в самому центрі, тож знала, що, наприклад, до вокзалу мені треба було пройти 5 хвилин, а на роботу — 10".

Жителі одного мікрорайону точно знали один одного.

В обличчя ми знали всіх водіїв маршруток, тролейбусів. Дорогою до роботи я проходила повз дві школи. І останні роки стала помічати за собою, що в обличчях дітей роздивлялася риси їхній батьків — моїх знайомих

Більшу частину життя Світлана жила в будинку, який збудував її прадід.

"Я виросла в цьому будинку, і він наче продовжив моє дитинство. Вранці прокидаюся: сонце заливає кімнату, вчувається запах смаженої картоплі чи макаронів по-флотськи, бо субота і мама вчителька на роботі, а тато вдома. Це запах найсмачніших страв на світі. Це найкращий будинок, який я бачила у своєму житті".

Світлана вважає, що Бахмут — то надзвичайне місто.

Арт-об'єкт у БахмутіАвтор: Іван Сидоров

"Воно було закладене на декількох кристалах: кам’яному вугіллі, солі, алебастрі та крейді. Бахмут був заснований вільними козаками, які, завдяки своєму духу, оселилися там, де не було контролю з боку російської імперії".

Згодом поселення, створене козаками, стало Фортецею. Й тоді нащадки засновників відстоювали власні права та вільне життя.

"Саме місто розвивалося дуже гармонійно. На Донеччині воно є унікальним. Якщо Костянтинівку, Дружківку та Краматорськ створили навколо промислових об’єктів, то Бахмут виник природньо".

Українська культура на Донеччині

Працювала Світлана головною бухгалтеркою на одному з приватних підприємств. А останні роки у вільний час проводила екскурсії містом.

"Я відкривала відвідувачам інший бік Бахмута. Показувала двері старовинних будинків, яких на центральних вулицях збереглося понад 100. Розповідала про ярмарки на центральній площі, демонструвала старовинні гроші, показувала, який крам можна було придбати".

Світлана проводила екскурсії містом Автор: З архіву героїні

У 2006 році в Бахмуті була заснована майстерня "Оберіг".

"Ми називаємо її об’єднанням вільних майстрів, які спочатку збиралися для того, щоб допомогти один одному опанувати рукоділля. Та згодом це переросло в те, що ми почали організовувати великі виставки".

Перша така виставка відбулася в 2010 році в Бахмутському краєзнавчому музеї. Присвячена вона була народній ляльці.

"На той час нас було дев’ятеро майстринь. І ми разом створили колекцію, в якій зібрали понад триста ляльок. Потім ми представляли колекцію в різних містах Донеччини".

З кінця січня до червня 2014 року майстринями було проведено шість виставок саме у Бахмуті.

Ляльки-мотанкиАвтор: З архіву героїні

"Ми хотіли привернути увагу до української культури, до надбань української нації. На той час у нас уже було багато старовинних речей з нашого міста і наші колекції ляльок, вишивок, плетіння та колекція петриківського розпису".

Зокрема, під час заходів розповідали про притаманну Бахмуту вишивку, весільні обряди, народний побут.

"Ми проводили виставки у чотирьох школах. А щосуботи в центральній бібліотеці організовували майстер-класи, присвячені народним лялькам, петриківському розпису".

А ще Світлана займалася відтворенням народного вбрання, яке носили на Донеччині. Її захоплення розділили однодумці, й за роки відтворили понад тридцять строїв. Їхні покази відбулися по всій Україні. За моделей були або дружини військових, або захисниці Бахмута.

Перше представлення проекту «Генетичний код Бахмута» за межами рідного міста, 2016 рікАвтор: З архіву героїні

"Я займалася саме відтворенням. Бо коли говорять про відродження, мені здається, що то про щось померле, якому дають новий шанс. Насправді українська культура завжди існувала на Донеччині й про це свідчить багато факторів".

Відчуття змін

Світлана ділиться, раніше повною мірою вона не відчувала себе українкою.

"Коли ще в школі треба було заповнювати класний журнал, або коли у 16 років я отримувала паспорт, — скрізь вказувала, що я українка. Та повною мірою я не відчувала гордості за націю. Так було прийнято".

Через декілька років після того, як Світлана пішла в школу, закрили останній український клас в місті.

"У Бахмуті на той час вже не було українських шкіл взагалі. Але мої бабуся та дідусь розмовляли українською, тож у нашому будинку завжди звучала ця мова. Проте мої батьки і я були російськомовними".

