48 кілограмів за зміну. Леся Мандур з Авдіївки з волонтерами робить енергетичні батончики на фронт
Шоколадний бізнес на паузі. Зараз в пріоритеті — енергетичні батончики
О четвертій дня волонтери збираються у приміщенні церкви “Філадельфія”, яка знаходиться в хмарочосі недалеко від парку “Центральний”. Після переїзду в Ірпінь, ще у 2017 році, Леся, у якої за плечима багато років стажу роботи на Авдіївському коксохімічному заводі, опанувала нову справу. Вона вивчилася на шоколатьє і почала виготовляти цукерки без цукру із бельгійського шоколаду. Від організації “Час служити” виграла грант на розвиток власного бізнесу. На гроші придбала обладнання.
Тільки справа почала розвиватися — почалася пандемія коронавірусу. Робота зупинилася. Трохи оговтавшись, Леся знову почала розкручуватися, та почалася повномасштабна війна. Відтоді бізнес на паузі, коли реанімує його, вона немає відповіді на це питання. Бо зараз її основна робота — це волонтерство і виготовлення енергетичних батончиків для бійців на передову.
Леся Мандур і Ганна Курцановська
“Тоді, у 2017-му, я познайомилася з Валерією Сєкісовою, вона була керівницею благодійного проєкту Dream&Do для переселенців, які хочуть розпочати свою справу. Ми стали більше спілкуватися, з’ясувалося, що Валерія — дружина пастора цієї церкви. Після деокупації, коли в травні повернулась в Ірпінь, церква підтримала мене морально, а ще допомогла з відновленням житла та продуктами на перший час”, — розповідає Леся.
Для її волонтерської діяльності церква надала приміщення, гроші за це не просили і не просять.
“Навіть не платимо за комунальні послуги, за світло та воду. Десь 80% моїх волонтерів — віряни з цієї церкви, інші — то мої друзі та знайомі і прості люди, які бачать дописи у фейсбуці”, — розповідає керівниця волонтерського проєкту.
За зміну виходить до 45 кілограмів смаколиків. Гроші на інгредієнти Леся збирає в соцмережі
Процес починається з того, що Леся вимірює інгредієнти, які до цього інші волонтерки перебрали. Щоб не було зайвого, наприклад, шкаралупи, кісточок тощо. Курага, волоський горіх, сушені яблука зі сливою, фініки, арахіс, родзинки, журавлина, насіння соняшника, гранола з цільнозернової вівсянки, яку роблять самостійно, та мед. Всіх інгредієнтів по 200 грамів.
Основа для енергетичних батончиків: курага, волоський горіх, сушені яблука, сливи, фініки, арахіс, родзинки, журавлина, насіння соняшника, гранола, мед
Рецептурою батончиків з Лесею поділилася знайома кондитерка, яка робить сухпай для розвідників разом з енергетичними батончиками. А вона далі ділиться технологією з іншими волонтерками з різних регіонів країни.
“Сьогодні зробимо 7 пластів, з яких вийде 42 кілограми батончиків, середня вага кожного 80 грамів. Для цього нам щотижня потрібно приблизно 5 тисяч гривень. Збори веду на своїй сторінці в Фейсбуці, потім роблю закупівлю. Постачальники роблять гарну знижку, адже знають для кого ми робимо смаколики. Ще небайдужі люди приносять сушені яблука, мед, вівсянку тощо, за що ми всі дуже вдячні”, — каже Леся.
Енергетичні батончики роблять віряни церкви, друзі і знайомі Лесі, а також усі небайдужі, хто хоче бути корисним, допомагаючи бійцям
За її підрахунками, вартість одного батончика приблизно 16 гривень і це без комунальних послуг та роботи, адже за воду та електроенергію платить церква “Філадельфія”, а волонтери за свою працю грошей не беруть.
Квартира в Авдіївці згоріла. У місті залишається мати мого чоловіка
В Ірпені Леся з сім’єю живе з кінця серпня 2016 року. В рідній Авдіївці вона працювала на коксохімічному заводі — ремонтувала та налагоджувала пірометричні пристрої. Власна трикімнатна квартира в дев'ятиповерхівці, поруч приватний будинок батьків. Зараз всього вже немає.
“Моя квартира згоріла, було пряме влучання 25 січня цього року, а 21 грудня зник весь мій під'їзд. А батьківська хата буквально за 200 метрів від моєї квартири, наскільки нам відомо, у будинок було 8 влучань.
Все, що залишилося від будинку Лесі в Адвіївці
Спочатку одна частина хати залишилася без вікон та даху, потім з другою сталося теж саме. І врешті-решт хата згоріла. Зараз в Авдіївці залишається мати чоловіка, не хоче виїжджати. Свекруха влітку поховала чоловіка, він помер через хворобу. Намагаємося її вивезти, навіть знайшли людей, вони були у неї, але не погоджується покидати місто. Але я не втрачаю надії, що все ж таки зможемо вивезти її з того пекла”, — важко зітхає Леся.
Сюди приходять родинами. І для чоловіків робота знайдеться
Інгредієнти, які були зважені, крім граноли, засипаються в чаші потужного куттера. Все це треба перемолоти протягом трьох хвилин. На цьому процесі головна Олена. Вона переселенка з Харкова, з родиною оселилася в Ірпені влітку 2022 року.
