Вибори за парканом. Репортаж із сусідніх селищ на Луганщині, де голосуватимуть і ні (і ось чому)
Між селищами-сусідами Смоляниновим та Новоохтиркою, що на Луганщині, близько кілометра. Втім одне з них не зможе голосувати на місцевих виборах 25 жовтня. Свои.City з’їздили до цих населених пунктів та спробували розібратися в ситуації.
Цьогорічні місцеві вибори відбудуться не на всій території Луганської області. Таке рішення ухвалила Центральна виборча комісія. Без можливості проголосувати лишилися 8 територіальних громад: Сєвєродонецька, Гірська, Лисичанська, Щастинська, Широкинська, Станично-Луганська та Нижньотеплівська. Причиною назвали «безпековий фактор», оскільки ці громади наближені до лінії фронту.
Не обійшлося й без казусів. Наприклад, між селищами Смолянинове та Новоохтирка близько кілометра, а останнє ще й ближче до лінії зіткнення. Проте у Смоляниновому (722 виборці) виборів 25 жовтня не буде. Водночас Новоохтирка (645 виборців) зможе проголосувати за кандидатури місцевих депутатів.
«Як це не буде виборів? А я хотіла проголосувати!»
Під черевиками рипить зола. Навколо обгорілі дерева, чорна трава й понищені пожежею будинки. Від деяких не лишилося навіть стін: у синє небо дивляться обпалені полум’ям димарі. Селище Смолянинове, Луганщина. За цей рік лісові пожежі пройшлися тут двічі: наймасштабніша була у липні, коли згоріли десятки будинків, менш масштабна – 30 вересня, тоді вогонь був на околицях. І хоч люди почали відбудовуватися, то тут, то там видно сліди руйнувань: вибиті вікна, розтріскані й закіптюжені стіни, покручені від температури дахи.
Часом здається, що село вимерло: людей на вулицях немає. Однак, коли виходиш до центру, опиняєшся перед натовпом. Місцеві зібралися під сільрадою, подають документи, аби отримати відшкодування за пожежі кількамісячної давності – так звані «екологічні» гроші, за шкоду, завдану здоров’ю димом від пожеж.
Олександр місцевий, йому за 60. Хоч на вулиці відносно тепло, одягнений у темнозелену куртку, на голові кашкет. В руках тримає прозору папку з документами.
«Вибори? У нас інші проблеми, – каже він. – Он, люди почали займати чергу під сільрадою ще з 4-ї ранку. Я прийшов десь о сьомій. Був уже, певно, п’ятидесятим. Це ж нам вирішили виплатити компенсацію «екологічну». Коли були пожежі, то жителі села допомагали гасити полум’я. Як зараз пам’ятаю: вийшов на двір, бачу – клуня горить. Я її кинувся гасити. Поки гасив – хата згоріла. Пожежники приїхали, намагаються підключитися до водогону – води немає. То я стояв, воду з колодязя діставав відрами, а хлопці бігали гасити. І так багато місцевих тоді боролися. Ну і надихалися димом. А тепер, виявилося, нам за це гроші дають. Але ніхто не попередив, що для цього треба було отримати довідку від лікаря.
Та й навіть якби вони були: хіба це б щось змінило? Я б, певно, і не пішов на них. Я вже пожив, я розчарувався. Не вірю нікому».
Поруч стоїть черга з кількох десятків людей. Раз у раз вибухають сварки: місцеві з’ясовують, хто й у якому порядку має право зайти всередину сільради, щоби віддати набір документів для отримання грошей. У затінку неподалік сидить троє жінок. Вони перебирають свої папери, одним оком поглядаючи на вхід до будівлі.
На вході до сільради у Смоляниновому зібралася черга людей, які подають документи для отримання «екологічних компенсацій»: близько 20 тис грн за шкідливу дію на здоров’я диму від пожеж.