Мама Світлани працювала викладачкою в педагогічному училищі й завжди слідкувала за вимовою доньки.

"Вона намагалася прибрати українізми. Пам’ятаю, як якось мати говорила телефоном з подругою та виправляла її, бо на той час було повне викорінення всього українського. Тож мама і мені казала, що я не матиму гарного майбутнього, якщо моя вимова не буде російською чистою та правильною".

Справжнє відчуття свого українського коріння прийшло до Світлани у 2013 році — коли розпочався Євромайдан.

"У місті люди жили звичайним життям. Перші місяці фактично не публікувалися новини про Майдан й не було повного розуміння, що насправді відбувається. Лише від друзів та знайомих ми дізнавалися, що люди їздять до Києва, що хтось їде з метою підтримати, а інші за гроші стоять на антимайдані".

Світлана теж вирішила поїхати на Майдан до Києва.

"Мені вистачило буквально пів години, аби розібратися в тому, що насправді відбувається. На площі я побачила багато людей з Донецька. Вони приїжджали на автобусах з написом "Донецьк-Київ. Майдан". Переважна більшість активістів розмовляла українською мовою".

Світлана стала учасницею Євромайдану в Києві Автор: GETTY IMAGES

У Світлани було відчуття, що наближається щось важливе, на що вона може вплинути.

"Я розуміла, що ми можемо впливати на процеси, щось змінювати. Показувати, що ми українці, й наш Бахмут — українське місто".

Коли Світлана повернулася з Києва, вона намагалася пояснити знайомим, що на Майдані люди виборюють право жити у вільній та незалежній Україні, а те, що розповідають про провокації, проплачені відвідування та "наколоті апельсини" — неправда.

"Але тоді мене сприймали, як якусь дивнувату жінку з дивнуватими поглядами. Та я розумію, що таке ставлення було через тривалий процес зросійщення".

У самому Бахмуті, згадує Світлана, акцій на підтримку чи проти Майдану не було.

"Натомість серед місцевих було багато тих, хто їздив у столицю на Євромайдан. Були ті, хто залишався в Бахмуті, але душею був там, у Києві. А деякі до кінця просто не розуміли, що відбувається".

Згуртувались попри окупацію

Світлана згадує, в місті були люди, які підтримували росіян. Серед них були й ті, хто приходив до майстринь на майстер-класи.

"Вони навіть йшли із занять раніше, щоб взяти участь у проросійському мітингу. Серед них були й наші майстрині. Одна з них, яку я дуже поважала, завжди розмовляла українською мовою. Я жодного разу не чула від неї русизмів. Але вона стала учасницею так званої "руської весни", й з плакатами бігала на ці мітинги на підтримку росії. Їх організовували не місцеві".

У Бахмуті відбувалися мітинги на підтримку росії, організовані не місцевимиАвтор: 06274.com.ua

У кінці березня 2014 року Бахмут потрапив під російську окупацію, у місті почала панувати влада так званої "днр". А вже 12 квітня місцеві самоорганізувалися й створили громадський рух "Бахмут Український".

"Перші наші збори відбулися таємно в приміщенні одного з громадських об’єднань міста. Того дня зібралися патріоти, які вирішили діяти разом, щоб протистояти російській навалі".

Чоловіки з руху намагалися організувати самостійний збройний загін. Інші ж друкували та розклеювали листівки ночами.

"Також ночами ми виходили на центральні вулиці міста й розфарбовували стовби в синьо-жовті кольори. Тож на ранок Бахмут мав зовсім інший вигляд. І тоді у мережі можна було побачити подібні дописи: "Хтось розмалював вулицю кольорами нашого прапора. І я розумію, що я не один". І я була дуже щасливою від того, що люди розуміли важливість ситуації".

Проте позиція влади була зовсім іншою. У такий важкий період керівництво міста було "на лікарняному".

"І я вважаю, що тоді місто було здано за домовленостями. Тому орки панували там, наче господарі. Вони зайняли найкрасивішу будівлю сходу країни — Азово-Донського банку, де зробили свій штаб. Відкривали її ключами, тож не важко здогадатися, де могли їх отримати. На вулиці окупанти поставили стіл зі скляною трилітровою банкою для збору коштів на підтримку так званої "днр" й підвісили металевий гучномовець, який закликав, щоб "Артьомовск вставал…", не пояснюючи навіщо і за кого".

24 травня в Бахмуті проходив випускний у школярів. І коли після отримання атестатів учні почали виходити з Палацу культури, російські бойовики захопили будівлю міської ради.

