В полоні змусили викопувати тіла маріупольців. На волі Юрій Меркотан написав пісню-присвяту дружині
Юрій Меркотан — артист оркестру 12-ї бригади Національної гвардії України — грав на саксофоні. На початок повномасштабної війни був в Маріуполі: під час боїв займався гуманітарним забезпеченням та евакуацією поранених побратимів усіх підрозділів.
9 травня 2022 року з металургійного заводу “Азовсталь”, як і інші військовослужбовці, вийшов за наказом в російський полон: у застінках музикант перебував 623 днів. Минулого року в рамках обміну Юрій повернувся додому. Чоловік і досі проходить реабілітацію, бо має проблеми зі здоров’ям. Та попри це нещодавно під творчим псевдонімом Meriot представив композицію “Заради тебе”. Її присвятив коханій дружині Анастасії, яка боролася й продовжує боротьбу за визволення всіх музикантів Маріупольського гарнізону.
Баян не любив — обрав саксофон
В перший день нового року Юрію Меркотану виповнилося 30 років. Він родом з села на Херсонщині. Каже, що музикою почав займатися з малечку.
Юрій Меркотан
“Батько в мене баяніст, тому з дитинства відправив мене в музичну школу. Я грав на тому ж музичному інструменті, що й батько, але мені не дуже це подобалося. І вже коли виріс, після школи мені старша сестра, яка теж музикант, запропонувала вступити до училища. Марʼяна тоді сказала: “Обери інструмент, який тобі подобається”. Дякую, що тоді дала право вибору. І я обрав саксофон. Десь пів року готувався і поїхав у Донецьк, де вступив у музичне училище”.
В музучилищі познайомився з майбутньою дружиною
Бувши першокурсником, Юрій познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Точніше, ініціатива пішла саме від Анастасії, яка тоді навчалася на другому курсі. З 9 грудня 2012 року вони разом.
Юрій та Анастасія
“Я навчався на духовому відділенні, а Анастасія вивчала теоретичні дисципліни: сольфеджіо, теорія музики тощо. Коли Донецьк окупували, у 2014 році ми разом перевелися в херсонське музучилище. Тут вже навчався на джазовому відділі, а Анастасія продовжила навчання за своєю спеціальністю. І вже херсонські викладачі прищепили мені любов до джазу. До речі, великим прикладом для мене був мій викладач, але він того не знає. Бо я йому ніколи цього не казав і намагався до нього на заняття не приходити. Але постійно слухав його на концертах. Він був для мене прикладом людини, за якою я хотів тягнутися”.
В оркестрі нас було 16, барабанщик загинув на “Азовсталі”
До служби працював у державних та приватних музичних школах, в джазовому оркестрі. Далі, у 2016 році, Юрій Меркотан продовжив навчання в Київському національному університеті культури та мистецтв на джазовому відділенні. А наступного року йому запропонували роботу в поліцейському оркестрі в Маріуполі.
Оркестр, де грав Юрій
“З цим колективом їздили за кордон. Ми проїхали в Німеччині 16 великих та маленьких міст в рамках музичного фестивалю. Гастролювали понад два місяці. Працював в оркестрі і паралельно навчався на заочному відділенні у виші. Так пройшло 5 років, а потім майже весь колектив пішов в Національну гвардію. Я приєднався трохи згодом, контракт підписав наприкінці 2020 року. Тоді з Настею ми стали офіційно чоловіком і дружиною”.
В оркестрі 12-ї бригади Національної гвардії України було 16 музикантів і всі — чоловіки.
Виступ оркестру
“У нас був єдиний вільний найм — наш звукооператор. Всі інші, тобто 15 осіб, служили за контрактом. В оркестрі були диригент, вокаліст, клавішник, бас-гітарист, гітарист, кілька саксофоністів, трубачі, тромбоністи та барабанщик, який, на жаль, загинув на “Азовсталі”. Для нас це було великим потрясінням та трагедією, оскільки він був серцем нашого оркестру.
Вивозив поранених, приносив їжу та воду у шпиталь
За словами Юрія, за тиждень до повномасштабного вторгнення вони перейшли на казармовий режим і з частини майже ніхто не виїздив.
“Але так сталося, що саме на 24 лютого мене відпустили додому переночувати. Тому перші вибухи почув, коли був поруч із дружиною. І майже одразу зателефонували з частини, сказали виїжджати. Я вже був напоготові — речі всі зібрані. Заступив на чергування, а наступного дня випала можливість заїхати додому. 4 години провели разом, дружина мене нагодувала, поспілкувалися. Обіймаючи, не хотіла мене відпускати, щоб я нікуди не їхав. Як міг її заспокоював, посміхався, казав, що все буде добре”.
Це була остання зустріч подружжя. Наступного разу вони побачаться аж через 700 днів. Саме про останню зустріч Юрій і написав пісню. Приспів — якраз про ті дорогоцінні години, які вони провели разом 25 лютого 2022 року в Маріуполі.
“Через місяць після початку повномасштабної війни був поранений мій товариш, дуже близька мені людина. Він єдиний раз без мене вийшов на завдання і його було поранено — осколками від авіабомби вирвало тазостегновий суглоб. Я його евакуював у шпиталь. Після цього почав вивозити з позицій поранених хлопців, приносив їм у шпиталь воду та їжу. Також ми робили підвози на деякі позиції”.
Інструмент знищили, мундштук відібрали перед полоном
Саксофон у Юрія був особистий. Звичайний, як сам каже, недорогий. Бо оркестр багато грав на вулиці за будь-якої погоди. Проте свій саксофон Юрій любив. А ось мундштук до нього коштував чималих грошей.
