Мене шукали, кабінет розгромили. Біолог Сергій Глотов вивіз з Луганська унікальну наукову колекцію
Хто був проти європейського вибору
Сергій Глотов у 2004 році був учасником Помаранчевої революції. А потім — учасником Євромайдану, провів багато часу на майдані у Києві. Також він виходив підтримувати луганчан, які організовували мітинги на підтримку європейського розвитку країни безпосередньо у Луганську.
«Луганськ жив своїм життям — життям України. Трішки ми були на периферії, і це було відчутно. Не дуже багато було якихось культурних подій. В Луганськ рідко приїжджали якісь співаки. І якщо приїжджав "Океан Ельзи" або якісь свідомі співаки, то була повна площа», — згадує біолог.
Луганчани щодня виходили на проукраїнські мітинги, розмотували сорокаметровий прапор і підтримували європейський вибір країни. Взагалі це навіть не називали проукраїнськими мітингами — у людей не було сумнівів, хто вони. Просто це були заходи на підтримку європейського майбутнього для країни.
«Не було, що давайте від'єднаємося від України. Ну, але з лютого, з весни вже почалися проросійські мітинги за рахунок того, що почали привозити людей, які підбурювали населення. Були там і місцевих небагато. Відсоток людей, які організовували проросійські мітинги, приблизно дорівнював відсотку міських божевільних», — розповідає Сергій.
Для нього було незрозуміло, як якась невелика група людей-напівбомжів змогла захопити і розбудувати такий табір у місті.
Двірники в синіх халатах і "туристи" з Ростова
Сергій говорить, що ситуація в Луганську загострювалася кожного дня. До міста постійно звозили проросійськи налаштованих людей і росіян, яких розселяли в колишніх шахтарських санаторіях.
«Йдеш по центру, просто собі йдеш, і люди спитають: "Де облдержадміністрація?". Це трошки дивно, коли ти проходиш кілометр і в тебе троє людей бомжуватої зовнішності питають: "Де облдержадміністрація?". Там щось безкоштовні обіди роздають чи що?"», — згадує науковець.
Тих, кого привозили на мітинги до Луганська, навіть не перевдягали — просто вдягали всіх у сині халати двірників. Вони стояли на мітингах з прапорами за Росію, напевно, навіть не розуміючи, де перебувають.
«Казали, що їх десь у Ростові наловили на вокзалі і привезли в Луганськ. Вони стоять з прапорами за Росію», — розповідає Глотов.
Від культурних проєктів до допомоги військовим
До 30 квітня 2014 року майже всі адмінбудівлі в Луганську були захоплені. Тому що найближча військова частина, яка була в Луганську, розташовувалась у Павлограді Дніпропетровської области — це сім годин їзди на машині з міста.
Коли в місто почали перекидати українських військових, волонтери переорієнтувалися з культурних та наукових проєктів на допомогу армії.
«Я пам'ятаю, ми приїхали на Червону Талівку до прикордонників. Він каже: "Сьогодні оголосили АТО". І всі такі: "Ну, да, АТО оголосили". Треба було якийсь час зорієнтуватися — які в нас ресурси, які люди можуть допомагати, які не можуть допомагати», — згадує Сергій.
Волонтери робили все відкрито, а не анонімно, адже жили у своїй країні і допомагали власній армії. Навіть посольство США підтримало їхню роботу грантом на популяризацію української культури як способу боротьби з сепаратизмом.
«Вже ситуація мінялася, і ми всі наші дії змінювали — переорієнтувалися на допомогу військовим», — каже Сергій.
Полювання через таксі і рації
Коли допомога стала ефективною, а люди з усієї країни передавали необхідне, сепаратисти почали полювання на активістів. Використовували різні методи — від блокування військових частин за допомогою таксистів до відстеження через рації.
«Щоб запобігти виходу військових з частини або відділку, туди викликають 30-40 машин таксі. Таксисти приїжджають, починають казати: "От, нас викликали", і таким чином блокують. Це фактично не є порушенням законодавства ніякого, але військова частина чи об'єкт заблокований», — пояснює Сергій.
У Луганську це був один із механізмів перешкоджання правоохоронцям і військовим. Спочатку використовували IP-рації Zello — раніше ними спілкувалися таксисти, потім сепаратисти.
Коли вся ця система запрацювала ефективно, в травні активістів почали шукати конкретно.
«Першого числа прийшли на роботу в заповідник, розгромили кабінет, прийшли, шукали дома. Я вже виїхав, ми вже вирішили, що оскільки всі адмінбудівлі захоплені... А людям, які виїздили останніми потягами з Луганська влітку, казали, щоб не мали в телефонних книгах мого телефону чи інших активістів, координаторів», — розповідає науковець.
Частина людей, які паралельно займалися волонтерством, але не координувалися з ними, загинула — їх розстріляли, як Олену Куліш та багатьох інших.