"Вони прикрилися дітьми. Була повна бездіяльність тодішньої міліції".

Пропаганда та завезена масовка

Під час російської агресії проти України активно почала розкручуватися тема видобутку сланцевого газу.

"Тоді вже був Майдан, Крим окупували росіяни. Але всюди говорили саме про газ. Постійно ширилася пропагандистська інформація про те, що начебто американці все захоплять та зруйнують".

На думку Світлани, саме ця тема дуже вплинула на відвідування й голосування на псевдореферендумі.

"Багато людей йшли туди, аби вплинути на цей видобуток газу. Я жила в самому центрі міста й бачила, як все відбувалося. Було видно, що все було організовано державними структурами (колаборантами — Свої). І люди йшли на такому підйомі, з таким гарним настроєм. Мені нагадало це вибори за часів радянщини".

Тоді знайомі Світлани питали у неї, чи піде вона на так званий референдум. На що вона відповідала, що у беззаконні брати участь не буде.

"Та люди голосували. Й вони вважали, що тим самим звільнялися від американців й тепер Донбас буде почутим. Ось цей закид з приводу видобутку сланцевого газу взагалі дуже цікавий феномен. Який невідомо ким був зорганізований й врешті-решт вплинув на суспільство".

Голосування під час псевдореферендуму Автор: bahmut.com.ua

Тоді у районному виборчкомі окупантів повідомляли, що на дільниці нібито прийшло 82% виборців, за незалежність "днр" проголосувало 96,43%, проти — 1,57%, недійсними визнано 2% бюлетенів.

"Та це все неправда. Думаю, не більше 20% прийшли на псевдореферендум. Всі інші — була заздалегідь завезена масовка. На Донеччині люди не підтримували це. Навпаки, вони об'єднувалися задля захисту своїх українських міст".

Український прапор майорів навіть під час окупації

В самому центрі Бахмута була військова частина, оточена житловими кварталами.

"І там разом з нашими контрактниками були 30 десантників з Кіровоградської області. Саме над цією військовою частиною ніколи не припиняв майоріти український прапор. Навіть під час окупації".

Світлана каже, тоді ранок деяких місцевих починався з того, що вони підходили до вікна, аби подивитися на український стяг.

"Попри небезпеку, бахмутяни підтримували цих хлопців. Вони приносили їм їжу, одяг, засоби гігієни. Я навіть не знаю як, але до нас потрапив номер телефону одного з цих десантників. Тож багато з нас записували його в телефоні, як племінника. Розуміли, що нас остаточно можуть окупувати, та навіть тоді ми продумували, як будемо рятувати хлопців".

Спочатку передавали хлопцям цивільний одяг, аби вони могли виходити на розвідку. А ще для того, щоб вони мали змогу у разі небезпеки вийти з частини непоміченими.

"У разі, якби б була небезпека, ми з активістами домовилися, що будемо забирати десантників до себе і видаватимемо їх за своїх племінників. Ось саме тому й підписували в телефонній книзі одразу так".

Багато разів окупанти відкривали вогонь по цій військовій частині.

"Спочатку прямим наведенням гатили з танку. А потім з вікон квартир 9-поверхівки обстрілювали з кулемета. І відбувалося це до тих пір, поки один з командирів через гучномовець не попередив, що у разі повторного обстрілу буде відкрито вогонь у відповідь".

6 липня 2014 року українські воїни звільнили Бахмут від російських окупантів. Тоді у місто зайшли бійці батальйонів "Донбас", "Закарпаття" й "Артемівськ".

Життя прифронтового міста

Перший великий мітинг на підтримку України у Бахмуті відбувся у День прапору — 23 серпня 2014 року.

Найбільший прапор України розгорнули у місті 23 серпня 2014 рокуАвтор: 06274.com.ua

"У місто привезли найбільший на той час прапор України. Його ми розгорнули на стадіоні. Тоді до заходу долучилися майже три тисячі людей. Багато з них були у національному вбранні, зі стягами, з українською атрибутикою. Було відчуття, що ми знаходилися не в Бахмуті, а у центрі Львова".

У прифронтовому Бахмуті з’явилося багато військових.

"Так сталося, що переважна більшість серед них були із Західної України. Тож, звісно, вони розмовляли українською".

Світлана каже, до місцевих жителів вони ставилися доброзичливо, але не з відвертою довірою.

