Лякає нормалізація окупації. Світлана Ославська про книгу "Сєверодонецьк. Репортажі з минулого"
Видавництво "Човен" випускає книгу "Сєверодонецьк. Репортажі з минулого". Для авторки Світлани Ославської це рідне місто Луганщини. Що вона відчуває через окупацію, про що її книга та як шукала авторів мозаїк на Льодовому, Свої обговорили з нею під час інтерв'ю до виходу збірки.
Твоя перша книга про подорожі Туреччиною, друга про Сєверодонецьк. Чому ти вирішила її писати?
Коли вийшла моя книга про східну Туреччину, я стою на кухні, варю каву і думаю, яка має бути наступна книжка. Мені спало на думку, це може бути про Сєверодонецьк. Я думаю, це походить від мого зацікавлення урбаністикою та містами. Я згадую есеї Памука про Стамбул. Це місто для нього важливе. Йому важливо його осмислювати, про нього писати, його критикувати. Я теж хотіла написати книгу про місто.
Як сєвєродончани відреагували на вихід книги?
Людей зачіпає назва. На обкладинці є три слова, і у одному вони бачать помилку. Для мене це не є помилка. У мене в паспорті місто називається Сєверодонецьк. З другою – Є, з четвертою – Е. В книжці є окремий текст, у якому я розмірковую про всі перипетії з назвою. Поки що людям боляче, що місто на обкладинці називається не так, як вони хотіли би його називати. І мені це зрозуміло. Зараз у суспільстві рівень болю і вразливості дуже високий. Тому зробити комусь боляче дуже легко. Я добре це розумію і тому розумію, чому така реакція. Але назва для мене логічна.
Твій досвід життя у Сєверодонецьку не заважав тобі писати? Мені здається, на нього варто було б дивитись відсторонено.
Інколи я занадто відсторонено на нього дивилась, а деколи занадто близько. Періодично це перетиналось, і мене всередині розривало. Важко було писати цю книгу, бо кожен текст ти намагаєшся вибудовувати якнайкраще. Написанню я не присвячувала весь свій час. Паралельно я працювала, щось робила. Тому писала її близько року.
Я чув, що є письменники, які створюють собі таблицю, у ній розписують структуру книги, потім по ній працюють. Ти як пишеш?
Я мала ідеї певних текстів і розуміла відразу — це не буде історія однієї людини. І що це не буде суто історія Сєвєродонецька. Не всі мої ідеї спрацювали. Не з усіма вдалось зустрітися. Книга має близько десяти великих текстів — репортажів. І має тексти, жанр яких я не знаю, як означити. Вони народились з настроєвих дописів в Instagram. Ти приїжджаєш на потязі у Слов’янськ, пересідаєш на автобус. Їдеш і записуєш думки. Або виходиш о шостій ранку з дому, береш каву та спостерігаєш, як місто прокидається. Я задумувала ці тексти, як видих, розслаблення. Якщо поділити репортажі у книзі дуже просто, то вони про людей, про місця і події.
В книзі є про сепаратистський з’їзд 2004 року, події 2014-го. Є текст про те, як я шукала авторів мозаїк на Льодовому палаці.
Тобі вдалось це?
Скоріше, ні, але процес був цікавий. Я пішла до Льодового, там ніхто не знав про авторів. Директор розсміявся. Сказав, що я вже чотирьохсота людина, яка це шукає. Мені не дали доступу до архіву, або його справді не було. Натомість у палаці була цікава жінка, яка працювала прибиральницею і художницею. Вона знайшла стару смальту в підвалі і докладала шматочки там, де вони відпали. В одного спортсмена ноги не було, то вона йому "нарощувала" її мозаїкою. Там, де не вистачало кольорів, вона брала фарби й домальовувала. У книзі є відповідь, хто автори мозаїк, і вона не дуже приємна. Я зараз не розповідатиму, аби залишилась інтрига.
У книзі є текст про події 2004 року, які у ЗМІ називають сепаратистським з’їздом. Тоді у Сєверодонецьку зібралось близько трьох тисяч депутатів різних рівнів на чолі з Януковичем. І вперше лунали заклики про відокремлення сходу. Що тобі вдалось дізнатись про ті події?
Більшість місцевих учасників тих подій залишились жити у Сєверодонецьку. Вони дали мені відео на диску із зафільмованими протестами під Льодовим. Я абсолютно не знала, що це відбувалось. Я була в 11 класі. У мене були уроки, своє життя. Так само батьки не ходили ні на які протести, бо були зайняті виживанням. Я була здивована, що протести проти сепаратистського з’їзду були потужними й агресивними щодо мітингувальників з помаранчевими стрічками.
Що ти відчуваєш через окупацію Сєверодонецька?
Я намагаюся не думати про це. Бо мені не те щоб важко, а не зрозуміло як. Зараз кінець жовтня. Я розумію, які події стались за останні вісім місяців. Разом з тим якась частина моєї свідомості живе у березні. Емоційно я застрягла в тій фазі. Мені важко усвідомити, що Сєверодонецьк пережив весну і літо, і там є життя. Люди у місті серйозно пишуть: якщо хтось хоче повернутися, він пройде фільтрацію — і все буде добре. Мене лякає нормалізація окупації. Я не можу з цим змиритися.
Свої в Telegram 
