Хочу, щоб спогади про Покровськ дали змогу жити далі. Наталія Бірюкова про місто, яке змінила війна
Сьогодні Покровськ разюче відрізняється від колишнього себе. Широкі вулиці спорожніли без людей та автівок, пошкоджені будівлі й дерева нагадують про жорстоку реальність війни. За офіційними даними, в місті залишається близько 7000 мешканців, переважно літніх людей. Дітей у місті вже немає.
Свої репортажі Наталія знімала і знімає разом з оператором Ігорем Очеретнім, вони працюють разом вже 7 років, а на одному телеканалі — понад 18.
"Команда — це коли одне одному довіряєш. Вся логістика, куди їхати, де знімати — все це було на операторові. Від мене вимагалося тільки ставити питання, і якщо послухати наші інтерв'ю, то значна частина цих запитань — саме від нього. Я вдячна йому за те, що він це витримав”, — говорить Наталія.
Ігор Очеретній
Щоразу, коли Наталія та Ігор приїздили до Покровська, бачили все більше руйнувань. Та попри все, там і досі залишаються люди. Їх дуже багато. Вони пристосовуються до нових умов, вони ховаються від ворожих дронів, від артилерії, КАБів. Кожен день тут може стати останнім.
Після одного з обстрілів Покровська
"Більшість тих, хто залишився, кажуть, що нікуди їхати, або “ще трошки і може поїдемо”. Люди сподіваються на швидке завершення війни, вірять, що можна перечекати в підвалах. Вони говорять про свою землю, про своє місто, яке не хочуть покидати. Та людина, яка чіпляється за минуле, яка не може його відпустити, мабуть, теж заслуговує якоїсь шани, але вона не смілива від того, що залишається в місті, яке руйнується. Сміливою є та, хто може виїхати і почати жити далі," — розмірковує журналістка.
На вулицях Покровська майже не побачиш людей, бо зараз там надто небезпечно
Нещодавно Наталія разом з Ігорем побували у Богородничому, біля Святогірська. Її дуже вразило побачене. А ще — спогади місцевих, яким довелося пережити і окупацію, і деокупацію.
"Там люди теж залишались до останнього, думали, що якось це швидко пройде. Але фронт через них рухався декілька разів, і там взагалі немає нічого вцілілого. Люди розповідали, що навіть коли хотіли виїхати, не могли вийти з підвалів навіть за водою чи в туалет. Я дуже не хочу, щоб таке ж відчували люди з Покровська”, — каже Наталія.
Богородичне
Богородичне
Богородичне
Говорячи про роботу журналістів у місті зараз, Наталія підкреслює особливу відповідальність.
"Всі журналісти, які приїжджають — їхня багатотисячна аудиторія, бачить наше місто їхніми очима. За це їм велика вдячність. Але коли головні теми — що там немає фортифікаційних споруд чи щось не так з трояндами. Мені важливо було показати саме людей. Ми з оператором знаємо: якщо приліт у цю частину міста — значить, у людей немає можливості набрати води. Як там можна жити, коли вже немає дороги, щоб дійти до єдиного працюючого в місті ринку? Саме такі побутові питання давали людям можливість щось сказати — не про політику, не про фортифікації”.
Покровськ
Ці слова — найцінніше, каже Наталія, бо це і є суть життя у Покровську, і не лише, а у будь-якому місті чи селі, до якого невпинно наближається лінія боїв, — просто вижити.
"Я не хочу сказати, що я вдячна долі за такий досвід. Звісно, ніхто б не хотів працювати у війну і втрачати свої міста, звички, близьких людей. Я хочу, щоб спогади про Покровськ були прозорими, легкими і не тягнули назад, щоб можна було жити далі. Хочу, щоб весь досвід, який я там здобула, давав мені можливість рухатися вперед. Сьогодні головне завдання для Покровська — залишитися на мапі України, не повернутися до старої назви Красноармійськ. Я вдячна всім, хто зі мною поруч пройшов той шлях і знаходиться зараз,” — завершує свою розповідь Наталія Бірюкова.
Свої в Telegram 