"Лише згодом вони зізналися, що ми вважалися дивними патріотами, бо чомусь говорили російською. Для них то був певний маркер. А для мене це було незрозумілим, бо ми без жодних сумнівів стали на бік України".

Захисники дуже терпляче ставилися до російськомовних волонтерів.

"І саме завдяки такому ставленню ми дуже швидко почали переходити на українську мову. Я вважаю, якщо людина відчуває себе українцем, вона просто зобов’язана говорити рідною мовою".

З вересня 2014 року активісти руху "Бахмут Український" почали організовувати різноманітні заходи приурочені до важливих дат. А у жовтні офіційно зареєстрували свою організацію.

"У центрі Бахмута ми організовували мітинги, куди приходили сотні містян. Офіційно зверталися й до представників московського патріархату, але жодного разу ніхто з них не долучався до заходів. Натомість серед духовенства були служителі греко-католицької, української православної церкви та представники баптистської та протестантської церков. І разом ми молилися".

Крім того, на таких заходах виступали військові, активісти, волонтери та гості з інших міст та регіонів. Світлана каже, для них важливо було розвивати культурний напрямок, і вони мали у цьому підтримку.

Окремо, наголошує Світлана, варто відзначити проєкт, в межах якого вчителі приходили до військових частин зі своїми вихованцями.

"Там діти виступали перед захисниками, представляли свої наукові роботи. Ми хотіли налагодити контакти між дітьми та військовими, які нас захищають. Крім того, одна із вчительок початкових класів сама відвідувала військових й проводила для них заняття. Лише зараз ми можемо сказати, що то була своєрідна арт-терапія. Та тоді все робилося інтуїтивно, як прояв любові та поваги".

Місцеві активно допомагали захисникам: готували їжу, прали речі та шили рюкзаки. За підрахунками Світлани, через їхній рух пройшли понад дві тисячі містян.

"Мені здається, що саме в Бахмуті сплели першу маскувальну сітку. Сталося це 9 жовтня 2014 року. І відтоді активісти нашого руху не зупиняли цю роботу".

Бахмутяни приймали захисників із Дебальцевого

Світлана згадує, 18 лютого 2015 року оголосили, що українські воїни вийшли з Дебальцевого.

"Нас запевняли, що то була вимушена міра. Але головне, що всі хлопці виведені з оточення. А вже за декілька годин, надвечір, Бахмут заполонили військові. Вони були розгублені, голодні й просто блукали в мороз вулицями нашого міста".

В той момент, ділиться Світлана, місцеві жителі почали запрошувати воїнів до своїх домівок. За приблизними підрахунками, в сім’ях бахмутян проживало тоді понад двісті військових.

"Хтось брав по одній людині. А один наш знайомий активіст прихистив у себе 37 захисників. Він заселив їх в своєму будинку, який навіть не встиг добудувати. Проте на той час там вже було опалення".

У домівках бахмутян військовослужбовці прожили понад десять діб.

"Вони не знали що робити, почувалися нікому непотрібними. Щоранку вони відмічалися у військовій частині, а потім поверталися до тих, хто їх прихистив. Бахмутяни дуже опікувалися ними. Вони готували для них й пригощали смаколиками, віддавали все найкраще".

За словами Світлани, ця ситуація вкотре довела, що містяни вірять в Україну, в захисників й можуть об’єднуватися за будь-яких обставин.

"Для мене мій Бахмут — це, перш за все, люди, які там жили. Це чоловіки, які цілодобово ремонтували техніку. Це медики, які завжди були готові прийти на допомогу і військовим, і цивільним".

Бахмут не був готовим до повномасштабного вторгнення росії

Світлана згадує, новина про те, що почнеться повномасштабне вторгнення росії все частіше розповсюджувалася серед місцевих.

"У мене було відчуття небезпеки. Та водночас я заспокоювалася тим, що у місті все працювало, життя вирувало. Оскільки я багато спілкувалася з військовими, активістами, ми розуміли, що повномасштабної війни не уникнути".

У перші дні повномасштабної війни з Бахмута виїхало багато людей. Проте ще більше залишалися й допомагали армії.

"Вже 25 лютого у своїх соцмережах наш рух повідомив, що ми збираємо допомогу для захисників. І наш центр за адресою: Чайковського, 23 почав працювати фактично цілодобово, без вихідних. Спочатку ми допомагали теробороні, потім — регулярній армії, згодом й воїнам, що були поблизу Ізюма".

За словами Світлани, Бахмут не був готовим до оборони.

"У нас не були побудовані захисні споруди, тероборона не була організована і до 24 лютого вона існувала лише на папері".