Це Галина, вона, як і більшість місцевих, прийшла до сільради з самого ранку. Але кілька разів пропускала свою чергу, тож змушена стояти (чи то сидіти) останньою.
«Вибори? Ну так, вони ж мають бути, як у всіх. В сенсі – не буде? Як не буде? Чому? Хто таке сказав? А якщо я хочу проголосувати? Так би мовити, віддати свій голос? Це ж моє право! За кого голосувала б? Поняття не маю, я ще не визначилася, – обурюється вона.
Не може бути, щоб ми до Сєвєродонецька належали! Як цього року так вирішили? Хто вирішив? Чому це нас передали в інший район? У мене он родичі документи цього червня отримували в Новоайдарі. Самі дивіться», – говорить Галина й показує копію паспорта онука. Дата видачі й справді червень 2020-го.
«Звісно, це погано»
Перед входом до сільради висить написане від руки оголошення: «Вхід лише у масках!». Люди скупчилися під дверима, підпирають собою стіни. Частина з них у масках, щоправда вони часто сповзають з носів на підборіддя. Одразу за дверима – напівтемний коридор, який впирається у сходи. Перед ними – старий стіл, за яким сидять двоє жінок. Вони перекидають одна-одній документи й час від часу сваряться з відвідувачами.
Документи на отримання компенсацій у людей приймають прямо серед темного коридору.
«Що ви мені принесли?! Треба було дві копії робити, дві! Зараз ми тобі їх не можемо зробити, світла нема в селі. Й не буде до вечора. Приходь в інший день. А у вас різні номери паспортів! Не стій над душею, я тебе прошу. Сядь, поки я передивлюся твої папери!», – розкочується коридором. Особливо нетерплячі намагаються пошвидше переступити поріг, проте їх окриками виганяють назад на вулицю.
Якщо документів бракує, заяву на компенсацію не приймуть.
Праворуч від столу – зачинені двері. Місцеві кажуть – там голова сільради. Проте від ранку він на люди нібито не показується. Заходимо у ще один темний коридор. В кінці – білі двері, за якими чути цілий хор голосів. Зачинено. Кілька разів стукаємо. Голоси замовкають на хвилину. Врешті, кілька разів ключ у замку повертається, виходить чоловік.
«Ви чого хотіли? Про вибори поговорити? Так не буде в нас виборів. Узагалі. Ну, тому що ми відносимося до Сєвєродонецька. Дивіться, цього року наша громада писала звернення. У цьому зверненні ми просили про приєднання громади селища Смолянинове до громади міста Сєвєродонецьк. Збирали за це підписи. Оскільки у Сєвєродонецьку виборів не буде, і там керує військово-цивільна адміністрація – то й у нас виборів теж не буде. Місцеві отримують документи в Новоайдарі? Ну, так це поки вибори не відбулися. А після виборів сформують громади, і ми вже остаточно відійдемо до Сєвєродонецька. А Новоохтирка, яка наш сусід, вона до Новоайдару відноситься. І там вибори будуть», – розповідає чоловік. Це Олександр Лисаков, місцевий селищний голова. Він прислухається до гамору із загального коридору, де продовжують прийом документів для «екологічного відшкодування».
«А зараз не знаю, може, цим питанням ВЦА буде опікуватися. Може, після 25 жовтня вони сюди когось іншого призначать. Подивимося», – втомлено говорить чоловік.
На вулиці майже порожньо. Хіба на лаві сидить наша знайома Галина. Переповідаємо їй розмову із селищним головою.
«Точно, точно. Пам’ятаю, ходили, збирали у нас підписи під тим зверненням. І що, через це тепер не буде виборів?», – дивується вона.
Поруч чоловік. Володимир. Він заводиться, щойно чує слово вибори.
