Пережив полон, їв собак та жив у погребі. Історії морпіха Геннадія Зеленого про жахи Маріуполя

Про початок повномасштабного вторгнення

Вірив, що почнеться повномасштабне вторгнення, після того як так званий президент країни агресора приєднав окуповані території Донецької та Луганської областей. Про Маріуполь [росіяни] мріяли з 2014-го року, тоді не прокатило. Росіян бісило, що Маріуполь стає все більш українським.

Про перші години війни

Ніхто з цивільних людей, хто не цікавився намірами країни агресора не був готовий для вторгнення. О третій ранку росіяни почали наступ, я викликав таксі і поїхав за спорядженням. Чекав три дні.

За пару днів вимкнули світло і почали падати авіабомби, росіяни підтягувались зі сторони Крима. В місті були окремі групи, доводилось виходити на вулицю і шукати до кого доєднатись. Перший бій з стався на трасі в Крим. Полоненими не займався.

Морпіх Геннадій Зелений

Спочатку в російських десантників було класичне спорядження. Чим більше вони заходили ― тим спорядження було гірше. Бувало, ходили в нашому спорядженні і формі.

Надія [що місто не захоплять] була тиждень [після вторгнення], потім зрозуміли, що ми всі загинемо. Були дні коли по Маріуполю випускали 10 000 снарядів, не кажучи про авіабомби. Наша група була 10 людей, живий залишився я один. Коли нас залишилось двоє, вирішили прориватись на завод [«Азовсталь»]. На пікапі проїхали не довго. Думаю, наїхали на снаряд. Опритомнів, доповз до якогось будинку.

За дві доби скинув зброю і форму, знайшов пальто і вирішив йти додому. Там переодягнувся в цивільне. Сховався в підвалі, де були люди, щоб відлежатись.

Якось в підвал прийшов чоловік і попросив допомогти. Я погодився. На вулиці були бої. Ми повзли навколішках, навколо лежало багато мертвих людей. Ми забрали його дітей і жінку і повернулись до укриття. Я вирішив переодягнутися, і думаю, хтось побачив мої татуювання.

Чоловік якому я допоміг здав мене росіянам. Я побачив дуло автомата і російського військового, сказали роздягатись. Ті [з місцевих] хто допомагав російським військовим отримували дозвіл грабувати.

Про полон та катування

За татуювання [з тризубом] розстрілювали. Мене били щодня чотири тижні. Якщо від тебе щось хочуть дізнатись ― дізнаються все що треба. Всі знали, що відмазки ― зв'язківець, кухар, водій ― не працюють. Нас тримали в підвалі звичайного будинку. Не годували. До полону я важив 95 - 105 кг, з полону повернувся з вагою 56 кг.

Полон це жах, паніка і голод. Коли ти хочеш їсти і коли в тебе щось болить ― ти не можеш думати. Мені вибили 8 зубів. Що було з людьми, які втратили кінцівки, я уявити не можу.

Мене перевели в кімнату, росіян відправили штурмувати «Азовсталь», я втік з полону через вікно. Росіяни гинули під час кожного штурму заводу, це їх бісило. Це був кінець квітня. Хотів на «Азовсталь». Мене спіймала місцева жінка і хлопець. Вона пішла шукати росіян, щоб мене здати. Я вирвався. На «Азовсталь» хотів потрапити по газовій трубі, по мені спрацював кулемет, впав в річку, зрозумів що не дійду.

Відлежався в сараї. Поруч була горіла техніка і лежали мертві люди. Вулиць і будинків вже не існувало, росіяни контролювали місто. І стріляли по ньому рандомно.

Морпіх Геннадій Зелений. Інтерв'ю Раміні

Мій план був сховатись і все ― не знав чого чекати. В багатоповерхівках були люди, але не можна було відрізнити ― вони проукраїнські чи проросійські. Всі грали ролі, щоб їх не вбили, тому трималися осторонь. Я знайшов пошкоджений приватний будинок з погребом і там сховався. Провів там з травня 22-го по лютий 23-го. Пив дощову воду. Одного разу знайшов варення. Намагався плоскогубцями вирвати гнилий зуб. Викопав з одного погреба діру в інший погреб. Їв голубів і собак. Бродячих собак було багато, можно було швидко вбити. В підвалі палив багаття, там готував. Я не "майстер-шеф" з приготування собак. Трупи тварин кидав до мертвих росіян в яму.

Про те, як вибрався з Маріуполя

Людина [яка мені допомагла] дістала для мене телефон. Треба було вилазити, шукати зв'язок. Я зайшов в інстаграм, там мене вже поховали. Треба було повідомити що я живий і довести що це я [а не росіянин]. Я написав другу. Як вибратись? Пропонували здатись в полон, щоб мене поміняли. Пропонували знищити когось з росіян і тоді [спасінням] зайнялись. Чекав 3 місяці. Шлях з окупації зайняв 4 дні і більше 1000 кілометрів. В Києві друзі зняли житло, я сидів там, спав в одязі, втикав. Зараз для мене будь-яка їжа смачна. Не можу їсти м'ясо окрім курки, шлунок не переварює. Іноді п'ю воду з крана.

Після всього пережитого в Маріуполі пропала віра в людей, кожен може бути колаборантом. Але після того як вийшов ― багато хто допомагав. Завдяки людям відновлюю здоров'я. Але щось вже не вилікувати. Повернення до армії буде, руки - ноги на місці.

Армію доведеться пройти всім. Закінчення війни перемогою буде, але треба, щоб всі долучалися.