27 лютого Світлана з активістами була на нараді у міській раді. Й лише того дня місцева влада почала замислюватися над тим, як організувати оборону. Але за декілька днів тероборона з 700 людей була легко сформована. Люди ставали на захист своєї української землі.

"Було дуже боляче та образливо, коли в місті вже не було централізованого водопостачання, а на вулиці працював фонтан. Поранених було так багато, що військові медики просто не справлялися. А в державній лікарні просто познімали бойлери та повиїжджали лікарі. І я досі не розумію, як і чому вони покинули місто, вони ж військовозобов’язані".

Багато претензій у активістів і до місцевої влади.

У нас на вулицях не висіло жодного банера на підтримку України. Натомість у травні все ще висаджувалися троянди та дерева за кошти місцевого бюджету

Крім того, коли почалися проблеми із паливом, у Бахмуті продовжували стригти газони газонокосилками.

"Тоді на чорному ринку бензин коштував 70 гривень за літр. Ми збирали кошти й закуповували за такими цінами цей бензин для військових і волонтерів. А влада чомусь вирішила, що витрачати паливо на газони важливіше".

Останні волонтери руху "Бахмут Український" виїхали з міста 23 лютого 2023 року. До цього вони залишалися, аби допомагати армії та цивільним.

"За два дні місто стане закритим. А через тиждень воно почне перетворюватися на руїни".

Болить за місто

Світлана планувала залишатися у Бахмуті, та коли ворог поцілив у сусідні будинки, вирішила ненадовго поїхати з міста.

"Мені було дуже страшно. І в середині серпня 2022 року я вирішила поїхати до Дніпра на два тижні. Хотіла просто перепочити, отямитися. Я була впевнена, що місто не здадуть, тому знала, що повернуся додому".

Проте повернутися до свого міста Світлана так і не змогла. Вона залишилася у Дніпрі.

"Я й досі не можу усвідомити це. Вірю, що обов’язково зможу приїхати в свій рідний Бахмут. І такої думки дотримуються мої друзі та знайомі. Інколи мені здається, що саме ця віра й допомагає триматися та продовжувати нашу спільну боротьбу з російським окупантом".

У Дніпрі організація "Бахмут Український" продовжила працювати. Сюди переїхало багато бахмутян. Бо це відносно безпечне й найближче до Бахмута місто.

"Ми продовжуємо роботу й допомагаємо нашим захисникам, що працюють на Бахмутському напрямку. Завдяки підтримці небайдужих, волонтерів, ми забезпечуємо їх речами, ліками. І хоча не всі наші волонтери зараз у Дніпрі, вони продовжують допомагати з інших регіонів і наш громадський рух залишається одним цілим".

Світлана каже, за роки роботи "Бахмут Український" здобув довіру серед бахмутян й не тільки. І це дуже допомагає в роботі, бо фінансово допомагають й перераховують кошти на рахунок організації навіть з-за кордону.

"Наша армія, яка воює з ворогом, несе великі матеріальні втрати. Ми докладаємо максимум зусиль, аби наші хлопці були забезпеченими необхідними речами — карематами, спальниками, термобілизною та іншим, бо коли йдуть запеклі бої, останнє, про що думають воїни, так це про збереження своїх речей. Саме завдяки підтримці багатьох людей ми можемо перемагати".

Світлана каже, вона й досі не може усвідомити, що її рідний Бахмут повністю зруйнований окупантами.

"Часто кажуть, що треба вчитися жити заново й відволікатися. Але я досі не можу, дуже болить. Я люблю весну, коли все розквітає, але коли я йду вулицями Дніпра, бачу квіти і дерева, я згадую ті, що росли у мене вдома. Я дивлюсь на будівлі, які чимось схожі на наші, що були у Бахмуті, і це теж мені болить. Я не можу проводити паралелі, бо Бахмут — то найкраще для мене місто, це місце моєї сили".

Найболючіше — бачити зруйновану спадщину

Світлана каже, для неї були дуже важливими старовинні будівлі Бахмуту.

"Бахмут — то дійсно перлина Донеччини, в першу чергу, через старовинні архітектурні споруди".

Наприклад, коли будувалася будівля Азово-Донського банку, забудовник був зобов'язаний гармонійно оформити фасад й привести до ладу все навкруги.