«А я тобі відповім: в першу чергу треба щось робити із субсидіями. Пільгами. Я читав, що на то величезні гроші витрачають. Наприклад, зайди у тролейбус в Сєвєродонецьку. Самі пенсіонери катаються. І тролейбусне депо з того нічого не має. А треба, мені здається, зробити цю, як її, монетизацію. Аби тій бабусі чи діду давали, скажімо, від місцевої влади 250 грн на місяць. І це було б на проїзд. Або тисячу чи скільки там гривень замість субсидії на оплату комуналки. І бюджет би наповнювався реальними грошима! Та хто ж мене слухає», – розповідає Володимир.
«Краще б ці вибори відклали»
Варто проїхати кілька кілометрів – і ми опиняємося в іншому світі. Замість обпалених залишків дерев – високі й зелені сосни, під ними – свіжа трава. Добираємося до центру Новоохтирки. На подвір’ї місцевої школи влаштували перекур кілька чоловіків – до того вони згрібали листя на подвір’ї. Побачивши людину з камерою, починають розмову обережно.
Центр села Новоохитрка. Меморіал з іменами місцевих жителів, котрі загинули під час Другої світової війни.
«Ми ще не визначалися, за кого голосувати. Партії ж однакові, – каже чоловік, який присів під дерево й неквапливо курить сигарету. Представляється Олександром. – Чому не буде виборів у Смоляниновому? Ну, так вони ж до Сєвєродонецька тепер відносяться. А там ВЦА рулить. Може, воно й на краще. У попередні роки там міська рада воювала з мером, звільняла його, він через суди поновлювався на посаді. І так тривало майже доти, доки не створили цю ВЦА. Може, хоч вона порядок наведе».
Житель Новоохтирки Олександр розповідає про боротьбу мера і міськради в місті Сєвєродонецьк.
До нас підходить працівниця школи, перекидається кількома фразами з робітниками. Вони швидко схоплюються й ідуть згрібати листя. Затримується лише один з них.
«Я у Львові колись був. І загалом на західній Україні. Знаєте, от коли виїжджаєш з області, таке враження, ніби в іншу країну потрапляєш. Рівень життя інший.
При тому, що ми дихаємо викидами з сєвєродонецького «Азоту», – чоловік, також Олександр, поправляє на голові кепку і йде за своїми колегами.
Заходимо до актової зали сільради. В одному кінці кімнати, під пасторальною картиною українського села з хатами-мазанками й дівчатами у вишиванках, зсунуті ряди стільців. Навпроти, під стіною із малюнком меморіалу Другій світовій стоїть музична апаратура. Між ними, під вікнами, стіл. Над ним схилилися кілька чоловіків і жінок – члени місцевої виборчої комісії. Вони саме заповнюють документи, які дадуть їм право офіційно працювати на майбутніх виборах.
«Ану маски повдягали», – кричить хтось з-за столу.
«А ми вже знаємо, що до нас журналісти приїхали. Ви ж тільки скажіть, коли фотографуєте. А то нас без масок побачать і ще оштрафують», – чи то жартома, чи то серйозно говорить одна з членів комісії, Галина Федорівна. Вона також надягає маску, втім та одразу ж сповзає.
Члени місцевої виборчої комісії села Новоохтирка заповнюють документи, що дадуть їм право офіційно працювати на виборах.
«Якщо чесно, ми тільки почали роботу. І до кінця навіть не знаємо, як будемо працювати у день виборів. Сьогодні от світла нема. Або, наприклад, не ясно що буде із засобами захисту. Чи видадуть нам антисептик, маски, рукавички. Чи доведеться купувати все власним коштом. Плюс треба організувати саме голосування: є певні обмеження на кількість людей, які можуть одночасно бути в приміщенні. У нас загалом 642 виборці по списку. Більшість прийде о першій половині дня. І я впевнена, що вони хотітимуть пошвидше проголосувати. Так чи інакше утворюватиметься натовп під дверима. Треба цей момент продумати. Хоча, це моя особиста думка, нас так лякають цим COVID-19.
У нас в Новоайдарі людину з пневмонією і симптомами коронавірусної хвороби відмовляються забирати в інфекційну лікарню. Місць немає. І це людина, яка представляє місцеву владу. А що говорити про звичайних громадян», – продовжує вона.
