Любов Полєва — єдина бібліотекарка Гранітного. Вона збирає книги для поки що окупованої бібліотеки
У всій Мирненській громаді залишилася лише одна бібліотекарка
Любов Полєва родом з Луганської області.
"Після заміжжя жила в селі Старогнатівка. Після обстрілу будинку виїхала в Кас'янівку, а далі в Миколаїв. Там і вдруге попала під обстріли у 2022 році", — розповідає жінка.
З 2023 року пані Любов працює бібліотекаркою Гранітненської сільської бібліотеки відділу культури, молоді та спорту Мирненської селищної військово-цивільної адміністрації. Нині Гранітне Волноваського району окуповане російськими військами, як і вся Мирненська громада.
“Насправді я стала бібліотекаркою досить випадково. Оскільки я писала вірші, дехто з громади звернувся до мене, аби я написала вірш на конкурс, а потім іще один вірш… А потім мені запропонували працювати бібліотекарем у Гранітненській сільській бібліотеці. Зараз я залишилася єдиною бібліотекаркою на всю громаду. Всього у громаді було 10 бібліотек, але вони всі залишилися на окупованій території. Інші бібліотекарки не виїхали звідти… Проте продовжують вони там працювати на окупаційну владу чи ні ми не знаємо, адже вони не виходять на зв’язок і про них ніхто нічого не знає”, — ділиться пані Любов.
Пані Любов стверджує, що Гранітненська бібліотека потрапила під окупацію за два дні до оголошення повномасштабного вторгнення росіян — 22 лютого 2022. На базі бібліотеки, крім бібліотечного фонду, був музей історичних цінностей. Наразі жінці невідомо у якому стані знаходиться це приміщення.
"Мені здається, що вони це роблять, бо бояться нас і вони не хочуть, щоб наша мова розвивалася, щоб люди спілкувалися українською. Знаєте, як кажуть — розділяй і володарюй", — ділиться Любов Полєва.
Стереотипи про Донбас
Жінка каже, що російська пропаганда десятиліттями працювала, аби роз'єднати західну Україну та східну. І, на думку жінки, така маніпуляція свідомістю українців спрацювала на Львівщині. Пані Любов нині мешкає тут і постійно спілкується з місцевими. Каже, вплив російської пропаганди щодо жителів сходу тут сильно відчувається. Також серед місцевих ходить багато фейків про Донецьку і Луганську області.
З якими стереотипами про людей зі сходу бореться Любов Полєва
За словами жінки, їх чимало, та найбільш розповсюджених декілька.
Наприклад, про те, що мешканці Донеччини і Луганщини нібито не українці, бо зовсім не знають і не вчили ніколи українську мову.
"Деяких мешканців Львівщини настільки зомбували, що Донецьк та Луганськ — не Україна, що вони навіть не знали, що ми в школах вчимо українську мову. Вони не знають, що в Донецькій і Луганській областях є повністю україномовні школи.
Я помітила таку регіональну відмінність в освітньому процесі — вони тут зовсім не вчили російської мови, у них в школах є українська, німецька, англійська. Деякі люди заявляли мені, що вони більші українці, ніж я лише через якесь російське слово, проте я вказувала їм на те, що у їхній мові також помітно багато польських слів, і це нормально, бо ця частина України межує з Польщею. І якщо поїхати трохи далі, ближче до кордону з Угорщиною або Румунією, ми почуємо інші діалектизми. А ось наша область, на жаль, межує з росією, і тому в нашій мові є багато російських слів. Попри це, ми теж є українцями. Мова не повинна нас роз'єднувати, ми все одно єдина країна", — розповідає Любов.
Пані Любов та творчий колектив дівчат з села Черниці і Пісочна на День хустки
Другий стереотип — на сході немає українських традицій і тут не ходять у вишиванках.
"Я спілкуюсь з людьми місцевого відділу культури. Коли взимку ми проводили спільні заходи на Різдвяні свята, вони були дуже здивовані тим, що у нас в Донецькій і Луганській області знають та співають такі самі колядки та щедрівки, як і на Львівщині. А потім, коли дізналися, що ми також ходимо в вишиванках, і що ми виступаємо у вишиванках, для них це теж було, знаєте, відкриттям", — каже бібліотекарка.
Любов Полєва з колежанками на День вишиванки у 2024 році
Але найбільш розповсюджений стереотип, який на Львівщині чує Любов Полєва, про те, що в Україні війна почалася у 2022 році.
