“Азовця” “Кріда” росія вбила в Оленівці. Рік тому його поховали, але мати все чекає дзвінка від сина
Олександр Бабенко багато років займався східними єдиноборствами, зокрема джиу-джитсу. Мріяв бути професійним спортсменом, проте став вправним воїном полку “Азов”. Боєць на псевдо “Крід” пройшов всі 86 днів героїчної оборони Маріуполя й вижив в “пекельній м'ясорубці”. Коли в середині травня 2022 року з побратимами виходив з металургійного заводу “Азовсталь” в російський полон, матері про це не сказав ані слова. Лише повідомив, що переводять по роботі в інше місце , тому певний час він буде без зв’язку. В ніч на 29 липня 2022 року в Оленівській колонії, де утримували українських військовополонених, стався вибух. Тоді там загинули понад 50 українських захисників, серед них і 21-річний “Крід”. Його прізвище було першим в тому списку. Спогадами про Олександра Бабенка зі Свої поділилася його матір Оксана.
Переїзд з Луганщини за півроку до війни
Олександр Бабенко народився 23 червня 2001 року в Запорізькій області. Згодом родина переїхала в селищі Станиця Луганська. Цей населений пункт на Луганщини окупований російськими військами з 26 лютого 2022 року.
Оксана згадує, до трьох років Сашко був слабенькою дитиною — часто хворів, тому родина постійно зверталася до лікарів. Але згодом його імунітет став міцнішати. Коли хлопчикові виповнилося п’ять, батьки розлучилися. В другий клас він вже пішов в школу на Житомирщині.
Дитяче фото Олександра Бабенка
“Влітку 2013 ми удвох поїхали в село до моєї матері. Багато років поспіль ходила на батьківські збори й щоразу доводилося червоніти, бо мене завжди вичитували за поведінку сина. Таким він був непосидючим хлопчиком”.
Десятки кілометрів пішки заради мрії
Сусідському хлопцю батько у дворі прив’язав канат на дерево і зробив турнік. Тож Сашко став там частим гостем — підлітки займалися спортом.
“Від друга син дізнався про спортивну школу в Овручі. Автобуси тоді дуже рідко їздили туди, проте це не зупинило сина. У нього було велике бажання займатися спортом і він з села до Овруча ходив пішки або бігав. А це 18 км лише в один бік”.
Щоб підтримати сина, Оксана купила велосипед. Тож Сашко, який в той час навчався у дев’ятому класі, після уроків їздив на тренування.
“Але я попередила, що зимою відпускати не буду, бо темніє рано. Та й погода холодна. Проте син вирішив цю проблему, в цьому трохи допомогла йому моя мама. Поки ми з молодшою донькою, яка має інвалідність з дитинства, їздили по лікарнях, Сашко вступив на електрика в Овруцький професійний ліцей. Про своє рішення він поставив мене перед фактом. Але дало йому змогу на постійній основі відвідувати секцію джиу-джитсу”.
З дитинства Сашко займався спортом
Оксана була не проти, навпаки, пишалася першим дорослим рішенням сина на шляху до здійснення своєї мрії. В розмові жінка згадала, як через певні обставини, так і залишилася не здійсненною її дитяча мрія — навчитися грати на акордеоні.
“Це були 90-ті роки, теж жила в цьому селі. Я хотіла навчатися в музичній школі. Мені батьки пообіцяли, що після літніх канікул вони запишуть мене, але прийшла осінь і нічого не змінилося. А все через відсутність транспорту між селом і містом — та ж проблема, з якою зіштовхнувся мій син. Мені не хотілося, щоб Сашко потім все своє життя, як і я, згадував про свою мрію, яку через обставини не вдалося здійснити”.
Олександр хотів стати професійним спортсменом
В спортивній школі Олександр займався східними єдиноборствами — кікбоксингом, ММА, але перевагу віддавав джиу-джитсу. Їздив на обласні та всеукраїнські змагання, посідав призові місця. Був призером чемпіонатів України з фрі-файту, чемпіонату Європи з елітних боїв.
В “Азов”, щоб стати справжнім чоловіком
У 2019 році між сином та матір’ю сталася серйозна розмова — Олександр виявив бажання стати на захист Батьківщини. Він тоді сказав Оксані: “Прагну стати справжнім воїном!”. Проте тоді справа далі розмови не пішла. Наступного року, після закінчення училища, Олександр знову підняв цю тему: “Мамо, я буду йти в армію. Я хочу стати справжнім чоловіком. Я повинен стати справжнім чоловіком”.
Оксана пригадала, що син мріяв побувати в Китаї, поїхати якомога далі від людей в гори, туди, де тренуються шаолінські монахи. Хотів вчитися у них майстерності, щоб досягти рівня справжнього воїна.
