Вишиванки на дефіле та народний театр у 3D: як на сході зберігають і осучаснюють українські традиції
Українська культура Донбасу живе і розвивається. Майстри й майстрині не лише намагаються зберегти спадщину, а й поєднати її з сучасністю. Свои.City зібрали сім цікавих історій від наших колег про збереження та відновлення українських традицій у Донецькій та Луганській областях.
Унікальна особливість східного співу
У Краматорську живе Оксана Проселкова – вчителька української мови та літератури. Вона закінчила Донецький університет, філологічний факультет. Поки вчилась, особливого захвату від народних пісень не мала, думала, мовляв, що там цікавого у тих народних піснях? А потім зустрілась зі справжніми митцями і зараз вже збирає та досліджує етнічну спадщину донецького регіону, в тому числі фольклору.
Оксана ПроселковаФото: КраматорскПост
«Унікальна особливість нашого співу – це багатоголосся. Воно таке складне і барвисте, що важко знайти щось подібне в інших регіонах, – упевнена пані Оксана. – Схожий спів існує лише на Полтавщині. Якщо представити його схематично – то це такий собі складний візерунок, який народжується на центральному стрижні, розвивається та росте на ньому, і в якийсь момент сягає своєї найвищої точки розвитку та яскравості».
Мотанка – і лялька, і оберіг
Олена Крецул – майстриня зі Станиці Луганської – впевнена: «Ми нащадки козаків. Про це потрібно пам'ятати. Сьогодні повернення до традиційного мистецтва – не тільки наша пам'ять, а й відповідь всім тим, хто сумнівається в тому, хто наші предки».
Жінка відроджує в регіоні давнє ритуальне мистецтво – створення мотанок. Свого часу її, ще тоді дівчинку, вразила розповідь бабусі про те, як невеличка лялька з ниток може захищати дитину від зла. Бабуся взагалі розповідала безліч казок та легенд.
Мотанка Олени КрецулФото: Восточный Вариант
Олена розповідає: «Після того, як бабуся шила одяг для всієї родини, залишалися невеликі клаптики тканини. З них вона мотала ляльок. І вчила мене. Найдорожча мені мотанка — це мама з немовлям. На її основі я і сьогодні роблю своїх ляльок».
Намисто - традиція, що не виходить з моди
Олена Савченко живе у Слов’янську, працює у книгарні, а у вільний час виробляє прикраси з бісеру. У її намистах та браслетах панують українські мотиви. Сама жінка розповідає, що працює «з Україною в серці».
Своє перше намисто Олена закінчила плести на День вишиванки, і зараз носить його із собою. Її чоловік – військовий, і він радіє, що в дружини таке важливе хоббі: берегти традиції та робити українське модним.
Роботи Олени популярні не лише у Слов’янську. Її намиста вже носять у Львові, Дніпрі.
Народні строї на сучасних дефіле
Очолює бахмутську майстерню «Оберіг» Світлана Кравченко. Слава прийшла до неї ще чотири роки тому, коли вона з колегами зробила великий показ вишиванок.
Охочих взяти участь у показі було надзвичайно багато, та відібрали 52 учасниці. Найстаршій моделі було 82, найменшій – 9. Жінки різного віку продемонстрували 23 автентичних строї, а також аксесуари зі стародавніми узорами. Підготовка костюмів та аксесуарів до показу тривала пів року, усе майстрині відновлювали власноруч. Тканини, прикраси, головні убори – все за власної ініціативи та власним коштом.
Світлана Кравченко спілкується з журналісткою Бахмут IN.UA в музеї "Оберегу"Фото: Медиапортал Бахмут IN.UA
А ще майстрині з «Оберегу» з 2014 року займаються волонтерством. Світлана Кравченко є співзасновницею організації «Бахмут Український», що допомагає у забезпеченні військовослужбовців, волонтери плетуть маскувальні сітки та надають допомогу вимушеним переселенцям.
У скарбничці «Оберегу» вісімнадцять українських та міжнародних показів автентичного вбрання, серед яких, зокрема і Fashion Lviv. Зараз майстрині готуються до етнофестивалю, що відбудеться у Польщі.
Театр у поєднанні з цифровими технологіями
Народний театр Маріуполя створює виставу за класичним українським твором Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків» та хоче здивувати нею не лише містян, а й увесь світ.
Поштовхом нових можливостей для театру став карантин. Тепер навіть Коцюбинського вони хочуть трактувати за допомогою цифрових технологій.
Режисер Антон Тельбізов розповідає: «Тут у нас будут і 3D-венилятори і проектори, і проекція. Акторів, що будуть на сцені, у ту ж мить повинні знімати та виводити на монітори. Але проектор – це не лише екран, це частина декорацій».
Виставу планують продемонструвати у грудні 2020 року.
«Заграйярочка», що дивує навіть Жадана
Слово «Заграйярочка» краєзнавиця Ірина Крюченко із Волновахи почула під час етнографічної експедиції селами Донбасу від старенької бабусі. Тепер так називається народний фольклористичний пошуково-дослідницький гурт.
Якщо тлумачити дослівно, то заграйярочка – час, коли приходить весна, коли заграє сонечко.
У однойменному гурті вже близько 40 учасників. Вони виступають на фестивалях, де співають колядки та автентичні пісні, запалюють вогнище на Івана Купала та проводять традиційні обряди.
Колектив "Заграйярочка"Фото: Сторінка гурту у Facebook
Поет та музикант Сергій Жадан так висловив своє ставлення до колективу:
«Я був у них в етнографічній кімнаті, вони показували рушники та вишиванки, яким по 150 років, фотографії Донбасу 1950–1960-х років. Я дійсно був у захваті».
А керівниця колективу, пані Ірина, каже, що люди на Донбасі почали більше цінувати українську ідентичність, бо з'явилася загроза її втратити так само, як і частину території.
«Петриківка» на військовій частині та храмі Маріуполя
Паркани військових частин в Урзуфі та маріупольський храм Петра Могили потрапили у Книгу рекордів України та стали символом української культури Донбасу. Причина – петриківський розпис від 37-річної Ольги Черьомушкіної.
Жінка народилася у Дніпрі, але по-справжньому її талант розкрився саме у Маріуполі.
«Пам'ятаю, що більше місяця працювала над цим орнаментом, – розповідає вона про свою працю над розписом паркану військової частини. – Сонце сильно пекло. Це було як раз тоді, коли маса людей із зони бойових дій приїхали в Урзуф. Люди думали, що зможуть швидко повернутися додому. Але наприкінці літа настала дуже сумна картина, коли люди зрозуміли, що повертатися їм нікуди – їхні будинки зруйновані».
Петриківський розпис на храмі Петра Могили у МаріуполіФото: 0629 (сайт Маріуполя)
Пізніше Ольга вже прикрашала розписом церкву, та відчувала, що і люди, і все навкруги змінилося.
Огляд базується на матеріалах медіа, що беруть участь у Східних батлах, які організовує Агенція розвитку локальних медіа «Або». Це видання: КраматорскПост, Восточный Вариант, 6262 (сайт Слав’янська), Медіапортал Бахмут IN.UA, Телеканал ТV7 Маріуполь, 0629 (сайт Маріуполя), Волноваха.City.
Свої в Telegram 