Інформаційна блокада і пропаганда
«Для мене війна почалась у 2014 році, у березні. І я казав у Львові, що росіяни, чи проросійськи налаштовані, вони приходять і знищують все українське», — говорить Сергій.
І розповідає про інформаційну складову. Зокрема про те, що у багатьох районах області не ловив жоден український телеканал. Натомість працювали "Радіо Маяк", РТР і ОРТ.
«Наприклад, у Свердловському районі. Приїздиш туди у заповідник і все літо дивишся російські телеканали. Ти не знаєш навіть, що в Україні відбувається. Інтернету тоді ще не було. У всій частині Луганської области можна було безкоштовно на пошті, заповнивши заявку, підписатися на газету "Обратно в СРСР», — розповідає Сергій.
Порятунок наукового надбання
До окупації Сергій Глотов працював науковцем, мав європейську освіту — навчався в Данії два роки і бачив, як працює сучасна європейська наука. Він хотів, щоб Україна розвивалася в європейському векторі, а не поверталася до "червоних скатертей, графінів і підстаркуватих керівників, які вже не пам'ятають, як їх звати, і розповідають про світле майбутнє".
Сергій Глотов два роки працював у складі української групи науковців на станції "Академік Вернацький"
Його наукова діяльність теж була формою спротиву — популяризація української науки, збереження природної спадщини, співпраця з європейськими інституціями. Все це суперечило планам окупантів перетворити регіон на відсталу провінцію.
Коли стало зрозуміло, що ситуація критична, Сергій почав евакуювати найцінніше — унікальну наукову колекцію: жуки, комахи, різні матеріали, які збирав фактично з 2004 року. Йому також передали свої напрацювання кілька науковців, яких уже немає в живих.
«Найцінніше все сховав у підвал. Щось лежало в мене в кабінеті. У нас заповідник розгромили, забрали автомобіль і думали, що ми лісівництво — може, в нас зброя є. У нас, ясно, що в кожній організації є сейф. Але там, де зброю зберігають, у нас зберігали колекцію жуків», — розповідає він.
Ця колекція — результат майже десятиліття роботи. Якщо підрахувати всі напрацювання з 2004 року, то може, по пальцях однієї або двох рук можна порахувати науковців, яким пощастило зберегти їх фізично.
Після звільнення Станиці Луганської та відновлення інфраструктури всі матеріали переслали до Львова, де вони тепер зберігаються як національне надбання.
«Фактично ще кілька поколінь науковців матимуть роботу для вивчення природи Луганщини по тих зборах, які є. І кожного разу ми щось нове знаходимо», — каже дослідник.
Столітні дослідження перервано вперше
Багато територій природно-заповідного фонду опинилися під окупацією. Луганський заповідник повністю захоплений — там припинені моніторингові дослідження, які тривали з 1920 року. Це майже столітній науковий проект.
«Це ще навіть неоціненно, що припинені дослідження і спостереження за природою. Це були найбільш вцілілі ділянки Луганщини і взагалі степів всієї Євразії. Так само заповідник "Асканія-Нова" — найстаріший заповідник в Україні — також опинився в окупації», — каже науковець.
Йдеться не лише про інфраструктуру — постраждали тварини, унікальні екосистеми. Деякі природні території згоріли, зокрема соснові ліси в заплаві Сіверського Дінця, де було дуже багато заповідників і заказників.
Особливо постраждав національний парк "Святі гори" з унікальною крейдовою сосною — природним явищем, коли сосни ростуть на крейді, формуючи унікальні екосистеми, яких у світі залишилися одиниці.
«Це вперше в історії людства після Другої світової війни такі території опинилися в зоні бойових дій. Тоді ще не було так розвинено природоохоронної діяльності. Наслідки для природи, для навколишнього середовища, для всього, що нас оточує, відіграються дотепер. І в Німеччині, і в Європі, і відповідно ми також будемо, і наші діти будуть відчувати ці наслідки руйнування таких природних ділянок», — підсумовує Сергій Глотов.
Маємо оцінити всю шкоду заподіяну природі
Зараз науковці працюють над оцінкою шкоди, завданої природі внаслідок російської агресії. Це важлива робота не лише з наукової, а й з юридичної точки зору.
«Ми маємо бути єдині саме в наших вчинках, а не в наших словах. Тому що колись постане питання: "А яку шкоду?". Ну, ліс є там, колись він виросте. Але ні — те, що було, жило, росло до того моменту, коли воно знищено... Нам треба буде оцінити цю шкоду, бо є заморожені активи Росії по всьому світу, і ми також можемо відшкодовувати це на користь нашої країни», — пояснює вчений.
Шкода, завдана природі цілого регіону — сходу і півдня України — величезна. Тут науковці роблять свою роботу, але потрібні також юристи і чиновники, які цим керують.
«Важливо це все в комплексі робити. Ми займаємося тією роботою, в чому ми професіонали. І кожна людина може до цього долучитися», — говорить Сергій Глотов.
Свої в Telegram 