Олена змішує інгредієнти для батончиків у куттері
“Дійсно, спочатку було важко. Поки розподілили обов'язки, розібралися з процесами, хто що робить і за ким. І зараз нелегко, але у нас є чіткий механізм, у кожного своя зона відповідальності”, — каже Олена.
На цю зміну жінка прийшла з 14-річним сином Тимофієм. Хлопець вже тут вп'яте. На ньому відповідальний етап роботи: розкочувати отриману після блендерування масу на противні — щоб пласт вийшов рівним та щільним, без дірочок.
Тимофій допомагає робити батончики, у нього відповідальне завдання - гарно розкатати пласти, аби батончики були рівні і без дірочок
“У нас кожен чоловік – на вагу золота, бо саме цей процес потребує фізичної сили. Ми і самі можемо впоратися, але тоді на розкочування піде більше часу”, — каже місцева жителька Любов, яка волонтерить тут від самого початку.
Дивом вдалося виїхати з Ірпеня. В моїй квартирі росіяни складали награбоване
Повномасштабне вторгнення Лесю застало в Ірпені. Так трапилося, що її чоловік о пів на шосту поїхав на роботу: напередодні він випадково забрав всі ключі від кабінетів. Наступного разу подружжя побачилося тільки 5 березня.
"Менша донька тоді вже навчалася у Київському політехнічному інституті, і в цей день з Києва в Бучу через Ірпінь їхав знайомий, він десь о сьомій забрав Анастасію. Зазвичай дорога займає 25 хвилин, а їхній шлях тривав аж 5 годин. Потім ми разом дісталися до Бучі, там у брата в підвальному приміщенні був облаштований офіс, в якому було зручно і безпечно. Наступного дня зникло світло, опалення, вода. В підвалі було холодно, замерзали. Все те, що коїлося в місті, ми бачили на власні очі. Гостомельський аеропорт від тієї будівлі, де ми були, був буквально за два кілометри. Я, мабуть, ніколи не забуду ті жахливі події, вони зі мною до кінця життя”, — зізнається співрозмовниця.
2 березня 2022 - вид на Бучу з квартири Лесі в Ірпіні
Дивом, це інакше не назвеш, Леся з донькою 2 березня змогла виїхати з Бучі в Ірпінь. Вдома вони помилися, відігрілися, приготували їжу. А зранку 5 березня поїхали з міста, де вже хазяйнували російські солдати. До себе в автівку Леся взяла ще сусідку з сином, кролем та собакою.
“Я готова була кидати машину на мосту в Романівці, де вже було безліч згорілого та обстріляного автотранспорту. Ми поїхали через Стоянку, від'їхали буквально 10 кілометрів, як читаю в телеграм-каналах, що ворожа армія обстріляла Стоянку. Якраз перед вторгненням ми придбали там таунхаус, вже навіть отримали документи, які підтверджують право власності. Коли виїжджали, подумки попрощалася з будинком, в якому навіть не встигли з родиною ані дня пожити. Дивом будинок вцілів, поруч згорілий спортклуб ще нагадує і сьогодні ті жахливі моменти. Зараз своїми зусиллями потихеньку робимо ремонт, бо в родині тільки чоловік працює, а я зайнята волонтерством. Сподіваємося, що вже влітку зможемо в’їхати в нову оселю”, — з оптимізмом каже волонтерка.
Донька Лесі Настя (у світлому одязі) дивиться, як горить аеропорт в Гостомелі. Праворуч будинок в Бучі, де вони були в підвалі
До 10 травня Леся з родиною і своїми батьками жила у старшого брата на Закарпатті. Після звільнення Ірпеня повернулася і побачила, що в квартирі, яку винаймали, все перевернуто — тут мешкали російські солдати. 22 чужі ковдри, диван притягли, багато речей, золото, планшети, телефони — все, що вони позбирали по сусідських квартирах, знесли до Лесі. Вона сфотографувала, світлини скинула в домовий чат і люди приходили за своїм майном. Кілька тижнів знадобилося, щоб все роздати й полагодити те, що росіяни зламали.
Обваляти у кокосовій стружці та запакувати. Смаколики від нашої журналістки вже на фронті
Нещодавно одна відправка була на грані зриву, бо під час роботи зламався куттер. Але завдяки підтримці все тієї ж церкви волонтери змогли придбати новий багатофункціональний куттер.
Олена нарізає батончики
“А той відремонтували, і тепер ми одночасно можемо перемелювати більше інгредієнтів для батончиків. Не як раніше 36 кілограмів, а цілих 48. Загалом за 10 місяців існування цього волонтерського проєкту нашими руками виготовлено понад 2,5 тонни енергетичних батончиків”, — озвучила цифри Леся.
Коли смаколики вже сформовані, їх обвалюють у кокосовій стружці. І потім вони ще два дні сушаться природним шляхом. В середу волонтери їх запаковують, кожен батончик окремо. Того ж дня або наступного Леся з помічниками відвозить коробки на пошту. До речі, логістику сплачує благодійний фонд “Час служити”, який свого часу надав Лесі грант на розвиток власної справи. Далі смаколики прямую до наших хлопців та дівчат на фронт.
Батончики майже готові до відправки захисникам і захисницям
Батончики, які Ганна Курцановська зробила разом з ірпінськими волонтерами, вже доїхали до адресата, у рідне місто Лесі — в Авдіівку, а також в Селидове та Курахове.
“Все робимо для того, щоб у наших захисників були сили знищувати цих недолюдей, бо моя помста солодка”, — заключила Леся.
Свої в Telegram 
