486 днів на передовій. Іван Кавун розповів, як з побратимами тримав оборону на Донеччині
Іван Кавун — командир кулеметного взводу 1-го механізованого батальйону 30 ОМБр, яка дислокується на Житомирщині. У листопаді 2024 року він отримав бойове розпорядження й вже за 10-12 годин стояв на позиції. Пряма відстань до ворога — 500 метрів.
«У листопаді 2024 року отримав бойове розпорядження заступити на позиції — заступив на РОП буквально за 10-12 годин. Автомобіль привіз до першого укриття. До позиції було метрів 600 від цієї точки завантаження-вивантаження, скажімо так. Я — офіцер, тож, був старшим на трьох позиціях. Дві позиції були зроблені, а третю — потрібно було підготувати. Тому от на цих трьох позиціях і був. Найближча позиція ворога по прямій — 500 метрів», — розповів Іван.
Місяць їжі за один приїзд машини
Забезпечення на такій позиції — питання виживання. Перші місяці воїни заряджали техніку від генератора, а далі ситуація погіршувалась.
«Перші місяці тут взагалі — у нас генератор стояв, ми ходили заряджалися. Так, було питання по Старлінку. Потім нам павербанки просто скидали на радіостанції, щоб ми зв'язок підтримували. Великими дронами забезпечували в червні 2025 року. Весь цей період старалися забезпечити все. Довгий період. Машина заїхала — на місяць провізії завезла, ну, от так ми і жили», — каже воїн.
Росіяни думали, що там нікого немає
Позиції противника бійцям повідомляли дрони-«літуни». Отримавши координати, Іван з побратимами готувалися, і відкривали вогонь. За його словами, російські солдати нерідко йшли в атаку, не підозрюючи, що натраплять на опір.
Іван Кавун
«Вони були впевнені, що тут нікого немає. Бо вони казали, що не стріляйте, це свої. Виходить так, що їм повідомляли, ніби вони йдуть в чисту сіру зону на закріплення, і там нікого немає. Але все було зовсім по-іншому. Там були і тримали позиції ми. Особистих речей в них не було. Вони майже всі йшли "пустими" — боєкомплект, запас їжі десь на два дні. Телефони в них теж були почищені. Все, що нам треба було, ми дізнавалися за допомогою радіостанцій, які знаходили біля них», — розповідає Іван.
Щотижня відновлювали позиції
Окрема виснажлива реальність позиції — постійні FPV-атаки. На вихідних — від трьох до п'ятнадцяти скидів. Відновлювати укріплення доводилося знову й знову.
«В них якісь виїзні групи там, напевно, працювали. Наша позиція так склалася, що на вихідні дні завжди вони 3-4 FPV, а то десь близько 15 скидів на нас. Вони попрацювали і поїхали далі. А ми відновлюємось цей час. Проходить тиждень, знову прилетіли, попрацювали так само — ми далі відновлюємо позицію. У нас був бліндаж, ми потім собі забезпечили, так сказати, нори — це все нас врятувало. Якби не нори, то було б нам "весело". Дякую попередникам, які були на позиції, і розпочали це все. Асланчик, тобі окреме вітання від мене», — говорить Іван.
Кіт, який теж воював
Психологічною опорою для бійців став кіт — він народився просто в бліндажі й пройшов через поранення разом із людьми.
«Мій кіт, фактично, там і народився в нас в бліндажі. Коли був кошеням, то отримав поранення — танковий осколок прямо в бліндажі залетів. Ми його виходили, і все нормально. Він був живий, здоровий.
Кіт, який був на позиціях разом з Іваном
Дуже допомагав, звичайно, в усіх ситуаціях. Муркання його та все інше — це дійсно допомагало. Всі бояться, але все одно має теж бути якась невеличка грань. Якщо психологічно витримаєш, то тоді, звичайно, ти і фізично витримаєш», — каже Іван.
18 кілометрів пішки до своїх
27 березня 2026 року Іван Кавун вийшов із позиції. Щоб дістатися до своїх, група подолала 18 кілометрів за шість годин.
«Не думав, що скільки часу фізично витримаю, чесно кажучи. Але все вдалося, навіть і вихід видався вдалий. Ці 18 кілометрів подолали за 6 годин. Нам скинули інформацію та орієнтовний маршрут з тим, що де може бути, кого можемо зустріти, щоб були сконцентрованіші та обережніші. І все. Зранку команда, а далі — сам. Я був старшим групи, нікого не зустріли, все було добре. Як вийшов, додатки пооновлював, з'явився в мережі. Мене стали перепитували, чи дійсно це я. Всі раді, що живий-здоровий. Тепер лишилося тільки зустрітися», — підсумував Іван Кавун.
Свої в Telegram 
