Донедавна всі фільми у нас знімала росія. Сценарист Ярослав Войцешек про розвиток українського кіно

За останні роки українські кіновиробники поступово відмовлялись від російського ринку. Наскільки це важливо було зробити?

Дуже. До 2014 року в Києві багато всього знімали. Але це знімала Росія. Ми були сировинним придатком. Вони привозили сюди своє творче ядро — режисерів, акторів, операторів, сценаристів. У нас брали гаферів, масовку, різноробочих і все. В результаті їх індустрія розвивалась, наша ні. Люди, які у нас щось могли, їхали в Росію і робили кіно там.

Після 2014 виявилось, у нас кожен жанр це буде перше українське щось — перше українське фентезі, перша українська анімація і так далі. Це погано. Це означає, що ми багато втратили з початку незалежності. Нам потрібно наздоганяти і пройти хвилю перших фільмів. Перший фільм може стати шедевром? Можливо, в когось і може, але загалом будуть помилки. І це нормальний процес.

Якщо подивитись наше кіно, можна дійти до висновку, що в Україні немає міст. У нас все здебільшого або в селі відбувається, або дорогою до села. Навіть піджанр з'явився — селодрама. Чому? У селі дешевше знімати. Нам потрібні міські історії, яких в Росії, до речі, з кожним роком все більше.

Ти дивишся російське кіно? Я питаю, бо перед зйомкою ти казав, що російське кіно розвивається. І зараз акцентуєш на цьому увагу. Я живу уявленням, що їх кіно здебільшого про піонерів та Другу світову війну.

Це недооцінка ворога. Аби його перемогти, його потрібно, як мінімум, знати. Оскільки я професійно займаюсь кіно, то до 24 лютого я передивлявся їх фільми. Після 24-го я не можу цього робити. Кіно відображає тенденції в суспільстві. За моїми спостереженнями, російське кіно готувалось до війни. Так і сталось.

Є низка російських фільмів, які в Україні дивились і, можливо, люблять. Я про «Брат» та йому подібні. Що нам робити з цими фільмами?

Нічого не робити. Все, що ми могли зробити, ми вже зробили в законному полі. У нас немає російського дубляжу, заборонені російські фільми і серіали. Далі що треба робити? Заповнювати цю прогалину власним контентом. Нам потрібні наші «Сутінки», всілякі супергерої. Тільки не такі, як на заході. У нас герої в лосинах не прокатять.

Треба розуміти історичний момент. Комікси розвивались, коли було складно знімати кіно, робити анімацію чи комп’ютерні ігри. Наша можливість втрачена. Тому ми одразу маємо робити супергероїв у кіно і паралельно випускати комікси, книги, мерч. Ці герої мають бути адаптовані для України. Це не означає, що вони своїми стражданнями мають вбивати ворога.

Поговоримо про наше кіно. Своїх друзів я не можу затягнути на український фільм. І мені здається, це через суцільний драматизм цих картин. Згадаємо «Атлантиду», «Дике поле», «Плем’я». Чи складається у тебе таке враження?

Це не враження, це факт. «Плем’я» вважається нашим найтитулованішим фільмом. Він є чорнухою, у якій не має жодного нормального персонажу. У фільмі змальований абсолютно гидкий світ. Тобто, Україна. І альтернативи цьому світу немає. Герой чим закінчує? Він стає вбивцею. А героїня робить аборт.

В кіно є поняття «атракціони». Я про атракціони візуальні — коли Трансформери б’ються, і це красиво. Є атракціони дешевші. Це страждання. Елемент аборту наживу — це атракціон страждання, який не дуже й потрібен сюжету.

Для чого це дивитись українцю? Якщо ми хочемо подивитись, як все погано, ми можемо подивитися і в житті. «Плем’я» ганебно мало зібрав у прокаті. Це фестивальне кіно. Що подумає про українців пересічний глядачі європейський? Що це відстала країна третього світу, в якій все погано. Таких фільм у нас дуже багато.

У нашій кіношній тусовці прийнято лаяти комедії на кшталт «Скаженого весілля». Ось типу, ми всі там рагулі. І хвалити фільми на кшталт «Племені». Треба розуміти, комедія розрахована на внутрішній ринок.

Якщо оцінити шкоду від цих фільмів, то «Скажене весілля» не наносить шкоди взагалі. Бо у ньому українці заможні, а в «Племені» все погано. Після всього цього наш міністр культури свариться, чому в серіалі «Емілі в Парижі» українку погано показали.

Від сценаристів є пропозиція створювати щось розважальне. Чи є запит у інвесторів вкладати гроші у такий контент?

Звісно, є. Треба розуміти — у всьому є свої приховані прагматичні мотиви. Всі знають, що фестивальне кіно не окупається. Це ж мистецтво для фестивалів. А для чого фестивалі? Промоція України в світі. Вибачте. Така промоція — краще ніякої. Але це вигідно. Ти взяв гроші. Зробив кіно, яке ніхто не дивиться.

На планеті Земля кожен день десь відбувається фестиваль. Є спеціальний агрегатор, куди завантажується фільм, а сайт сам розсилає його на фестивалі. І твій фільм десь таки виграє нікому не потрібну статуетку.

Авторка фото - Соня Садовська

Фестивальний фільм — це хитрість, за яку дуже легко сховатися. Українці його оплатили через Держкіно, але не хочуть його дивитися. Веземо на наступний фестиваль, беремо півтори нагороди і отримуємо гроші ще раз.

Якщо ти робиш фільм для широкого загалу, будуть претензії щодо boxoffice. Маю на увазі не гроші, а те, скільки людей захотіло подивитись твій фільм. Це вже відповідальність. Нам дуже потрібно, аби українці ходили на своє кіно. Кіно може формувати ідеологію.

Ти писав сценарій для "Сторожової застави". В інтернеті написано, що на виробництво витрачено 40 мільйонів, а у прокаті він заробив 19. Логічно, що фільм збитковий. Чи отримує команда "втик" за провал у прокаті?

Треба розуміти реалії ринку. Ми не можемо окупити з власного прокату дороговартісне кіно. Фільм українського виробництва, який найбільше зібрав у прокаті, це «Я, ти, він, вона» із Зеленським у ролях. Зібрав він 71 мільйон гривень. Це багато. Коштував він 36 мільйонів. Аби вийти в нуль, треба втричі перевищити свій бюджет — 50% зборів відразу залишається у кінотеатрі, 15% залишають собі дистриб’ютори, 35% отримує виробник. Фільм, який точно окупився, це «Скажене весілля». З бюджетом близько 10 мільйонів він зібрав 55 мільйонів.

«Сторожова застава», знята для кінотеатрів і продана на телебачення, як чотирисерійний фільм. Його показують на свята та іноді в кінотеатрах, як ретроспективи українського кіно. Цей фільм заробляє не тільки з показів у кінотеатрі. Загалом він отримав непоганий результат.

Повісив пуанти на гачок і взяв в руки зброю. Історія загиблого артиста з Донецька Вадима Хлуп'янця

Як мені жити далі? І ще 7 питань, які найчастіше ставлять переселенці кризовим психологам

Альона Кравцова показує розбитий схід у ТікТок. Вона збиратиме гроші на відбудову рідного Бахмута