У Сєвєродонецьку окупанти читають вірші Йосипа Курлата. Раніше вони знищили архів поета
У тимчасово окупованому Сєвєродонецьку в середині жовтня «місцева влада» організувала низку заходів з приводу вшанування пам’яті та творчості Йосипа Курлата. У місті, яке майже повністю знищено російською навалою і де вщент зруйнований будинок, де жив відомий поет і громадський діяч Луганщини. Квартира Йосипа Борисовича вигоріла разом із його архівом і невиданими творами. З’являлася навіть інформація щодо ідеї встановлення меморіальної дошки на будинку, де мешкав поет. Правда, незрозуміло, як саме її мали почепити на зруйновану будівлю. Такі дії окупаційної влади обурили родину поета.
Свої поспілкувалися з Наталею Курлат, донькою Йосипа Борисовича. Вона розповіла про втрачений архів батька, про життя у Сєвєродонецьку після 24 лютого та евакуацію з міста, а також про останню з татом розмову, яка назавжди закарбувалася в її пам’яті.
Ніяких речей не взяли — у чому були в підвалі, в тому і евакуювалися
Йосип Курлат жив у звичайному будинку на четвертому поверсі. У його трикімнатній квартирі свого часу побували всі видатні люди Луганщини і навіть поет Євген Євтушенко. Після смерті Йосипа Борисовича в липні 2000-го тут оселилася його донька. Наталя з родиною в цій квартирі прожила до березня 2022.
Наталія Курлат
«Наступного дня після повномасштабного вторгнення ми спустилися у підвал, як на тому наголошував голова адміністрації Гайдай. Я, мама, донька, син з його нареченою — ховалися від обстрілів у підвалі школи. Там дуже багато було людей. Цей навчальний заклад знаходився на значній відстані від нашого будинку, тому змоги повернутися додому у нас вже не було. Тобто у чому пішли 25 лютого, у тому 13 березня і поїхали з міста. Загалом у підвалі прожили 17 діб. Тоді магазини ще працювали, але вже починалися проблеми з постачанням. Ми намагалися не ризикувати і зайвий раз не виходити з підвалу. А ще продукти в школу привозили волонтери або міські служби, точно сказати не можу.
Кожен день, проведений під обстрілами, дуже впливає на фізичний та психологічний стан. Тому ми шукали варіанти евакуації. Можна було на безкоштовному потязі з Лисичанська доїхати в напрямку західних областей. На всю нашу родину місць не вистачило, а ми не хотіли розлучатися, тому вирішили їхати автобусом. Коштувало це немало: проїзд до Дніпра коштував 2500 гривень з однієї людини, і ще 3500 — на захід. Але залишатися у підвалі вже не було ніяких сил і можливостей. Людське життя дорожче за будь-які гроші».
Йосип Курлат з маленькою Наталею
Зараз Наталя мешкає у Рівному. Завдяки новинам та знайомим, які залишилися у місті, дізналася, що всі під’їзди зруйновані — будинок не придатний до житла. Архів Йосипа Курлата з його листами, його фотокартками з відомими поетами, з не виданими творами, який Наталя дбайливо зберігала — все вигоріло вщент.
«До речі, інша частина архіву знаходиться у тимчасово окупованому Донецьку, там жив мій брат до 2014 року. Потім він переїхав і через свою проукраїнську позицію жодного разу не повертався до Донецька. Так що архів батька розійшовся по окупованих територіях».
Міг би видати збірку, але поступився молодому літераторові
Наталя Курлат каже, що увесь архів шкода, а найбільше — рукопис, який Йосип Борисович написав у останній рік свого життя. Це була збірка під назвою «Книга посвящений».
Йосип Курлат
На могилі Йосипа Курлата рядки з його вірша про поетів: «Любите нас в настоящем, а не прошедшем времени»
«У ній були вірші всіх років. Їх тато вирішив присвятити людям, які мали вплив чи значення в його житті. Збірку мали видати у Сєвєродонецьку, але він поступився своєю чергою молодому літераторові, то була перша книжка тієї людини, і він сказав що це головніше, а я ще матиму змогу видатися. Ця збірка так і залишилася невиданою. Я думала, колись її видати… Є ще листи батька. Він писав, коли я навчалася в університеті. Писав майже щодня. Після закінчення другого курсу, на літніх канікулах, тато помер…».