Будівля Азово-Донського банкуАвтор: Михайло Кулішов

"Вона вражала зовні: балкони, які начебто висять над вулицею у повітрі, голівки янголів, що спостерігають з висоти за перехожими. У мене перехоплювало подих, коли я опинялася всередині цього чарівного творіння людських рук. Вишукана ліпнина розфарбована в багатій колірній палітрі, вензеля, квітково-рослинні орнаменти та плафони з місцевого гіпсу щільно вкривали стіни та стелю кожного приміщення".

Світлана згадує, раніше по роботі вона часто бувала в цьому банку.

"У банківській залі були черги, але я ніколи не нудьгувала, бо стіни, стеля, підлога, сама старовинна стійка, що відділяла працівників від відвідувачів, були витворами мистецтва. Їх можна було розглядати годинами. У моїй уяві зберігаються найдрібніші деталі цього неймовірного інтер'єру".

Внутрішньо Світлану обурювало, що у будівлі розташовувався звичайний банк, службовцям якого було байдуже до збереження неймовірного скарбу.

"А двері, які там були двері! Важкі, різьблені з чудово підігнаними навісами, вони відчинялися тихо і повільно, наче двері казкового замку".

Влітку 2021 року Світлана хотіла зафільмувати інтер’єр банку. Але так і не встигла це зробити.

"Життя здавалося нескінченним, особливо серед старовинних будівель на затишних вулицях рідного міста".

Пожежа на даху будівлі банку Автор: Костянтин і Влада Ліберови

У березні 2023 року внаслідок чергового російського обстрілу центру міста у колишній будівлі Азовсько-Донського банку сталася пожежа. На той час вже багато тижнів у місті не працювала рятувальна служба і, ймовірно, у будівлі вигоріли всі внутрішні дерев’яні перекриття.

Серед важливих історичних споруд Світлана виділяє й будівлю Бахмутської земської управи.

Будівля Бахмутської земської управиАвтор: З мережі

Нині вона фактично знищена внаслідок ворожих обстрілів. Від неї залишився лише фасад.

Пожежа у будівлі бахмутського технікуму 14 жовтня 2022 рокуАвтор: ДСНС України

"Донедавна там був транспортний коледж. Не так давно ми встановили пам’ятну дошку, що у 1917 році тут вперше над Донеччиною підняли український національний прапор".

Найчарівніший і найромантичніший спогад у Світлани залишився про колишній особняк купця Смолянського, в якому останні 100 років розташовувалася музична школа.

Колишній особняк купця СмолянськогоАвтор: Григорій Соколовський

"Скільки разів зимовими вечорами, коли починав падати сніг, я поспішала на те місце. Ця будівля з місцевої цегли тепло-теракотового кольору, в якій завжди можна було відчути справжнє диво".

Після руйнування внаслідок обстрілів для Світлани ця будівля стала, наче "поранена у серце істота".

Російський військовий у Бахмуті біля знищеної будівліАвтор: З мережі

Світлана вірить, що колись зможе знову прийти на концерт в ту залу.

"Ця реальність, яка поки схожа на сон, але ця вперта реальність, вже живе у майбутньому Бахмуті. І одного зимового вечора я обов'язково буду дивитися, як у концертній залі на другому поверсі кружлятимуть пари під "Казки Віденського лісу".

Найбільша мрія Світлани — Перемога та повернення до рідного Бахмута.

"Щойно ми переможемо, я одразу повернуся в Бахмут і поставлю намет, якщо ніде буде жити. Але ми точно не маємо допустити там нещирої молитви у вигляді московського патріархату та приїзд зрадників, які чекали на "руський мир". Сподіваюся, що Господь допоможе завадити цьому".

Світлана вірить, що відновити та дати нове життя звільненим містам зможуть саме українські воїни.

"Вони своєю енергію в бою надихають всіх зараз, вони надихатимуть нас і в майбутньому. Говорити про втому ми просто не маємо права".

Яких руйнувань зазнав Бахмут під час повномасштабної війни

За даними Бахмутської міської ради, станом на 3 жовтня 2023 року на території міської територіальної громади пошкоджень зазнали 7330 житлових будинків: 632 багатоквартирних (або 93,8%), 6698 приватних (або 42,6%). Дані щодо пошкоджень є приблизними, адже встановити точну кількість руйнувань наразі неможливо. За словами міського голови Бахмута Олексія Реви, з початку повномасштабної війни росії проти України станом на кінець травня 2023 року в Бахмуті загинули 204 цивільних мешканці. Серед них — четверо дітей. Поранень від мінно-вибухових травм зазнали 505 місцевих жителів, серед них 17 дітей.