Ні вантажівок з цукром, ні дитячих майданчиків
У залі, тим часом, кипить робота. Виявляється, що у членів комісії має бути дві заміни.
«Галю, дві заміни! Є у тебе знайомі, аби добрати людей?», – кричать з-за столу.
«Які «добрать людей»! Цим мають партії займатися. Від яких партій заміни – вони й мають нові кандидатури подати! Ми ж не можемо просто своїх знайомих взяти і зробити членами комісії», – відволікається від розмови Галина Федорівна.
Будівля Новоохтирської сільської ради, з якої виходить членкиня місцевої виборчої комісії Галина Федорівна.
До будівлі заходить наш знайомий Олександр, вітається з присутніми, відпускає кілька жартів і виходить на двір. Курити.
«Оце він член комісії, а документи треба замість нього заповнювати. Ну де ви таке бачили?», – знову кричать з-за столу.
«Я взагалі на виборах з 2004 року працюю. Різне бувало. І знаєте, цього року якось у нас ні вантажівок з цукром, ні дитячих майданчиків.
У попередні роки, зазвичай, бували такі випадки. Фальсифікації – це на загальнонаціональних виборах. А на місцевих, ви ж самі розумієте, всі усіх знають. І дуже ретельно одне за одним стежать, аби все відбувалося чесно», – говорить жінка.
Поки говоримо, присутні організовано виходять і вчаться закривати двері до приміщення ДВК. Кілька разів гучно гупають двері, крутиться механізм замка.
«Цього ж року змінили правила голосування. Я, чесно, сама не до кінця в них розібралася. Не дочитала поки закон. Наприклад, я не розумію, як рахувати голоси. От дивіться: у бюлетені треба ставити дві позначки: навпроти партії і прізвища кандидата від цієї партії. Не можна, наприклад, проголосувати за партію, а потім обрати прізвище від іншої політсили. Як нам пояснювали: якщо людина помиляється й неправильно голосує за прізвище – то голос за партію треба зараховувати, а голос за прізвище – ні. Але у попередні вибори було два бюлетені: за партію і за кандидата. І ми окремо рахували голоси за партії, окремо за кандидатів. А тепер все в одному бюлетені буде.
Плюс частина району не голосує. Муратове, Капітанове. Вони ближчі до лінії фронту, тому вирішили, що там вибори проводити небезпечно. Хоча і парламент, і президента там обирали. З іншого боку, цікаво, як би там зараз все організовували. Ці ж села дуже сильно погоріли через пожежі на початку місяця. Кажуть, там майже не лишилося будинків», – розповідає Галина Федорівна.
Члени ДВК ще самі не до кінця розібралися з правилами голосування.
Вже пообіді члени ДВК починають розходитися по домах. У коридорі сільради, біля виходу, стоїть жінка. Звуть Оксаною, працює в одному з підприємств у Новоохтирці. Проте сама із Сєвєродонецька. Вона обурюється, що її місто позбавили голосування.
«Я хотіла проголосувати. Це ж моє право. За кого – поняття не маю. Я ж не знаю, хто б висувався на ті вибори. На мера, до місцевої ради. Зараз у нас Військово-цивільна адміністрація працює. Не знаю, чи краще стало. Судячи з новин, деякі питання вирішуються швидше. Наприклад, якщо треба сиротам виділити житло. Коли міськрада працювала – для цього треба було кілька місяців. Зараз – кілька днів. Можливо, ВЦА і вдасться вирішити проблеми Сєвєродонецька. Але, як на мене, вибори все одно мають бути», – говорить Оксана.
З будівлі групами виходять члени комісії. На сьогодні їхня робота завершена. В найближчі ж дні вони чергуватимуть у будівлі ДВК попарно: саме завершили складати графік. Ми ж рушаємо на виїзд із села. Світло в якому так і не дали.
Свої в Telegram 