Разом з містом окупували пам’ять мого батька
А нещодавно Наталя дізналася, що у Сєвєродонецьку ім’я її батька використовують у пропагандистських заходах. Каже, що це її навіть більше обурило, аніж звістка про зруйновану квартиру.
Вірш Йосипа Курлата, присвячений Сєвєродонецьку, 1965 рік
«Поетичне слово завжди було дуже привабливим для пропаганди. Так було і за радянських часів. Так відбувається і зараз у Сєвєродонецьку: окупаційна влада вдається до звичних прийомів пропаганди, окуповуючи саму пам'ять про видатну людину, використовуючи творчість мого батька для власних мерзенних цілей. Люди, які виїхали на територію ворога, кажуть мені: «А чому ти так обурюєшся, хіба це погано, коли читають вірші?». Звісно, це не погано, це краще, ніж в інших містах, де учні копають окопи окупантам. Але я вважаю, що будь-якій захід, який проводиться окупаційною владою, він автоматично стає пропагандистським! Немає нічого дивно, що вони одразу підвозять до міст, які окуповують, свої газети, підручники, телебачення тощо. Це робиться, щоб впливати на свідомість людей. І, можливо, навіть не на місцевих, бо їм, чесно кажучи, не до того, бо вони намагаються виживати. Це робиться, мабуть, для картинки, для створення ілюзії — що в місті є культурне життя».
Підтримав розпад «совка» та вітав незалежність України
Йосип Курлат — видатна для місцевих людей особистість, а ще він російськомовний, бо у нього радянське минуле, але Наталя запевняє, що батько на 100% був патріотом своєї держави.
«У Сєвєродонецьку лунають вірші Курлата, вивчається його біографія, але я стовідсотково впевнена, що деякі факти з його життя свідомо замовчуються».
Наприклад, що Йосип Борисович, як і всі письменники того часу, був на особистому обліку у Комітеті держбезпеки. Курлата за «антисоветчину» навіть відрахували з літературного інституту.
Йосип Курлат з Ліною Костенко і Леонідом Вишеславським. В порожньому залі після закінчення з’їзду Союзу письменників Україні. Київ, 1986 рік
«Прекрасно пам’ятаю, що за часів розпаду СРСР тато був прихильником цього процесу та вітав становлення саме незалежної України. До речі, це було, м’яко кажучи, незвично для нашого регіону в ті часи. Коли відкрилася вся правда про злодіяння комуністичного режиму, у нього в поетичному житті сталася реальна криза — тато не писав кілька років, казав, не має права, дуже глибоко переживав, що як поет та громадянин, виявляється, був частиною цієї жахливої системи. Втім, як тільки з’явилася політична партія «Рух», яку очолював В’ячеслав Чорновіл, батько став її членом. А це теж було радикально для Донбасу того часу».
Я хотіла жити за кордоном — тата ця думка обурювала
А ще Курлат півтора роки був літературним секретарем у Павла Тичини; мав близькі дружні та творчі стосунки з українськими поетами та поетесами, серед них Ліна Костенко, Галина Гордасевич, Іван Низовий та багато інших. У Донецьку керував літературним об’єднанням, яке відвідував Василь Стус, а коли очолив літературне об’єднання вже у Сєвєродонецьку, Курлат з гордістю назвав його на честь цього поета. Першу україномовну літературну газету для дітей «Дударик» у Сєвєродонецьку випустив саме Йосип Курлат, і заснував Всеукраїнський фестиваль дитячої поезії «Джерельце» тощо.
Газети, які у 90-ті роки минулого століття видавав у Сєвєродонецьку Йосип Курлат
«Додам ще один особистий факт: навчаючись на першому курсі, я мріяла емігрувати з України. Мені здавалося, що тут немає перспектив. Тата обурювала така думка. Він наголошував, що треба жити саме тут і будувати Україну, не гіршу за всі «закордони». До речі, така розмова відбулася востаннє, коли я бачила тата, 15 липня 2000 року. Наступного дня його не стало. У нашому місті завжди вшановували пам'ять Йосипа Курлата заходами і на честь його дня народження, і у річницю смерті. Продовжували проводити й заснований ним фестиваль «Джерельце». Я впевнена, що тато «перевернувся б у труні», дізнавшись, під егідою яких ідей наразі згадують його в улюбленому Сєвєродонецьку. Бо він завжди підтримував незалежну Україну і якби дожив до цих часів, то висловився б категорично проти вторгнення росії, окупації та знищення українських міст та вбивств українців».
Свої в Telegram 
