Ради ВПО. Для чого їх створюють в Україні і у чому вони допомагають переселенцям

Рада ВПО — це консультативно-дорадчий орган, який утворюється при органах місцевої влади, аби переселенці, які мешкають у цій громаді, змогли долучитися до процесів, які відбуваються у місцевому самоврядуванні.

Ідея виникла ще у 2019 році у директорки фонду Ольги Іванової. Надихнувшись досвідом Колумбії, їй вдалося переформатувати його з огляду на ситуацію в Україні.

«З 2014 року, коли ще була перша хвиля переселення, на ВПО, м'яко кажучи, не дуже звертали увагу. Їхні права були обмежені, наприклад, щодо права голосу. Тому виникла ідея, яка полягала у тому, щоб переселенці могли мати вплив на прийняття рішень в громаді, в якій вони оселилися».

Перші пілотні Ради були утворені у 2020 році. Їх було п'ять і запрацювали вони на прифронтових територіях — у Запорізькій, Дніпропетровській, Донецькій, Харківській та Луганській областях.

«Там створювалися як обласні, так і місцеві Ради. В Харкові, наприклад, вона працювала при міському голові. У Луганській області — при обласній військово-цивільній адміністрації, у Донецькій — при виконкомі. Ми спеціально утворювали Ради в різних форматах, аби подивитися, як ці пілотні проєкти працюватимуть ефективніше».

Коли в роботі спостерігався позитивний ефект, команда фонду стала пропонувати владі на національному рівні закріпити роботу Рад відповідними нормативними документами.

«На місцях місцева влада не дуже хотіла створювати якісь додаткові органи, бо сприймала їх, як певний громадський нагляд над їхньою діяльністю. В деяких випадках навіть ворожо ставилися до цього. Тому ми вирішили, що є потреба визнати діяльність Рад на національному рівні та закріпити на законодавчому рівні».

У 2022 році почалася розробка проєкту Примірного положення про Раду з питань ВПО, а також оновленої Стратегії державної політики щодо ВПО. 

«Відтепер за цією постановою  утворення таких Рад при обласних, районних адміністраціях стало обов'язковим, і вже за бажанням при органах місцевого самоврядування. В затвердженому Положенні прописані мета, задачі Рад ВПО та те, як вона утворюється, який склад членів Ради».

Ініціатива щодо створення Ради може йти як від самої влади, так і від переселенців.

«В ідеалі, звичайно, якщо це активні переселенці, які мешкають в громаді та хочуть позитивних змін, вони формують ініціативну групу і звертаються до місцевої влади з пропозицією щодо розгляду можливості створення такого консультативного органу і зазначають про готовність долучатися до її діяльності».

Варто зазначити, орган працює на громадських засадах: члени ради та голова ради не отримують оплату або винагороду за свою роботу. 

«Маємо приклади, коли такі Ради утворювалися за ініціативою місцевої влади. Вони самостійно приймали відповідне рішення, публікували його на сайті, оголошували набір членів та членкинь, заохочували звертатися, подавати свої заяви, аби долучитися до Ради ВПО».

Ради ВПО охоплюють не менше 50% ВПО, одна третина — це представники влади, інша частина — представники громадських організацій або благодійних фондів, діяльність яких спрямована саме на підтримку внутрішньо переміщених осіб.

«За положенням, в першій редакції до Ради ВПО могли входити 18 людей. Зараз кількість членів та членкинь розширили до 30 людей. Але остаточне рішення приймає місцева влада. Зазвичай оптимальна кількість залежить від розміру території, на якій працюватиме Рада».

Головна задача Ради ВПО полягає у допомозі місцевій владі в розробці ефективних довготривалих рішень, спрямованих на інтеграцію внутрішньо переміщених осіб.

«У 2015 році ми робили аналіз таких програм й виявили багато недоліків. В реалізації рішень не було враховано думку переселенців через відсутність оцінки потреб. Тому наша ідея була в тому, щоб Рада ВПО стала посередником між самими переселенцями та владою і могла надавати якісь альтернативні рішення, пропозиції, рекомендації щодо покращення життя та інтеграції в громаді».

Крім того, завдяки утворенню Рад, переселенці мають змогу долучатися до органів місцевого самоврядування. 

«Переселенці не мають зареєстрованого місця проживання в громаді. Більшість інструментів локальної демократії пов'язані саме з реєстрацією. Тому ВПО обмежені у своїх правах. А через такий консультативний орган вони можуть подавати місцеві ініціативи, впливати на рішення влади та бути почутими».

Працівники Фонду здійснюють менторську підтримку в межах різних проєктів, які вони імплементують, намагаються всіляко підтримувати Ради, їх спроможність, а також спрямовують їхню діяльність на адвокаційну роботу.

«У нас вже є 41 кейс з внесення змін до місцевих нормативно-правових актів, де раніше були певні обмеження щодо внутрішньо переміщених осіб. Стосуються вони програм соціального захисту, медичного забезпечення, оздоровлення дітей в громадах».

Крім того, були внесені зміни до статутів громад, які, каже Оксана, є головним документом, що регулює всі правовідносини в межах території. Такі зміни були внесені в Хмельницькій та Луцькій громадах. 

«Ми направили свої пропозиції щодо змін. Вони стосувалися розширення прав внутрішньо переміщених осіб. Зокрема, аби особи з-поміж ВПО могли користуватися такими ж правами, як і місцеві мешканці, незалежно від того, де зареєстроване їхнє місце проживання. Для підтвердження приналежності до місця достатньо мати лише довідку про взяття на облік в цій громаді».

В цих громадах, наголошує Оксана, місцева влада долучила членів Ради ВПО до робочих груп. Вони були на засіданнях, надавали свої пропозиції, обговорювали їх та доводили, що такі зміни не суперечать національному законодавству.

«Бо дуже часто у місцевої влади є побоювання. Вони чекають на внесення змін у законах, а вже потім говорять про те, що можуть вносити зміни до свого Статуту. Таке стається через те, що чиновники бояться брати на себе зайві зобов'язання та повноваження».

Оксана каже, є випадки, коли після окупації територій переміщаються  органи влади й хочуть підтримувати своїх мешканців, які роз'їхались по всій країні. Одним з таких прикладів є Сартанська селищна рада, яка утворила Раду ВПО минулого року.

«Вони розповідали, як змінився підхід місцевої влади до планування програм соціального захисту. Наприклад, торік у них бюджет програм соцзахисту складав 3 мільйони гривень. На 2024 рік він зріс до 14 мільйонів гривень».

Такий зріст бюджет став можливим завдяки тому, що розпочала працювати Рада ВПО.

«Команда почала опрацьовувати кейси, звернення мешканців. Їх розділяли на групи вразливості. Визначили, яка їм потрібна підтримка. І запропонували розширити заходи в цій програмі й забезпечити їх матеріально. Вони вмовили місцеву владу виділити кошти. Тому вже впроваджують ці додаткові допомоги. Здебільшого це саме матеріальна підтримка різним категоріям переселенців Сартанської громади, які мешкають в різних куточках країни».