“Саксофон на “Азовсталь” не брав, вже потім дізнався, що мародери його знищили, розірвали метал. На завод із собою взяв мундштук, який був доволі цінною для мене річчю. І в останній момент, коли ми виходили з “Азовсталі” 19 травня, то в мене його забрали й викинули на мосту поблизу заводу”.
Людей, яких ховали на вулицях, я викопував — жахливий був сморід
Далі Юрія відвезли в Оленівку — в цій колонії він пробув 4 місяці. Два місяці в одному бараці, стільки ж — в іншому.
“В другому бараку нас було 65 чоловіків, і всі ми щоденно їздили в Маріуполь”.
“Здебільшого це були вже напіврозкладені тіла. Сморід такий стояв… А потім ми їх пакували в машини, які відвозили трупи на якийсь склад біля торгово-розважального центру “ПортCity”. Їх мали б перепоховати, але я не знаю, що далі відбувалося”.
Обміняли з другого разу
З Оленівки Юрія із зав’язаними очима та руками перевезли у СІЗО у Воронезьку область. Про побиття та знущання він воліє особливо не згадувати. Лише сказав, що лупцювали гумовими палицями та катували електрошокерами, спускали собак. А ще часто ставили обличчям до стінки й змушували ноги розтягувати на шпагат, вчили виконанням різних команд, до яких ставились, як до гри.
Загалом у застінках музикант воєнного оркестру пробув 21 місяць — звільнили його 31 січня 2024 року. Для Юрія це був другий обмін. Каже, що перший мав статися 23 січня, але він зірвався.
“В цей день був збитий літак нібито з нашими полоненими. Не беруся стверджувати чи дійсно там були українці, але, як нам сказали, що саме через це і не відбувся наш обмін”.
В той день з камери на другому поверсі Юрія звели до низу, дали військовий одяг, берці 43 розміру, при тому, що в нього — 47. Згадує, що насилу їх взув. На вулиці була ожеледиця, і поки він йшов з колонії до “зечки” (авто для перевезення вʼязнів з деревʼяними лавками), впав разів двадцять. Перед тим як поїхати, “вертухаї” ще трохи відлупцювали.
“По дорозі ще забрали військовополонених з інших місць утримання. Їхали в “зечкі” десь 12 годин. Як я зрозумів, що я вже точно їду на обмін? Тому що в автобусі мені вдалося схопитися за поручень, і я відчув, що це жовта труба, як в нашому транспорті. Я так всередині радів, що нарешті їду додому. А потім автобус зупинився, ми в ньому просиділи 2 години. Згодом зайшов начальник, сказав: “Отбой!” і нас знову кидають в “зєчки”. Проїжджаємо 4 години, нас виводять в туалет по черзі. Мене ведуть, а по дорозі мутузять. Як тільки завели до вбиральні, мене кілька разів вдарили між ніг і ще міцно в щелепу, що зламало її. Мене знову привезли у СІЗО, де я пробув тиждень. А потім повезли на обмін, і я нарешті опинився на волі, нехай і з другої спроби”.
День обміну: Юрій у формі виходить з автобуса
З дружиною Юрій побачився на третій день після обміну в реабілітаційному центрі. Їхньої радості не було меж! За словами колишнього військовополоненого, процес його реабілітації триває і досі.
Таким Юрій повернувся з російського полону
“Вже було проведено 5 операцій: три на обличчі, дві на нозі. В полоні мені відбили м’язи на правій нозі. Багато працюю з психологами. Весь процес відновлення йде дуже тяжко. Насправді реабілітація — важкий процес, особливо у тих, хто має поранення чи травми”.
Рада, що стала музою для свого чоловіка
Щодо пісні, ідея виникла ще у полоні. Але писати вірші не було можливості, а те, що спливало на думку — згодом забувалося.
“Текст народився вже на волі. До речі, спочатку були написані куплети. Показав своїй молодшій сестрі Софії, вона сказала, що класний текст. В той же вечір і приспів написав. У мене був текст, гармонія, вокал, залишfлося знайти класного аранжувальника”.
Пісня називається “Заради тебе” і присвячена Анастасії Меркотан. Вона доклала чимало зусиль, аби повернути коханого на підконтрольну Україні територію: Анастасія одна з організаторів проєкту “Bring The Band Home!”, який бореться за повернення військовополонених оркестрантів.
Юрій присвятив пісню коханій дружині
“Дружина знала, що я пишу пісню, але не чула ані слів, ані музики. Анастасія була першою, хто послухав її, ще до того, як я розмістив її на музичних платформах. Це було 27 грудня минулого року, а другого січня вже 2025 року відбувся реліз”.
Анастасія каже, що спочатку не здогадувалася, що коханий пише пісню саме для неї. Згадує, що вже після повернення Юрія з полону вона сказала, що чоловік ніколи для неї не грав.
“Можливо, ці слова трохи підштовхнули до того, щоб зробити присвяту саме мені. Хоча, можливо, він про це дійсно мріяв, але воно так збіглося. Коли вже йшла робота над піснею, Юра став часто відлучатися. Про пісню майже нічого не говорив, і тоді я стала здогадуватися, що, скоріш за все, вона присвячена мені. Але я й уявити не могла, що пісня буде саме про той день, коли ми бачилися в Маріуполі востаннє. Я вперше пісню почула, коли ми удвох сиділи в машині. На вигляд я була спокійною, але всередині мене вирували емоції. Тоді все згадалося: і наша зустріч, і боротьба за повернення чоловіка, і день, коли ми побачилися після обміну. Мені дуже приємно, що я стала музою для свого коханого чоловіка!”.
Свої в Telegram 
