Я - мама з порожніми обіймами. Втратила трьох дітей – і впоралася із болем завдяки групі підтримки
Жовтень – місяць обізнаності про пренатальні втрати. Щодня в Україні понад 10 дітей народжуються мертвими чи помирають в перші дні життя. Ще десятки тисяч сімей щороку переживають завмерлу вагітність чи викидень. Всі ці родини потребують психологічної допомоги. Про те, як її можна отримати на Луганщині, розповіла Юлія Моїсєєнкова, волонтерка громадської організації «Опіка Ангела» і тричі мама з порожніми обіймами.
Так зійшлися зорі
З першою втратою ми зіткнулися на ранньому терміні вагітності - дванадцять тижнів, це сталося у 2017-му році. В мене вже була одна дитина - син, ми планували мати ще. На той час зовсім не було психологічної допомоги. Перше, що я почула від лікарів, були слова: «Так зійшлися зорі…» Далі були найрозповсюдженіші «Ти ще молода», «Не треба так плакати», «Добре, що це сталося саме зараз, а не пізніше», тобто усе, чого чути аж ніяк не хотілося. Відбувалося повне знецінення моєї втрати.
Про цю вагітність майже ніхто не знав, зважаючи на малий термін, навіть близькі та друзі. І, як це не дивно звучатиме, мені було соромно про це розповідати. Напевне, це ще якийсь пострадянський досвід, тому що мені здавалося, що зі мною щось не те, моє тіло не впоралося…
В 2019-му я народила абсолютно здорову донечку - Валерію. Це була така веселкова вагітність. Так називають вагітність і діток, які народилися після втрат. Але вони так і залишилися непрожитими. Цей біль я постійно пам’ятала. І ось, так стається, що у два з половиною місяці моя донечка захворіла та померла. Причину ми так і не дізналися. Нам встановили діагноз - рідкісне захворювання крові, яке трапляється практично раз на мільйон. Його діагностують практично раз на рік. Це - гемофагоцитарний лімфогістіоцитоз. Ми втратили і донечку.
Її життя було коротке, але стільки нам подарувало любові. Вона була така світла, що завжди буде асоціюватися з ромашками.
Під опікою ангелів
Таких батьків, як ми, називають «батьками з порожніми обіймами». Я почала шукати вихід і зрозуміла, що просто почала божеволіти. Ми приїхали додому до Сєвєродонецьку з «Охмадиту», а тут залишилось все: її колиска, візочок, речі… Ти не знаєш, що тобі робити, не розумієш свої емоції.
Дочка померла у вересні, а в кінці листопада я знайшла на Фейсбуці доленосну для мене групу «Опіка Ангела». Випадково в інтернеті мені трапилося посилання - і я вступила. Це закрита група для батьків, що зазнали подібних втрат. І ось там я і прочитала, що все, що я відчуваю, мої емоції, вони нормальні. Це і злість, гнів, заперечення.
Найбільше мені у моєму горі допомогли групи підтримки. Вони мали справжній терапевтичний ефект. Вони відбуваються у форматі «рівний рівному». Їх ведуть батьки, які також втратили дітей. Це безпечне коло, коло розуміння. В ньому можеш розповісти про свій біль, переживання, поділитися власним досвідом, зрозуміти, як діяти далі у житті. Коли вперше з цим стикаєшся, не знаєш, як себе вести. Дії здаються химерними, слова не мають сенсу. Коли все це ти проговорив, стає набагато легше. Там саме те коло спілкування, у якому ти почуваєшся комфортно, безпечно, відчуваєш, що усі твої емоції мають право бути та ти можеш їх показати.
Аби впоратися із горем, стала волонтеркою
В «Опіці Ангела» виставили пост про те, що шукають волонтерів по всій Україні. Потрібно було заповнити анкету за посиланням - і я заповнила. За деякий час мені подзвонили і сказали, що обрали мене для нашого регіону, тобто для Луганської області. Коли я ще шукала вихід для себе, то взагалі не було підтримки тут, у нас. А я розуміла, що сама психологічно не можу впоратися. Мені допомогли групи підтримки, я працювала з психологами онлайн, але з вони були з інших міст України, тобто такої допомоги, щоб можна було звернутися тут, за місцем, взагалі не було.
Табуйована тема
Наразі це все ще дуже табуйована тема, стикаючись з якою люди бояться говорити. Це – незручні питання. Це й не визначеність материнства. І не слід забувати й про батьківство. Втішати слід не тільки маму, але й батька. Рівно ставитися до них у втраті. Дуже бояться про це люди говорити, настільки, немов би це заразно. А ще жінка відчуває себе винною, бо це її тіло не впоралося. Як про це казати? Ніхто про це не знає.
Ми переважно хочемо чути щасливі історії тож, про такі історії втрат мало інформації. А ось коли є батьки, які, наприклад, втратили дитину і більше не можуть їх мати, але фактично вони все одно батьки. Тому «Опіка Ангела» робить флешмоби «Я - матуся» до Дня матері.
Родинам дуже важливо, варто пам’ятати про пам’ятні дати. День матері, день батька, день народження дитини, таким чином визнавати батьківство таких пар. У такому випадку ми кажемо: «Таке маленьке життя і так багато любові». Дуже важливо, якщо це день народження дитинки, не боятися подзвонити. Можна надіслати квіти, листівку, тобто зробити це делікатно. чи просто спитати «Як ти в цей день?» Не взагалі «Як ти?», а саме в цей день.
Якщо є можливість слухати, ви відчуваєте достатньо ресурсу – слухайте. Мені дуже хотілося говорити про свою Валерію. Я говорила, говорила і говорила. Але, знов таки, цьому я навчилася на групах підтримки. На питання, скільки в мене дітей, я навчилась відповідати що двоє. Старший син, він зі мною, а ще була донечка… Я не всім можу сказати, що я мати чотирьох дітей, бо не всі зрозуміють, а деякі подивляться на тебе с подивом.
Але від цього в мене щемить серце, бо це несправедливо щодо інших дітей. Тож так, ти вчишся розмовляти. Мені дуже подобається така фраза: «Коли ми мовчимо, ми вшановуємо пам'ять, коли ми говоримо, ми пам’ятаємо». Говоріть, таким чином ви даєте зрозуміти, що ми – батьки. Батьки з порожніми обіймами.
Звернутися по допомогу
Чого немає в Україні – це комунікації між лікарями та батьками, які зазнали втрату. Коли стається втрата жінку часто кладуть до однієї палати з вагітними. Тож слід бути більш чуйними і, по можливості, надавати окремі палати таким мамам. Було б гарно, коли б одразу здійснювалася психологічна підтримка. Така практика існує за кордоном.
Батьки можуть попрощатися з дітками, роблять так звані «memory box» - скриньки пам’яті, «Опіка Ангела» робить такі скриньки в Україні і надсилає їх до пренатальних центрів, тож можна зробити відбитки ніжки чи долоньки малюка, зробити світлину. Батьки в цей час потребують допомоги, адже не знають як поводитися і потім шкодують, що чогось не зробили. Не подивились, не попрощалися, якісь міфи та страхи існують.
Дуже терапевтично буде відвідати наші групи і на етапі планування вагітності або періоду самої вагітності. Вони проходять кожного місяця. Зауважу, що всі групи конфіденційні, безкоштовні і це той простір, який є безпечним, де ви отримаєте психологічну допомогу на такому важливому життєвому етапі. Також є окремо групи для мешканців Луганської та Донецької області. Відбуваються вони щомісяця. Зареєструватися можна онлайн. Приходьте, щоб знайти зцілення та сили рухатися далі.
Свої в Telegram 