"Коли так кажуть, це мені б’є по серцю. Я кажу: “Ні, це у вас особисто війна почалася у 22-му році, а в Україні вона почалася у 2014-му”. У 2014 році до нас на Схід приїхало багато військових з усієї України, в тому числі й з Заходу. Багато з героїв загинули на фронті. Проте деякі люди досі вважають, що то була не їхня війна…", — розповіла переселенка.
Книга про військових, які служили в АТО
У 2014 пані Любов написала книгу у віршах “Душа жива. Ми всі живі” про бійців АТО, які стояли у Гранітному та базувалися неподалік від її будинку.
“Написати книгу мене надихнув один випадок — молодий військовослужбовець, 22 роки, прийшов в мій дім і попросив залишити рюкзачок, бо їхав на Донецький аеропорт і не знав, чи залишиться він живим… “Якщо я не повернусь, там в кишеньці адреса моїх батьків, передайте їм, будь ласка, мої речі”, — сказав на прощання він.
І я тоді всю ніч не спала, хвилювалася, що наші діти ідуть туди, в пекло, і вони можуть там загинути й про них ніхто не згадає… Я прокинулась з думкою про те, що маю написати про них книгу. І вже зранку я пішла спілкуватися з воїнами. Хлопці розповіли мені дуже страшні речі…
Коли я написала цю книгу, то читала хлопцям звідти вірші, про них самих. Це були неоціненні моменти. На жаль, багатьох з них війна у нас забрала…”, — ділиться письменниця.
Жінка каже, видати цю книгу було досить важко, адже вірші були написані не лише українською, а й російською — кожен вірш писався під конкретну людину, тією мовою, якою вона спілкувалася.
Всього власним коштом Любов надрукувала 12 книг, 10 примірників своєї книги вона подарувала сім’ям тих військових, що загинули.
Як працює українська бібліотека під час окупації
Поки її бібліотека окупована, бібліотекарка Любов Полєва збирає книжки для відновлення роботи після Перемоги. Наразі у її книжковому фонді вже є 260 примірників.
“Деякі книги мені давали люди, а деякі я отримала завдяки участі в акціях, конкурсах та проєктах, які знаходила в інтернеті”, — розповідає жінка.
За словами бібліотекарки, вона вдячна всім організаціям, які надсилають їй літературу, проте книги російською мовою та списану літературу у свою бібліотеку вона не приймає. Бібліотекарка зазначає, що досвід її колег з Львівщини показує, що за російськомовну та списану літературу на поличках можна отримати штраф, тож такі книги виставляти тут заборонено.
“Після деокупації я планую передати зібрані книжки у Гранітненську сільську бібліотеку. Не хочеться, щоб туди зайшла людина й побачила порожні полички”, — ділиться планами пані Любов.
Книги для Гранітненської бібліотеки
Проте збір книг — не єдине, чим займається бібліотекарка. Жінка бере участь у конференціях, організовує дитячі заходи, проводить онлайн-зустрічі з письменниками, веде сторінку бібліотеки у Facebook, займається письменницькою діяльністю тощо.
“Свою роботу після евакуації я почала з того, що у Facebook створила сторінку гранітненської сільської бібліотеки. І спочатку я просто там робила до різних свят публікації, а потім вирішила, що треба щось змінювати — мені захотілося проводити офлайн-заходи для дітей.
На жаль, дорослі місцеві мешканці важко йшли на контакт, проте діти до мене тягнулися, їм було цікаво спілкуватися зі мною. І одного разу я вирішила організувати для них майстер-клас на кухні у себе вдома. Але їхні мами не дозволяли, тож мені довелося кілька вечорів просидіти на лавочці з цими мамами. Коли жінки зі мною краще познайомились, то дозволили дітям прийти до мене і ми почали проводити майстер-класи на кухні “Майстерня смаку”. Також з дітьми ми робили різні поробки”, — розповіла креативна бібліотекарка.
Відео одного з майстер-класів:
І якщо вірші пані Любов складає ще зі школи, то казки почала писати нещодавно. На одному із занять з арттерапії для бібліотекарів жінка отримала домашнє завдання — написати казку. І її казка про малюків-шуршунчиків, які шарудінням лякають відвідувачів лісу, так сподобалась колегам, що авторка розробила за цією казкою цілу пізнавально-розважальну програму й наразі проводить її на базі шкіл та бібліотек у селах Львівської області.
Свою казку про шуршунчиків письменниця прочитала на радіо:
Авторка зазначає, що вона і надалі продовжуватиме писати казки.
Свої в Telegram 