“Син прагнув потрапити саме в “Азов”. Я його підтримала, бо ми з ним були наче друзі — я завжди була готова допомогти з порадою. Але остаточне рішення було за ним. Для мене головне, щоб син був щасливий, щоб його плани та мрії здійснювалися. Сашкові підказали, які нормативи треба здавати, до чого треба готуватися. Там жорсткий відбір, не всі його проходять. А Сашко пройшов з першого разу, бо мав добрі фізичні дані та сильний характер. Це було в листопаді. Не передати словами. наскільки син був щасливим, що він тепер один з “азовців”.
“Мамо, я на роботі. Зі мною все добре”
Олександр Бабенко переїхав в Маріуполь. За словами матері, він полюбив це місто на березі Азовського моря. Тут “Крід” 24 лютого 2022 року і зустрів російську навалу.
Олександ у Маріуполі на березі моря
“Син ще за кілька днів до вторгнення зателефонував зі словами: “Буде війна!”. І взяв з мене слово, що якщо почнуться бойові дії, ми з донькою одразу поїдемо за кордон. Сашко переймався за сестру, дуже в них були теплі стосунки. Левову частину грошей, які син заробляв в “Азові”, віддавав мені, щоб була змога купляти Марічці ліки та проходити необхідну їй реабілітацію. У доньки проблеми зі спиною, вона не ходить, пересувається на кріслі колісному”.
Сашко з мамою та сестрою
Для Олександра було важливо знати, що найрідніші знаходяться в безпеці. Тож від початку великої війни Оксана з 10-річною донькою переїхали до польського Вроцлаву.
Олександр в тих пекельних умовах за можливості виходив на зв’язок — хочаб на хвилинку дзвонив або писав матері. І під час розмови завжди обирав місце, де не чутно пострілів та вибухів. Він не хотів, аби мати нервувала.
Олександр брав участь в обороні Маріуполя
“Мамо, я на роботі. Зі мною все добре”, — були йому слова в той час, коли росіяни навесні 2022 року знищували Маріуполь. Він просив матір розповісти, як у неї справи і як себе почуває молодша сестра. Сашко навіть зробив так, щоб всю його зарплату та виплати одразу отримували рідні.
“Один відсоток — це моя віра в те, що син живий…”
Перед виходом в російський полон Олександр подзвонив матері і сказав:
Ця розмова сина та матері стала останньою.
В списку страчених в Оленівській колоні в ніч з 28 на 29 липня 2022 року, який російська сторона розповсюдила в соцмережах, Олександр Бабенко значився першим.
“В той день мені почали писати та телефонувати, казали, що мій Сашко серед вбитих в полоні. Знаєте, я виросла в селі, звикла пліткам не вірити. До того ж син сказав чекати на його повернення і, головне, — нікого не слухати. А я, як вірний собака, народилася якраз в рік цієї тварини, чекала дзвінка і відмовилася вірити російським новинам”.
В жовтні, під час обміну між Україною та росією тілами загиблих, повернули й воїнів, яких стратили в Оленівці. Оксана двічі з Польщі приїжджала до Києва, щоб здати ДНК. І двічі був збіг на 99 відсотків.
“А один відсоток — це моя віра в те, що син живий…”
Біжу заради сина, яким пишаюся
З Олександром Бабенком попрощалися 19 травня 2023 року. Його поховали на Лісовому кладовищі в Києві.
Прощання з "Крідом"
“Поховали в землі за православними канонам, бо син був вірянином. Ще коли навчався в ліцеї, став відвідувати храм, який знаходився через дорогу від навчального закладу. Я раніше по великим святам була в церкві, а зараз — кожні вихідні. До Бога прийшла після загибелі сина. Я впевнена, що Сашко зараз в раю, біля Бога…”
“Мамо, попереджаю, я надовго поїду. В мене не буде зв'язку, телефону, але ти нікого не слухай. Я повернусь і обов’язково тобі все розповім”. Оксана постійно прокручує в голові ті останні слова сина. Жінка до сьогодні від нього дзвінка. Вірить, що Сашко подзвонить і розкаже, де він був весь цей час.
“Безумовно, я пишаюсь своїм сином. Він справжній герой! Шкодую лише, що через завантаженість по роботі приділяла Сашкові замало уваги. З дня трагедії пройшло вже понад двох років, а у мене відчуття, що все це відбувалося місяць тому. Наче і не було цих двох років…”
Олександр Бабенко нагороджений орденом “За мужність” III ступеня Указом президента від 28 липня 2022 року. Згодом в той день стане відомо про смерть “азовця” в Оленівській колонії.
“В цьому році день народження сина припало на Святу Трійцю. І я вирішила пройти його шлях. З села, де ми жили, пробігла до Овруча і до храма, який відвідував Сашко. Загалом вийшов 21 км”.
“Місяцем раніше, на 10-річчя “Азову”, на столичному ВДНГ пробігла 10 км в пам'ять про сина. До цього спортом не цікавилася взагалі, бігати почала лише коли Сашко пішов служити в “Азов”. Він дуже мене підтримав в цьому починанні, як і я колись підтримала його бажання займатися спортом і приєднатися до полку”.
Свої в Telegram 
