Фронт підійшов на 15 кілометрів. Як живе Слов'янськ на четвертий рік повномасштабної війни
Фронт наближається
Рік тому відстань від Слов'янська до лінії фронту становила 35 кілометрів. Нині — вже менше двадцяти. За даними порталу DeepState, за останні 12 місяців російські війська просунулись у цьому напрямку більш ніж на 15 кілометрів. У лютому тиск посилився вдвічі порівняно із січнем: з жовтня 2025-го по 22 лютого 2026-го на Слов'янському напрямку зафіксували 1098 атак армії РФ.
Слов'янськ, 2026 рік
Місто атакують інакше, ніж раніше. Якщо на початку вторгнення гатили переважно артилерією, то тепер — керованими авіабомбами вдень, коли люди на вулицях, FPV-дронами у дворах і безпілотниками, які полюють на автомобілі на трасах. Лише з січня по жовтень 2025 року в громаді зруйнували або пошкодили 800 будинків.
Начальник Слов'янської міської адміністрації Вадим Лях не приховує: ситуація складна. Але місто тримається.
Щоб захистити дороги, влада вже розпочала встановлення антидронових сіток — спочатку на трасі між Ізюмом та Слов'янськом, тепер і в самому місті.
"До 200 людей треба залучити, щоб відпрацювати от такий напрямок роботи, як антидроновий захист сітками доріг міста Слов'янська. Процес вже йде. Я думаю, що для цього потрібен час, тому що все ж таки обладнати місто — не те, що трасу. Це забере трохи більше часу", — пояснює Лях.
Слов'янськ уже переживав окупацію — навесні і влітку 2014 року місто майже три місяці тримали бойовики. Звільнили його 5 липня того ж року. Повномасштабне вторгнення 2022-го знову перетворило Слов'янськ на мішень: тоді зі 100-тисячного міста залишилося лише 18 тисяч людей. Після контрнаступу Сил оборони восени 2022-го частина мешканців повернулася. Зараз тут живуть близько 50 тисяч.
Вадим Лях
Масової евакуації, каже Лях, не спостерігається. Але зізнається, що не хватає кваліфікованих працівників.
"Професійних кадрів в місті стає все менше і менше. Якщо брати комунальну сферу, є дефіцит, зокрема, водіїв, особливо водії екскаваторів, тракторів. Їх навіть між собою в останні три роки керівники називають пілотами, як в авіації. Адже вони виїжджають іноді для ремонту інфраструктури за місто, наближаються до лінії фронту на 10, інколи на 7 кілометрів. Працюють у важких умовах", — говорить начальник МВА.
Потяги до Слов'янська не ходять із листопада 2025-го. Але в місті, запевняє Лях, є електрика, газ, вода — люди отримують всі комунальні послуги. Працюють магазини, лікарні, аптеки, кафе. Котельні іноді переходять на генератори, але ненадовго.
Слов'янськ, лютий 2026
Путін чомусь б'є по школах
Ветеран Василь Хоменко ходить зруйнованими вулицями і впізнає кожну з них. Показує школу №6 — найстарішу в місті, де понад 100 років навчали дітей і де був музей української історії. Тепер це — руїни.
"Школа була дуже гарна. Тут був музей української історії. Школі понад 100 років. Мабуть, вона Леніна ще бачила. Але от Путіна вона не пережила. Путін чомусь б'є по школах, по садках. Це дуже символічний об'єкт, мабуть, для Слов'янська. Найстарша школа", — каже він.
Василь Хоменко біля розбитої школи
Поруч зруйнована кондитерська фабрика. І розбиті будинки, де загинув 17-річний хлопець, за кілька днів до того, як мав отримати атестат.
Хоменко пам'ятає: в 2014-му в ту саму школу, де він навчався, теж влучили — навмисно, щоб звинуватити українців.
"Стріляли, щоб сказати, що це українці обстрілюють школи і садки. Робили таку провокацію. І знову в те саме місце у повномасштабну прилітає КАБ".
Та попри все, він нікуди не збирається.
"Думаю, всі, хто тут зараз перебувають, вони не хочуть залишати цю землю. Вони хочуть, щоб вона була українською".
Василь Хоменко формулює просто, і, напевно, точніше за будь-які звіти, цифри чи зведення.
"Життя міста залежить не лише від будівель — і від людей. Якщо люди будуть розгрібати завали і намагатися створювати життя в цьому місті, то воно буде жити. А якщо люди занепадуть духом і поїдуть кудись в евакуацію, то ми здамо чергове місто і залишимось без Слов'янська. І ще без Краматорська. І тоді зовсім без Донеччини".
Поки не відчуваю небезпеки
Євгенія Алфімова теж виїжджала, у 2022-му. І повернулася. Вона керує благодійним фондом "Слов'янська мрія", який працює в місті вже десять років. Щодня — заняття для дітей і підлітків, яких у Слов'янську більше, ніж може здатися.
Євгенія Алфімова
"Ми працюємо локально кожен день. Це головне, що ми можемо робити в нашому місті — підтримувати наше теперішнє, наших дітей. Ми не можемо закрити очі і сказати, що їх немає. Не вистачає дітям соціалізації. Вони є. І діти, і підлітки. І вони потребують підтримки дорослих. Це наша відповідальність".
Залишатись — її свідоме рішення, прийняте ще у 2014-му.
"Чесно кажучи, я поки не відчуваю якоїсь небезпеки. У мене ще з 2014 свідомість змінилась. Я зрозуміла, що я хочу бути саме тут. До 2014 мені дуже хотілось поїхати, я шукала країну іншу. Але потім зрозуміла, що я на своєму місці".
Свої в Telegram 
